— Чемурако, ти що зробив? Чому ти завжди нам усе псуєш?
— Нехай він сам скаже! — відповів Чемурако і на мене показав.
А що я міг розповідати? І так все ясно було, що Чемурако мене в кропиву штовхнув, що тут було розповідати?
— Чому ти це зробив, Чемурако?
— Нічого я вам не скажу, не скажу і все. Нехай він сам!
— Ти ще й грубо відповідаєш! — обурилась вожата.— Мабуть, доведеться з тобою інакше поговорити.
Потім уже Дімка роздзвонив, що я йому в рюкзак свої речі поклав. Мені за це теж трохи перепало, зате Чемурака на три дні зі школи виключили: моя мама до директора ходила, у мене ж після тієї кропиви температура підвищилась, мама навіть боялася мене на вулицю випускати.
II. Доросла розмова (Діма)
Я прийшов до Сашка після уроків. Він сидів на підвіконні і дрімав. Він навіть не почув, як я увійшов.
— Про що ти думаєш?
— Я зараз не думаю, Дімо. Я просто дивлюся в одну точку.
— А... а,— сказав я.— Хочеш, підемо в кіно?
— Не хочу. І не поводься зі мною так, ніби я хворий.
— Я не поводжусь.
— Слухай, Дімко, якби я знав, що мене виключать, я б все одно примусив його лізти в кропиву.
Я нічого не міг на це відповісти, бо вся історія сталася через мене. Кость Янчук підсунув мені в рюкзак свої речі, а Сашко звелів за це Костеві лізти в кропиву. Кость запевняє, ніби Сашко його штовхнув, але раз Сашко говорить, що просто він йому звелів, а Кость сам з переляку поліз, то так воно й було.
Тепер Сашка на три дні виключили з школи. Якби Костя виключили з школи на три дні, він би від радості 1шщав, а Сашко дивиться в одну точку. Мені жаль Сашка, але йому про це не скажеш: образиться. Я вже знаю. Одного разу він грав у ножика і всадив ніж не в землю, а в ногу, і потім витягав лезо з ступні, і навіть не скривився. Зате у мене фізіономія сама собою зморщилась, і я спитав:
— Тобі боляче, Саню?
А він тоді од мене відвернувся і відповів:
— Не лізь до людини з жалістю!
— Дімко,— сказав раптом Сашко,— а ти знаєш, я ж нічогісінько в житті не вмію робити.
— Не вигадуй,— кажу я.— Як це так — нічого? Ну, а... а... ну, хто краще від тебе в класі у баскет грає?
— "А... а...",— невесело передражнив мене Сашко,— бачиш, нічого, крім баскета, ти не надумав. Але я не про це. В баскет кожен може... От знаєш, тато казав, що людина всяку справу повинна по-справжньому робити, але ще в людини мусить бути головне, без чого вона жити не може і в чому вона, тато сказав, в чому вона повністю виявиться. Розумієш, про що я?
Я кивнув головою, а Сашко заперечив:
— Неправда, так відразу не зрозумієш, я про це знаєш скільки вже думаю, а ще не розумію... От мама моя... Коли вона приїжджає, все вдома кращим стає. І мені хочеться, щоб вона завжди була вдома, варила смачні страви і робила гномів і дятлів із сухих галузок. Та я їй про це все одно не скажу. Вона ж не просто мама, вона хазяйка Мідної гори. Всі радять їй залишити експедиції і мене виховувати, бо я шибайголова. Вона питає: ти справді хочеш, щоб я тебе за руку в школу водила? Я кажу: ні, хазяйко Мідної гори, йди в експедицію і знайди свій заповітний мінерал. А я вже постараюсь... От і постарався!
— Ми твоїй мамі нічого не напишемо.
— Не в тому річ, можете навіть написати, якщо Янчукові так дуже хочеться. Тільки чим я кращий від Костя?
— Це ти вже зовсім дурне говориш!
— Правда! В нього нема головного — і в мене нема. Якби було, не кричали б усі: "Чємурако, що ти за людина?"
Ніколи ще ми з Сашком про таке доросле не говорили. Ми завжди більше про футбол, про школу, ну, про все звичайне. А про головне — ні, про таке ми ще не говорили. У мене аж голова заболіла, так я задумався. Мозок ніби заворушився в голові. А Сашко зовсім сумний став, мовби її справді захворів. Тут я раптом згадав, що приніс йому зошит з домашніми творами. Нам учителька літератури часом дає таке завдання: написати про якийсь випадок, розповісти про хорошу людину. У Сашка це здорово виходить. Він як розпише! Він раз на історії про одного короля і про його походи почав розповідати. Ми слухали й думали, де це Чємурако все вичитав,— бо в підручнику такого не було. А вчитель раптом і каже:
— Чємурако, тобі слід би двійку поставити за те, що ти вирішив нас усіх одурити своєю розповіддю, але дуже вже все правдоподібно ти вигадав! Скажи, в якому році була Грюнвальдська битва?
І не поставили Сашкові двійку. Кость тоді в'їдливо губу закопилив: мовляв Чемурако хитрий, йому все з рук спливає. А нехай би сам спробував таким хитрим бути — не вийде!
Ось я пригадав про зошит і про те, що вчителька сказала.
— Сашко! — я його за рукав тягну, а він все одно мовчить,— Чемурако, а нам сьогодні твір віддали, і Марія Петрівна сказала, що ти справжнє оповідання написав. Тільки ти чотири помилки зробив, тому тобі "трояк" виставили.
Сашко махнув рукою:
— Мені тепер все одно.
І в цю мить я таке придумав, що вже не міг ні хвилини в Сашка сидіти. Якби я навіть почув, що мене на Марс посилають, попросив би почекати, поки я задумане зроблю.
Я сказав:
— Що ж, тоді сиди і нудься, Чемурако, раз ти став таким кисляком. А я піду — робота є.
Я примчав додому, навіть не пообідав, і взявся перетісувати Сашків твір — щоб без помилок. А потім склав папір вчетверо і пішов до редакції.
Ніколи б не подумав, що так страшно стукати у великі, оббиті шкірою двері. Якби це не для Сашка, я — признаюсь по правді — утік би.
Хвилин п'ять я стояв під дверима, поки наважився увійти. Бо дуже вже жаль було Сашка Чемурака, який сидів і дивився в одну точку і думав, що він не людина, а пусте місце.
Тому я й увійшов.
III. Чемурако із щитом (Сашко)
Погано бути виключеним. Здається, ніби тебе взагалі нема. Ніби тебе на щит поклали і вже навіть забули трохи, що ти існував.
Правда, Діма не забув. Дивак, він вважає себе в усьому винним. Смішний, якби на його місці був хтось інший, хіба я вибачив би Костеві? Річ не в тому, хто зробив і з ким зробили, а в тому, що підлість була.
Тільки тепер уже не варто про це думати. Я про це думав, коли мене виключили.
Іноді мені дуже хотілося, щоб було три вихідних підряд, щоб не треба було сидіти на уроках. Знаходиш безліч справ, які необхідно зробити: проявити плівку, зашити футбольний м'яч, полагодити спінінг. І здається, що з цим можна впоратись тільки тоді, коли не підеш до школи.