Але говорилось це якось так для Ріни незвично-сухо, що навіть Гомункулюс з захованим здивованням поглядав на неї.
Одначе Юрій не дивувався, — це, власне, й був найпоганчий знак.
Заговорив і Степун. Він прінціпіяльно був однодумцем Гомункулюса. Ці нові вигадки якихсь там шукань пролетарської етики, естетики тільки ослабляли сили, які треба було всі концентрувати на певних пунктах. Але тепер він балакав лагідно, миролюбиво, стараючись зм'ягчити те негативне рішення, яке, він знав, винесе організація. Степун згожувався, що протестувати треба, але як? Не так, у кожнім разі, щоб тим протестом розбити собі лоба. Він також, як і Гомункулюс і Ріна, не торкався факту знущання над Маньою, — з пошани й жалю до Соромця.
Кручений нетерпеливився і пропонував просто голосувати. Погляди сторін відомі, відношення склалось уже давно, чого там якісь дебати розводити!
Справа, власне, залежала від Юрія, на чий бік він стане. Всі це вже спочатку бачили і часом подивлялись на Микульського, допитливо й цікаво. Але він сидів з тупо зтомленим лицем, і нічого не можна було по йому вгадати.
— Розуміється, голосувати! — підтвердила Ріна. Вона була певна, що справа виграна її стороною. Цьому поміг випадок, відсутність двох прихильників Гомункулюса. Але коли б вони й були, справа не змінилась би: чи з згодою, чи без згоди організації страйк мусів вибухнути.
І раптом Юрій підняв руку п р о т и забастовки. Голос предсідателя Степуна переважив, і справа несподівано провалилась.
— Хм! — сказала Ріна, подивившись довгим поглядом на Юрія. — Ну, добре.
— В такому разі я повинен заявити товаришам, — зараз же підвівся Соромець з кам'яним і байдужим лицем, — що страйк все одно буде. Його бере на себе группа людей. І одповідає за його.
— А ця группа знає, що вона бере на себе? — жорстко проговорив у книгу Гомункулюс.
— Знає!
Гомункулюс зітхнув, поклав книжку на стіл і сказав:
— Ну, що ж? Коли замішуються в справи особисті сімпатії чи антіпатії, коли грають ролю братерство, приятельство... кумівство, то... розуміється.
— Ми, робітники, д о б р о д і ю Гомункулюс, усі брати і приятелі! Образа одного є образа для кожного.
Гомункулюс по слові "добродій" скинув на Соромця пильним і холодним оком. Потім, ледве посміхнувшись, промовив:
— У товариша Соромця зовсім не робітнича, а інтелігентська псіхольогія: як тільки хтось з ним в чомусь не згодний, зараз же "добродій"...
— Ні, не через це, добродію! — з натиском сказав Ось, вдруге неначе придушуючи Гомункулюса очима.
— Соромець! — знов голосно спинила його Ріна. І знов у голосі було немов нагадування чогось. Соромець замовк і хмуро подививсь собі під ноги.
А Степун поспішив спинити Гомункулюса. Він був радий, що погрозливе питання з страйком так несподівано безбурно скінчилось. Не треба було роздмухувати палу. Важно, що не було принято офіціяльної постанови за страйк. Це головне. Все останнє можна улаштувати. Він зараз же по збірці рішив поговорити приватно з Сором'цем і відмовити його від цього необережного, небезпечного кроку. Звичайно, він розумів настрій Соромця, його особливе становище в цій тяжкій історії, але треба ж зважати й на инче.
— Ну, товариші! — голосно й діловито сказав Степун. — Питання розв'язано, я зачиняю зібрання.
— Прошу вибачити! — раптом перебив його Кручений, встаючи й підходячи до столу. — Ми маємо внести на розгляд ще деякі справи...
І він показав рукою на Ріну, Соромця та себе. Ріна підтвержуюче хитнула головою і, заклавши руки за спину, ліниво й недбало притулилась до стіни. На губах її заграла лукава посмішка.
Степун стрівожився — очевидно, вони центральний пункт перенесли на щось инче. Тож-то так дивно-спокійно приняли результат голосування!
— Але може, другим разом? — лагідно й прохаюче сказав він.
— Ні, прошу сьогодня, зараз! — вороже кинув Ось.
— О, ні, зараз, зараз! — майже з ніжним й обіцяючим усміхом піддержала Ріна.
— Як, товариші? — озирнувся на Юрія і Гомункулуса Степун.
Юрій з в'ялим, насмішкуватим виразом лиця протягнув:
— За-а-раз.
— Прошу... — зітхнувши, сказав Степун до Крученого і з цікавостю став дивитись на його.
— Річ ось в чім. Питання не дуже велике...
— Кручений кругло провів рукою по своєму дрібно кучерявому, з ніжно-жовтим блиском волоссю і, подивившись скоса на Ріну, заговорив далі:
— Справа з відроженцями. Вони, як виявляється, себто деякі з них ще не одяглись як слід в свої лівреї льокаїв буржуазії і доношують соціалістичну одежу, часто навіть називаючи себе соціалістами, для перекональности своєї "високої" місії. А тим часом серед простих людей виробляють деякі не зовсім соціалістичні штуки. Так, наприклад, сьогодня до мене прийшла одна панночка і слізно стала прохать мене, щоб наш Комітет вернув їй браслет чи намисто якесь, бо воно фамільне, дорого коштує і тепер з неї родичі вимагають, щоб продать, бо голодують. Можете собі уявити, як це приємно було слухать. Виявляється, що цей браслет чи намисто взяв у неї Водосвятський і сказав, що одішле його в Британський чи Берлинський музей як цікавий зразок старого українського мистецтва. Вона йому дала через те, що кохала його. Тепер він її покинув; вона його хотіла бачить, — тікає; пише листи, — не одповідає. Півроку вже тягнеться ця історія, і тепер вона звертається до нас, у комітет, щоб ми порадили свому товаришу вернуть їй цю річ. Я якраз сьогодня зустрів його з... з сестрою товариша Юрка, одвів у бік і сказав, що от така й така історія. Ну, він мене гарно вилаяв і пішов собі далі. Вилаять мене, правда, треба було, щоб не зачіпав кого не слід, але не треба, щоб про нас ходили чутки, ніби ми в Британський музей одсилаємо браслети. З цим якось треба нам устроїтись.
— Я пропоную оповістить цей факт! — голосно сказав Соромець. І, видно, не можучи себе здержати, додав:
— І не тільки цей факт! Він украв у лікаря Костенка револьвер. У одного студента позичив пальто його батька і не оддає. Я вже не кажу, що він у всіх "позича" гроші й не верта ніколи, він просто краде річі й продає їх. Я знаю історію, коли він "позичав" у одного чоловіка золоте "стільо", забув вернуть і потім йому ж самому продавав його. Я все можу документально, свідками довести! Годі вже цього! Я пропоную оповістить ці факти і заявить, що ми, соціалісти, ніяких шуб, револьверів, браслетів і т. п. в Британський музей не одправляємо. Цим займаються відроженці і їхні приятелі!