52] І він: "Ти марних не чекай утіх:
53] Гидке життя спотворює собою
54] До невпізнанності обличчя їх.
55] Вони на суд останній прийдуть з бою:
56] Той стисне кулаки й проклін пошле,
57] Цей голою заблиска головою.
58] Бо ті, хто зле збирав, хто тратив зле, —
59] Приречені на чвари проклятущі,
60] І всяке їм картання — замале.
61] Ти бачиш, сину, як скороминущі
62] Дари Фортуни чинять людям зло,
63] На бійки спонукаючи найдужчі.
64] Все злото, що під місяцем було
65] Чи є, душі хоча б одній-єдиній
66] Спокою ні на хвилю б не дало.
67] "Учителю, — спитав я, — благостині!
68] Яку Фортуну ти згадав мені,
69] І як із рук її все благо лине?"
70] Озвався він: "О витвори дурні!
71] Яке ж бо вас невідання вразило!
72] Думки тобі відкрию неясні.
73] Той, хто ширяє в світі мислю сміло,
74] Небесні сфери сотворив і їм
75] Дав рушіїв, щоб все навкруг світило.
76] Усюди світлом ширячись сяйним,
77] А серед людства діло це — наснага
78] Тій, хто владає таланом земним,
79] Щоб всі передавав минущі блага
80] Народ народові, сім'ї — сім'я,
81] Бо меншає в людей з літами спрага.
82] Той кориться, цей силою сія
83] За присудом тієї, що з ділами
84] Весь час таїться, як в траві змія.
85] І, високо літаючи над нами,
86] Вона провидить, судить і вершить
87] Нарівні з іншими всіма богами.
88] У ній ніщо на місці не стоїть
89] І зміни одна одну обганяють,
90] Нове-бо виникає кожну мить.
91] І от її усі лиш розпинають,
92] Замість палку складати дяку їй,
93] І заповзято й дружно проклинають.
94] Вона ж в незмінній радості благій
95] Співає з ангелами нам із далі
96] І крутить кулю в благості своїй.
97] Проте спустімось на ще більші жалі, —
98] Заходять вже зірки, які стреміли вверх,
99] Коли я рушив; поспішімо ж далі.
100] Пройшли ми колом тим на самий верх,
101] Звідкіль стікав ручай, зникавши в рові,
102] В якому промінець останній мерк
103] В воді, скоріше чорній, ніж багровій.
104] І ми зійшли в провалину саму,
105] Ідучи вслід похмурому струмкові.
106] Збігаючи в ненависну пітьму,
107] Спливала річка, наче під ворота,
108] Під те багно, що Стікс ім'я йому.
109] Я, придивившись, що то за сквернота,
110] Побачив тіней голих гурт тісний,
111] Занурений в драговину болота.
112] Не лиш руками билися вони,
113] А й головою, і грудьми, й ногами,
114] А хто й зубами гризся, навісний.
115] Мій добрий вчитель: "Сину, перед нами
116] Це душі тих, кого вразила лють,
117] А ще до того знай: під струминами
118] Багато душ у смороді гниють,
119] Окіл бентежать зойками гучними
120] Й колишуть, як ти бачиш, каламуть".
121] Стогнали в твані тонучі: "Були ми
122] У траурі на сонячній землі,
123] Нам душу сповивали чорні дими,
124] Й терзаємось у смороді, в гниллі".
125] Так виливали, кумкаючи, муку,
126] Інак не в силі висловить жалі.
127] Відмірявши значну дугу по луку,
128] Між річкою й болотом серед мли,
129] На тих дивившись, хто ковтав багнюку,
130] Високої ми вежі досягли.
ПІСНЯ ВОСЬМА
1] Я, далі ведучи, скажу, що, пішки
2] Ще вежі не діставшись, на вінці
3] Ми зори зупинили біля вишки,
4] Де вздріли два спахнулі промінці
5] Й на відповідь ще й третій розгорівся
6] У ледь очам приступній далі цій.
7] Й від мене в море всяких знань полився
8] Потік розпитувань: "Це хто? Кому
9] Той пломінь відповів? Як він з'явився?"
10] І вождь: "Якби ти крізь імлу німу
11] Міг бачити, то б стрівсь очима з жданим,
12] Невидним ще у випарів диму".
13] І як проноситься над стиглим ланом
14] Легка стріла з дзвінкої тятиви,
15] Так утлий човен, мовби ураганом,
16] Нестримно мчав на берег неживий,
17] А в ньому іздаля човняр жахливий
18] Кричав: "Нарешті, грішнику новий!"
19] "Ні, Флегію, ні, Флегію гнівливий, —
20] Сказав мій пан, — з тобою будем ми,
21] Лиш поки цей здолаєм бруд вадливий".
22] Як хто розчарувань зазнавши тьми,
23] Почне стогнати й голосить при цьому,
24] Так зойки Флегій видихнув сами.
25] Вождь опинився в човнику легкому,
26] Подавши знак мені іти за ним;
27] Вагу в човні лиш я складав вагому.
28] Ми посідали, і шляхом мутним
29] Побіг наш човен, глибший слід лишивши,
30] Ніж поки був він із гребцем самим.
31] Ми рухались, по мертвій річці пливши,
32] Як перед мною встав хтось у багні
33] Й спитав: "Хто ти, що йдеш тут, не доживши?"
34] І я: "Іду, бо вільно йти мені,
35] А ти хто? Ти збудив ніяк не жалі".
36] І він: "Я з тих, що плачуть тут сумні".
37] І я: "Бодай ти у плачу й печалі,
38] Проклятий образе, віками гнив!
39] Тебе впізнав я, хоч ти весь у калі".
40] Тоді він борт обіруч ухопив,
41] Та вчитель відіпхнув його, до діла
42] Сказавши: "Геть іди, до інших псів!"
43] А там притис мене тісніш до тіла
44] Й, цілуючи, сказав: "Блаженна та,
45] О гнівний душе, що тебе родила!
46] Живим владала ним пиха пуста,
47] Ніхто добром не згадує за нього,
48] А тінь його тримають болота.
49] А скільки ще царів та панства того,
50] Що тут залізуть свиньми у багно
51] І не залишать спогаду малого!"
52] І я: "Учителю, прошу одно:
53] Нехай човняр продовжить веслування,
54] Поки гордій не піде геть на дно!"
55] І він мені: "Єдина мить чекання!
56] Ще човен наш не стане на приплав,
57] Як буде здійснено твоє бажання".
58] І я побачив, як того обпав
59] Великий гурт, до люду не подібний,
60] І Богу вдячні я слова послав.
61] Усі горлали: "Ось Філіппо Срібний!"
62] А той, скажений флорентійця дух,
63] Рвав бік собі і в люті був несхибний.
64] На тому зник з очей і гамір вщух.
65] Та вчулося виття, по тьмі розлите,
66] І знову я напружив зір і слух.
67] Мій добрий вчитель мовив: "Слізьми вмите
68] Це місто, де страждає люд без меж;
69] Воно, прокляте, має назву Діте!"