79] Зійшли із мосту ми із того боку,
80] Що поряд з восьмим сховом по стіні;
81] Цей схов явив картину нам широку:
82] І я побачив кублища страшні
83] Огидних змій; од негоді цієї
84] Ще й досі кров холоне у мені.
85] Не слав же, Лівіє, землі своєї,
86] Де крім амфесібен є тьма потвор:
87] Келідри, ченкри, якули, фареї.
88] Ні стільки гиді, ні подібний мор
89] Не стрінуться ні там, де ефіопи,
90] Ні там, де хвиль червоних чути хор.
91] Торуючи собі між гадів тропи,
92] Крутились голі тіні без надій
93] Знайти чи схови, чи геліотропи.
94] На грудях в них хвости й голівки змій
95] Сплітались, тиснучи із болем спину
96] І руки в'яжучи вузлом на ній.
97] Найближчому до нас в одну хвилину
98] Туди, де шия з пліч в живих стирчить,
99] Змія, вкусивши, упустила слину.
100] Скоріш, ніж О чи /хто начертить,
101] Спахнув він і згорів, весь обернувшись
102] На попіл за якусь коротку мить.
103] І тільки він розсипавсь, розметнувшись,
104] Прийшов цей попіл сам з собою в стик,
105] Ув образі колишньому зімкнувшись.
106] Учені знають часу певний лік,
107] Що Фенікс хоч вмира, та кров в нім свіжа,
108] Коли надходить п'ятисотий рік.
109] Лиш сльози ладанні — у нього їжа
110] Та ще амом, не зерно, не трава,
111] А нард і мирра — в нього смертна хижа.
112] Мов той, хто падає і охлява,
113] Коли його на землю біс жбурляє,
114] Чи закупорюється голова,
115] Коли ж підводиться, все оглядає,
116] Тяжким припадком зламаний цілком,
117] Дивується і, дивлячись, зітхає, —
118] Так грішник встав над попелу горбком.
119] О, Божий суд суворий надто з нами,
120] Раз безліч мук вділяє багатьом!
121] Мій вождь спитав, хто він і звідки саме;
122] І той: "Недавно я з Тоскани зміг
123] Потрапить до цієї злої ями,
124] Звіряче, не по-людськи я поліг.
125] Так, мулом справді був: Я Ванні Фуччі —
126] Звір, і Пістойя — гідний мій барліг".
127] І я вождю: "Нехай про дні він луччі
128] Розкаже нам, за віщо кари ці;
129] Я знав його лихим в благополуччі".
130] Перш грішник не вважав, що тут співці,
131] Але, на мене звівши очі вперті,
132] Від сорому змінився на лиці
133] Й сказав: "Що ти страждання зриш відверті, —
134] Це найлихіше у моїй судьбі
135] І навіть гірше від самої смерті.
136] Відмовити не можу я тобі,
137] Сюди-бо я попав як тать із татів, —
138] Взяв посуд з ризниці я, далебі,
139] А іншого в крадіжці звинуватив.
140] Та щоб цьому не дуже був ти рад,
141] Якщо на вихід ти надій не втратив,
142] Ти слух свій прихили для дальших рад:
143] В Пістойї спершу влада "чорних" згине,
144] Та свій Флоренція поновить лад.
145] Марс пари з долу Магрського підкине
146] У тучі, як вмістилища покар,
147] І буря разом з громом всюди рине;
148] Почнеться бій з подертим клоччям хмар,
149] Яке втече по Піхтовому полю, —
150] Там "білих" остаточний жде удар.
151] Кажу це, щоб тобі завдати болю".
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА
1] Наприкінці розмови святокрадець,
2] Підвівши руки, дулі поробив
3] І крикнув: "Боже, ось тобі мій вкладець!"
4] Від того часу змій я полюбив:
5] Одна ті чорні заглушила звуки,
6] Мов кажучи: "А не кажи цих слів!"
7] А друга, оповивши йому руки,
8] Зв'язала у тугому їх вузлі,
9] Й не розірвать ніяк цієї злуки.
10] Пістойє, о Пістойє! Чом в золі
11] Ти не зникаєш у вогненних бурях,
12] Твоє закореніло сім'я в злі!
13] У жодному з пекельних кіл похмурих
14] Ще не траплявсь мені такий блюзнір,
15] Ні навіть той, хто впав на фінських мурах.
16] І той побіг, немов лавина з гір;
17] Я вздрів центавра — з пащі била піна
18] І він кричав: "А де він? Де цей звір?"
19] Є, мабуть, у Мареммі половина
20] Тих змій, що збились там, де був конем,
21] До місць, де починалася людина.
22] Над тім'ям же нависши тягарем,
23] На плечах ширився, немов собака,
24] Дракон; із ніздрів дихав він огнем.
25] Учитель мій сказав: "Ти бачиш Кака,
26] Який колись під самий Авентін
27] Розлив озера крові, розбишака.
28] Давно не ходить із братами він,
29] Бо видурив собі в них на додаток
30] Велике стадо з тучних луговин.
31] Не довго так збирав собі достаток:
32] Дав Геркулес йому сто раз дубця,
33] Хоч перший же вмертвив його десяток!"
34] Центавр завіз у даль свого їздця,
35] Й три духи підійшли під час розмови,
36] їх не помітили б ні вождь, ні я,
37] Якби вони не вигукнули: "Хто ви?"
38] Тоді з нас кожен мову перервав,
39] їх пильно роздивлятись був готовий.
40] З них на землі нікого я не знав,
41] Та голос до знайомства спричинився,
42] Бо раптом хтось чиєсь ім'я назвав,
43] Промовивши: "А Чанфа де подівся?"
44] І носа пальцем я собі торкнув,
45] Щоб вождь з увагою з тим духом вівся.
46] Не диво, коли ти це все почув
47] І віру ймеш, читачу, неохоче:
48] Я теж не вірю, хоч і сам там був.
49] І поки я втупляв свої в них очі,
50] Враз виповз шестиногий змій гидкий
51] Та на одного з них як не підскоче!
52] В середні лапи він забрав боки,
53] Передніми перехопивши кисті,
54] А там обидві укусив щоки
55] І задніми він стегна стис нечисті,
56] Між обома протнув свого хвоста,
57] І вгору звівсь по спині всій костистій.
58] Так плющ до стовбура не прироста,
59] Не глушить так, як ця гидка тварюка
60] Притиснулась до людського хребта.
61] Злились, як віск, людина і гадюка,
62] І постає в очах в нас не загин —
63] Забарвлених інакше тіл сполука.
64] Так барви зазнають в багатті змін,
65] Поки огонь не встиг папір пожерти, —
66] Уже не білий, ще й не чорний він.
67] А інші два, пізнавши образ стертий,
68] Волали: "Як, Аньєле, ти змінивсь!
69] Поглянь, — не два і не один тепер ти!"
70] На місці двох єдиний лик з'явивсь,
71] Бо й голови зімкнулися в єдину,
72] І вид новий од давнього різнивсь.