— Тобто втретє, — посміхаючись урвав я його.
— Атож, втретє, так і є, — погодився він. — Я й забув. Що ж, утретє, — але тоді вже як кому поталанить. [317]
— Ти хочеш сказати, що за третім разом ти гукнеш на поміч команду з "Рудого ерла"? — спитав я.
— Ви чуєте, що він каже? — мовив він, звертаючись до моєї майбутньої дружини.
— Я чую, як двоє чоловіків розбалакують, мов боягузи, —сказала вона, — Я стала б зневажати себе, якби подумала або заговорила так, як ви. Та й ні один з вас не вірить жодному слову з того, що каже, а це ще більша дурість і гидота.
— Оце козир-дівка! — скрикнув Нортмор. — Але вона ще не місіс Кесіліс. Я змовкаю. Ще не мій час говорити.
У цю мить моя майбутня жінка здивувала мене.
— Я залишаю вас тут, — раптом заявила вона. — Мій батько надто довго сам. Але затямте: ви повинні бути друзями, бо ви обоє мої добрі друзі.
Згодом вона пояснила мені, чому тоді так повелася. Вона була певна, що ми без кінця сваритимемось при ній, і, здається, таки мала рацію, бо коли її не стало, ми зразу ж перейшли на довірчий тон.
Нортмор подивився їй услід, як вона переходила через дюну.
— Незрівнянна жінка у світі! — вигукнув він з прокляттям. — Щоб отак вчинити!
Я, зі свого боку, скористався цією нагодою, аби з'ясувати ситуацію.
— Слухай-но, Нортморе, то ми справді у крайній притузі?
— Таки так, хлопче, — погодився він, значливо дивлячись мені у вічі. — Всі сили пекельні проти нас, це правда. Хочеш вір мені, хочеш ні, але я боюся за своє життя.
— Скажи мені одну річ, — звернувся я. — Чого вони так ув'язалися, ці італійці? Чого їм треба від старого Гадлестона?
-То ти не знаєш? — скрикнув Нортмор. — Старий негідник мав у банку гроші карбонарів*, двісті вісімдесят тисяч, і, звичайно, процвиндрив їх, граючи на біржі. Ці гроші потрібні були для повстання десь там у Тридентіно чи Пармі*, тож повстання не вигоріло, і вся та осяча команда рвонула на ловитву Гадлестона. Нам ще пощастить, коли ми живцем з цього виберемось.
— Карбонари! — вигукнув я. — То старий таки добряче влип!
— Атож, — погодився Нортмор. — А тепер слухай сюди: я вже казав, що ми у пастці, і, щиро кажучи, мене радує твоя допомога. Якщо я не зможу врятувати Гадлестона, то вже дівчина будь-що-будь мусить уціліти. Ходім до нас у будинок, і ось тобі моя рука: я діятиму як твій друг, допоки старого не врятуємо або він не загине. Але, — докинув він, — після цього [318] ти знов стаєш моїм суперником, і я перестерігаю тебе: тоді стережись!
— Згода! — відказав я, і ми потисли один одному руки.
— А тепер гайда в нашу фортецю, — мовив Нортмор і рушив поперед мене до будинку.
Розділ VI
ПРО МОЄ ЗНАЙОМСТВО З КЛАРИНИМ БАТЬКОМ
Впустила нас у будинок Клара, і мене вразило, як дбайливо й надійно там залагодили все для оборони. Легко відсовувана, але потужна перепона, що могла витримати будь-який натиск, підпирала двері; а їдальню — я це помітив, хоч вона була ледь освітлена благенькою лампою, — укріпили ще вигадливіше: віконниці обшили дошками, підперли засувами й розпірками, які, своєю чергою, трималися на цілій системі підпор та поперечок, що з них декотрі впиралися в підлогу, декотрі в стелю, а інші — у протилежні стіни. Це був добре продуманий потужний зразок теслярської майстерності, і я не приховував свого захоплення ним.
— Моя конструкція, — пояснив Нортмор. — Пам'ятаєш оті дошки в садку? Так оце з них.
— Я й не знав, що у тебе стільки талантів.
— Ти маєш зброю? — мовив він далі, показуючи на цілий ряд рушниць та пістолетів, бездоганно вишикувати попід стіною і розкладених на буфеті.
— Дякую, — відказав я. — Від часу нашої останньої зустрічі я не ходжу без зброї. Але, як по правді, то я нічого не їв після вчорашнього вечора.
Нортмор дістав шматок холодного м'яса, до якого я ревно припав, і пляшку пристойного бургундського, якому я, промокши до щирця, теж віддав належне. Я завжди з принципу досить помірковано дивився на спиртне, але принцип повинен знати своє місце, тож за цієї трапези я спорожнив пляшку на три чверті. Процес споживання їжі, однак, не завадив мені й далі захоплюватись рівнем оборонної підготовки будинку.
— Ми можемо витримати справжню облогу, — зауважив я.
— Та-ак, — протяг Нортмор, — коротку облогу, можливо, й справді. Непокоїть мене не опірна спроможність наша — цілковита безвихідь, ось що вбиває. Якщо ми почнемо стріляти, то хоч яка навкруги безлюдна місцевість, а хтось [319] таки почує постріли, і тоді... Що ж, тоді однаково, чи вмер, чи подавився — або в тюрму посадять по закону, або карбонари вб'ють без закону. Отакий вибір. Збіса кепська справа, коли закон проти тебе, я так і кажу старому джентльменові нагорі. Він і сам не інакше думає.
— До речі, а що він за один? — поцікавився я.
— О, він! — скрикнув Нортмор. — Поганець, яких світ не бачив. Про мене, нехай би його хоч і завтра повісили всі чорти, що водяться в Італії. Я не задля нього встряв у це. Ти розумієш? Я уклав угоду, що дістану руку цієї панночки, і від свого не збираюся відступитись.
— Це, між іншим, мені ясно, — сказав я. — Але як сприйме містер Гадлестон мою появу?
— Можеш це полишити на Клару, — відказав Нортмор. Я був би відважив йому ляпаса за таку фамільярну
згадку імені дівчини, але доводилося поважати умови перемир'я, яких, до слова, не порушував і Нортмор, тож поки триватиме небезпека, ані хмаринка не повинна була затьмарити наші взаємини. Нортморові щодо цього я, щиро кажу, нічого не можу закинути, та й на самого себе дивлюсь не без гордощів, згадуючи свою тодішню поведінку. Тим більш, коли зважити, що ніколи ще двоє чоловіків не опинялися в такому делікатному й дражливому становищі.
Впоравшись з їжею, я провадив далі оглядини першого поверху. Ми з Нортмором перемацали всі підпірки біля кожного вікна, де-не-де щось там трохи підправили, і удари молотка звучали страхітливо лунко на весь будинок. Пригадую, я запропонував зробити стрільниці, але він сказав, що їх уже пробито у віконницях на другому поверсі. Оглядини ці були не дуже приємні й тільки додали мені похмурого настрою. Захищати двоє дверей і п'ять вікон мали всього четверо чоловік, враховуючи й Клару, тоді як ворогів хто й зна скільки може бути. Я поділився своїми сумнівами з Нортмором, а він незворушно висловив повну згоду зі мною.