– Та бачила, бачила на власні очі! Сидів на столі, як у себе вдома.
– А я, – підхопила Сар'єтта, – нічого поганого не чула. Не знаю, що ви там забрали собі в голову.
Мадмуазель Саже знизала плечима.
– У вас у самих, моя красунечко, душа добра, – заперечила вона, – то ви й не бачите поганого. Хіба ж ви не розумієте, нащо Кеню заманюють до себе Гавара?.. А я б'юсь об заклад, що він усе своє майно залишить маленькій Поліні.
– Ви так гадаєте? – скрикнула мадам Лекер, аж позеленівши від злості. Потім продовжувала говорити змученим голосом, наче їй завдали тяжкого удару:
– Звичайно, я жінка одинока, беззахисна; цей чоловік може зробити все, що захоче... Ви ж чуєте, як за нього заступається племінниця? Вона забула, скільки коштувала мені, і ладна вже зрадити мене.
– Та ні, тіточко, – заперечила Сар'єтта. – Ви ж самі раз у раз на мене наговорюєте.
Тут між ними сталося примирення, і вони поцілувалися. Племінниця обіцяла більше не дрочити тітки, а тітка заприсяглася всіма святими, що любить Сар'єтту, як рідну дочку. Тоді мадмуазель Саже порадила їм, як поводитись, щоб Гавар не розкидався так своїм добром. Вони всі троє вирішили, що Кеню-Граделі – нікчемні люди і за ними треба добре наглядати.
– Не знаю, що там у них робиться, – сказала стара діва, – але там тхне чимось негарним. Скажіть, що ви думаєте про цього Флорана, двоюрідного брата мадам Кеню?
Три жінки підступили ближче одна до одної і притишили голоси.
– Ви ж знаєте, – казала далі мадам Лекер, – що одного ранку ми бачили його в подертих черевиках, у запорошеному одязі? Він був схожий на злодія, який щойно вчинив злочин... Я просто боюся цього чоловіка.
– Ні, він хоч і худий, а людина непогана, – пробурмотіла Сар'єтта.
Мадмуазель Саже замислилась, а тоді раптом сказала вголос:
– Вже два тижні я ламаю собі голову, і хай мене Господь поб'є... Звичайно, Гавар його знає... Я сама десь зустрічала його, та тільки пригадати не можу.
Вона ще копалась у своїх спогадах, коли раптом на них вихором налетіла Нормандка, що вибігла з ковбасної.
– Нічого сказати, чемна ж ота гладка тварюка Кеню! – закричала вона, рада, що є перед ким полегшити своє серце. – Подумайте, ця падлюка сказала мені, що я продаю смердючу рибу! Ну, й вишпетила ж я її! От вони так справді труять людей гнилою свининою у своїй поганій крамниці.
– Що ж ви їй сказали? – запитала стара, не тямлячись від радості, що приятельки посварились.
– Я? Та нічого, нічогісінько!.. Я зайшла і дуже ввічливо сказала, що прийду завтра ввечері по кров'яну ковбасу, а вона як визвіриться на мене! Наговорила сім мішків гречаної вовни... Підла ліцемірка! Ще чесну вдає! Пождіть, вона поплатиться за це дорожче, ніж гадає.
Три жінки відчували, що Нормандка бреше, та це анітрохи не завадило їм підтримати її. Вони повернулися в бік вулиці Рамбюто, лаючись, вигадуючи неймовірні речі про бруд на кухні Кеню, зводячи на ковбасників чудернацькі обвинувачення. Коли б ті торгували людським м'ясом, то й тоді б вибух обуреная торговок не міг бути страшнішим. Торговка рибою мусила тричі повторити свою розповідь:
– Ну, а що казав двоюрідний брат? – лукаво запитала Саже.
– Двоюрідний брат! – ущипливо підхопила Нормандка верескливим голосом. – Та невже ви вірите, що він і справді двоюрідний брат? Цей довгань – просто її полюбовник!
Три інші кумоньки почали голосно заперечувати. Лізина чеснота була відома всьому кварталу, і в неї вірили непохитно.
– Та облиште! Ці товсті недоторки оброслі жиром...Хотіла б я побачити її голу, цю хвалену праведницю... Та чоловік її – така роззява, що вона, напевне, наставила йому роги!
Мадмуазель Саже похитала головою, немов бажаючи сказати, що й вона не від того, щоб приєднатися до цієї думки. Потім тихесенько додала:
– Авжеж. Тим більше, що той двоюрідний брат наче з неба звалився, і історія, яку Кеню про нього розповіли, досить-таки непевна.
– Так, це полюбовник товстухи, – знову підтвердила торговка рибою. – Якийсь волоцюга, пройдисвіт, якого вона десь на вулиці підібрала... Це одразу видно!
– Худі чоловіки дуже палкі, – переконливо підхопила Сар'єтта.
– Вона його в усе новеньке одягла, – зауважила мадам Лекер. – Він, мабуть, недешево їй коштує.
– А так, так, ви, може, й маєте рацію, – белькотіла Саже. – Треба розвідати.
Жінки домовилися стежити за всім, що робиться в крамниці Кеню-Граделів. Торговка маслом збиралася відкрити очі своєму зятеві на ті будинки, в які він учащає. Тимчасом Нормандка трохи заспокоїлась; ця добродушна жінка навіть трохи гнівалась на себе, що надто розпустила свого язика. Коли вона пішла, мадам Лекер ущипливо зауважила:
– Я певна, що Нормандка сама зачепила мадам Кеню; це на неї схоже... Та й не їй би патякати про двоюрідних братів, що з неба звалились, після того як вона сама знайшла дитину в себе в рибній крамниці.
Всі троє, усміхнувшись, перезирнулись. Потім, коли мадам Лекер теж пішла, Сар'єтта сказала:
– І чого моїй тітці займатись отими плітками? Вона ще гірше сохне від того. Вона мене била, коли на мене задивлялися чоловіки, а сама вона, звичайно, вже не знайде собі немовлятка під подушкою, хоч би як шукала!
Мадмуазель Саже знову засміялась. Коли ж вона залишилася сама й поверталася на вулицю Пірует, то подумала, що ці "три дурепи" не варті й вірьовки, на якій їх слід було б повісити. А втім, її могли бачити з ними, а сваритися з Кеню-Граделями, людьми багатими, яких у всякому разі всі поважають, було б недоречно. Тому стара діва пішла в обхід на вулицю Тюрбіго у булочну Табуро, найкращу на весь квартал. Мадам Табуро, щира Лізина приятелька, мала у всіх питаннях непохитний авторитет. Коли говорили: "Мадам Табуро казала так і так", – ніхто вже не насмілювався заперечувати. Під тим приводом, що їй треба довідатись, о котрій годині будуть топити піч у пекарні, щоб принести зварити грушки, стара мадмуазель завітала до булочниці й почала вихваляти надзвичайну чистоту ковбасної Кеню та їхню смачну кров'яну ковбасу. Потім, задоволена з свого морального алібі, радіючи, що їй пощастило роздмухати полум'я лютої ворожнечі, яку вона носом чула, і в той же час удати, наче її хата з краю, стара повернулась, нарешті, додому в чудовому настрої, міркуючи тільки над тим, де раніше вона могла бачити двоюрідного брата мадам Кеню.