— Чого спішиш так? — байдуже кинув я.
— Партійні, мабуть, справи? — додав я з легким усміхом у голосі.
Ось стояв усе так само, дивлячись убік. Руки, замазані фарбою, висіли без руху. З вікна світло доходило вже слабо. І від того очі його були в великих тінях, похожі на очі черепа. Не помічаючи того, він знов сів і помалу, помірно почав терти долонею коліно, випрямивши пальці.
— Що то у вас за справа така гаряча була, що Антошка такий неконспіративний був?
Ось підняв голову, якийсь мент дивився мені в лице і рівно, холодно, вороже сказав:
— Справа страйку у Никодима на фабриці. Никодим образив сестру Антошки, Маню. Він наняв одну сволоч, щоб той Маню спокусив на... кохання. Коли вони зійшлись на побачення... в старім сараї — Никодим з помішниками накрили їх. І почали глумитись. Співали над Манєю марсельєзу. А вона лежала роздягнута у їх під ногами. Антошка... і другі хотять зробити страйк.
Я якийсь час мовчав.
— За таку дурницю? — нарешті, позіхнувши, кинув.
Ось якось в себе кашлянув і знов устав, нічого не кажучи. Я не міг бачити виразу його лиця, вже сутінки спадали, хоч надворі було ще зовсім видно.
— А чого ж він у тебе домагався? — знов спитав я, з напруженою цікавістю чекаючи, чи на сей раз одповість.
— Домагався такого вчинку, який зветься... злочинством і падлюцтвом! — голосно й з незахованою злістю й огидою вирвалось у його.
"Падлюцтво" він підкреслив.
— Навіть злочи-н-нство? Ого! Уголовне?
Ось не одповів. Але не йшов. Я почував, що так він не може піти, він мусить виявити чим-небудь свої чуття.
— Не тільки одне падлюцтво? Коли тюрма, то річ погана. А падлюцтво... дурниця. Ти оттаку силу придбай, як у брата твого, тоді всі ці словця не матимуть такого...
Він не дав мені навіть докінчить.
— Слухай, Вадиме! — почав він дуже тихим і, як мені здалося, з усеї сили зтриманим голосом. — Я — член робітничого товариства "Гартованці". Це — товариство... По правилам цього товариства ні один член його не може бути в приятельських відносинах з людьми нечесними й неморальними. Ціль цього товариства — ті самі божки, з яких ти глузуєш: правда, справедливість, добро...
— Гартованці? — перебив я, дивуючись. — Що значить "гартованці"?
— Значить люди, які гартують себе проти всякої підлоти! — знов гублячи свою зтриманність, голосно сказав Ось.
Мене найбільше брало дивування: чого він так запалився, образився? Що я такого особливого сказав? Образився він, безумовно, в самім кінці, але від чого?
— Гартують? Як же вони це роблять? Це дуже цікаво! Я від тої цікавости аж рівніще сів і повернувся ввесь до Ося. Він стояв біля комоду, спершись на його одною рукою. Тепер голова його ще більш було похожа на голову черепа. Фарби від присмерків зникли, лице здавалось одного сірого кольору, а на йому — чіткі западини очей і рота.
Ось не зразу одповів: чи думав, чи старався знов опанувати себе. І потім почав, дійсно, здержаним, але з нотками злого глуму, голосом:
— Чим гартують? Ось чим. Кожного члена... бьють палицями по спині. Коли провокатор або падлюка, то принаймні фізично матиме одплату за свої підлости. Але такі неохоче йдуть до нас.
— Палицями бьють, — уже серйозно зацікавлений, спитав я, в той же час підозріваючи, що Ось просто вигадав таке товариство, оце зараз, спеціально для "падлюк".
— Так, палицями.
— Для чого?
— Я вже сказав, для чого.
— І всіх чи... тільки тих, хто падлюки?
— Всіх. Хіба тепер можна пізнати, хто падлюка? А особливо інтеліґентиків, зрадників, мерзотників, для яких... святе стало їхнє... паршивеньке самолюбство.
— Ні, ти серйозно, Осипе? Справді є таке товариство?
— Я член цього товариства!
— Ціль його — правда, справедливість? Значить, не політичне?
— Цілком політичне. Індівідуалістів і всяких инших туди не приймають.
Я все ж таки не помічав того, що він не хотів мені сказать.
— Ну, добре. Тільки партійні там?
— Розуміється, а зрадників...
— Чекай. Я голубчику, не розумію. Мене дуже зацікавило. Значить, в партії товариство? Моральне, так сказать? Для нищення зла і неморальности? Вроді секти, чи що?
— Так, для нищення зла. І от, по правилам цеї "секти", я тобі заявляю, що я тобі не "голубчик" і не брат. Прошу цього не забувать з цеї пори. Я все-таки думав, сповідався, що... Але бачу, що в тебе нічого святого нема. Ми таких знаємо. Прощай.
Він повернувся й пішов з хати. Я його не тримав і не сказав навіть "прощай". Але біля порогу він зупинився, потім зробив кроків два назад і тим же тоном почав:
— Я забув сказать ще одне. Ти щось казав про батьків. Що хочеш їх взять. Ти будеш з ними жити?
— Ні, не буду.
— Так не чіпай. Бо я у тебе, на твої гроші, які ти добудеш нечесним шляхом, жити не буду. Єдиний чесний шлях мати гроші — заробити. А заробить ти не зможеш. Батьки зостануться самі. Через те не чіпай краще. Така поміч, як твоя, годиться на смітник викинути.
Він уже говорив зо мною, як з поганим маленьким хлопчиком. Він, цей сам маленький хлопчик!
— Потім ще от що... Ти почнеш з батьком свій лібералізм виказувати. Бога, мовляв, нема, реліґія — це забобони... Правда?
— Розуміється.
— Так от, я тобі говорю, щоб ти цього не робив. Ти не маєш ніякого права на батьків. Чуєш? Для батька тепер Бог потрібний, і твій лібералізм шкодливий буде...
— Значить, гартованці й Бога визнають? — крайне здивований спитав я.
— Що гартованці визнають — тобі того не зрозуміть. Повір, що вони не дурніщі за тебе.
— Добре, — я навіть встав. — Але ж ти кажеш, щоб я батькові атеїзму не викладав. Значить, брехать? Казать, що я вірю в Бога? Як же це так? Ти, як член морального товариства, у якого ціль — чесність, справедливість, правда...
— Вадим! Коли ти будеш свої іронії над цим...
— Та які іронії? Що тобі Бог дав? — цілком поважно, спокійно балакаю з ним. — Чого ти розлютився? Чого лаєшся? Ражу тобі спокійніше бути. Хоч би через те, що твої лайки й таке инше так же на мене ділають, як вибрик твого Антошки. Не забувай, що я тобі сказав. Не такому хлопчикові, як ти, нарушити те, що я утворив собі. Розумієш? Даремні твої образи, я їх слухаю так, як цвірінькання горобців он там за вікном. А коли ти маєш на увазі, то виясни мені толком, чого ти хочеш. Скільки я тебе зрозумів, твої прінціпи, божки себто, — заповіді справедливости. А раз заповідь, то не можна бути нечесним, не можна брехать нігде, ніколи, ні при яких обставинах. А особливо батькові. Як же це так?