Божки

Сторінка 78 з 85

Винниченко Володимир

Тепа не зводила з його очей, але в лиці здригнулось щось радісне й зараз же закрилось ще більшою, занадтою хмуростю.

— Щось ти... Ну, побачимо! — сказала вона.

— Побачимо! — підхопив і Вадим. Так завтра за чверть сема? Не спізняйся ж тільки. І чек не забудь. А може, просто гроші привезеш? Лучше гроші. Вісімсот? Так?

— Так.

— Ну, а тепер я спішу, мене ждуть. О, не женщина, ні! Не думай. Прощай, до завтра.

Тепа навіть у сіни вийшла за ним, усе придивляючись і щось вишукуючи в його на лиці.

26.

— Що, довго я був? Правда, ні? — аж падаючи на свій стілець, спитав Вадим задиханим, але надзвичайно веселим голосом. — Але діло зробив. Чудесне дільце! Їй богу! Завтра ввечері о восьмій годині матимемо вісімсот рублів. Розумієш? Шістьсот бери на свою "справедливість", а двісті на инчу... Ага, от що! Ти завтра сиди дома весь день. Або піди, куди треба, а потім сиди. Я Стьопку сьогодня трохи помняв, — щоб він чого нашим не встригнув. Я попередив Шакала, але все ж таки... А я буду шукать кватиру й післязавтра перевезем їх. Будеш з ними жить?

Ось сторопіло слухав і кільки раз, як кидаючись зі сну, хотів щось спитать.

— Та чекай! — нарешті хмуро перебив він. — Звідки гроші? Які? І то правда?

— Правда, Оську, правда! Що за питання? Раз тобі говорить Вадим, значить, правда. А звідки? Хе-хе! Боїшся, що божки образяться, як вони з поганим запахом? Не бійся, чистіщі всяких божків. Дав один мій старий приятель. Не сподівався я зовсім. Ну, молодчина, слово тверде. Головне аккуратний. Сказав — і єсть. Та чого так вилупив на мене свої милі очі? Га? Не віриш? Побачиш сам. А на провокаторство й тому подібне плюнь. Голодний чоловік і себе за серце укусить так, що кроввю зальється. Половой! Пива! Дві пляшки!.. Страшенно пить хочеться, просто біда. Ху, та й упарився, душно. Може, випить би чого-небудь посерйозніще з радости? Га? Ти проти алкоголю. І я проти. Не люблю його, ненавижу, а через те, як єсть у якомусь анекдотові, давай його проклятого нищить! Не хочеш? Ну, й не треба. Чого дивишся так? Я, брат, радий, з радости. Та от і перед тобою все ж таки оправдаюсь. От, мовляв, братуха, хлопчик мій, мене за зрадника мав, а тепер похвалить, що такий молодець, грошей дістав. Га? Похвалиш, хлопчику? Скажи, ти любиш мене? Говори, Осіку, правду, говори мені сьогодня правду. Сьогодня я стою за правду. Я втім... Ага, пиво. Добре. Давайте, давайте. Славний напиток. Так як? Любиш?

— Де ти взяв гроші, Вадя? — тихо й уперто спитав Ось.

— Та я ж тобі сказав! — скрикнув Вадим. — Що ти, Бог з тобою. "Де взяв? Де взяв?" Думаєш, украв? Ого, украдеш, як раз. Багато тепер таких дурних, що кладуть гроші так, щоб їх міг порядний чоловік украсти. У всіх, хлопчику, єсть чекові книжечки. Такі гарненькі, симпатичні. Ну, пий пиво та ходім. Ти куди зараз? Додому?

— Ні, я в клуб... — помалу сказав Ось, зиркаючи на брата.

— В клуб? Ага! Сьогодня ж там наші патріоти когось святкують. Концерт, бал, конфеті й пріз за найкраще національне убрання. Добре, ходім. А ти ж чого туди?

— Там наші гроші на страйк пішли збірать. Так я боюсь... Антошка там. Скандал може вийти.

— Ну, плювать, хай поскандалить! — весело засміявся Вадим, витираючи вуса од пива. — Він має на це право. Але збірать тепер гроші нема чого. Ходім, скажем, не треба. Стій. А з справедливостю як? Одсуваєш поки що? Га?

— Одсуваю... — червоніючи й тихо проговорив Ось, навіть з деякою трівогою дивлячись на брата.

— От молодця! Ти, хлопчику, зовсім милий. І хоть ти мене не любиш, а я все ж таки тебе люблю. Інстинкт, брат! О, це... найміцніщий грунт для всякої моралі, навіть пролетарської. Ну, ходім, ходім... Половой!

Розплатився Вадим теж весело, гарячково й поспішно. Ось пішов трохи вперед, а Вадим ще налив у шклянку пива, поспішно випив і побіг за братом.

На улиці, тільки вони зійшли на тротуар, Ось зупинився, узяв Вадима за плащ і хмуро-соромливим дитячим голосом бовкнув:

— Я тебе люблю, Вадя… То неправа, що я говорив.

Вадим, нічого не кажучи, міцно й якось судорожно обняв Ося й мовчки, страшно серйозно декільки раз поцілував його. Ось від ніяковости, сорому й зворушення не встигав одповідати йому, спішив з поцілунками, й тому разів два цмокнув просто в повітрє, від чого йому стало ще соромніще.

Але після цього Вадим якось відразу затих, немов вітер, який дує, вертиться, здіймає порох свердлом, а потім вмить стихне й не чуть його.

Тільки коло самого будинку українського товариства він знов ніби ожив. То всю дорогу мовчав і навіть не одповів на кільки Осевих питаннь, а тепер знов заговорив і засміявся, не слухаючи брата й не ждучи його відповідів.

Був саме антракт. Серед публіки в європейській одежі ходили національно вбрані постаті, в стрічках, намистах, яркі й веселящі очі.

Вадим і Ось протиснулись в головну залю. Там стояв ще більший рух і гомін голосів.

І як тільки вони ввійшли, зараз же побачили направо кроків на десять від вхідних дверей юрбу, яка тислася до центру й когось слухала.

— Антошка! — скрикнув Ось і хутко пішов уперед.

Вадим засміявся, але також почав протискатись туди.

Дійсно, в центрі юрби стояв Антошка з шапкою в руках, на якій була проколота записка: "На страйк робітників". Біля Антошки стояв один з розпорядчиків і намагався спинити його, часом тягнучи за руку. Але Антошка одмахувався й кричав далі:

— А, ви тепер Україну любите? А я хто, позвольте вас спитать? Я — хто? Я — не Україна? Ці, що страйкують, не Україна? "Ви по-українськи говорить не умієте." Ах ти ж сволоч, тонконоса свистюлька інтелігентська! Він уміє! Та плювать я хотів на твою інтелігентську мову. Я — сам Україна!.. А коли вам її жалько, так ви тут не танцюйте, а підіть подивіться на неї. Пожалуста, ходімте зо мною! А? Ви не підете, паничики! "На страйк? Який страйк? Що таке страйк?" А той самий, паничі, що ми проти ваших батьків зробили! Не хочеться пьятака нам кинуть? Ви инакше любите Україну? О, ми це бачимо, ми вже давно помічаємо любов наших інтелігентиків...

В цей мент крізь натовп продерся Ось і спинив Антошку. Навкруги хіхікали й чулись балачки:

— Якийсь "пролетаріат", на страйк гроші збірає.

— Розсердився, що на коліна не впали перед ним... перед пролетаріатом.