— Це старовинний японський фарфор,— сказала вона,— я успадкувала цю вазу від двоюрідної бабусі, абатиси Шельської. Це був подарунок голландців регентові, герцогу Орлеанському, а він подарував її своїй дочці...
Матильда теж підійшла слідом за матір'ю, дуже задоволена, що розбилась ця синя ваза, яка здавалась їй надзвичайно потворною. Жюльєн мовчав, і непомітно було, щоб він особливо збентежився. Мадемуазель де Ла-Моль стояла зовсім близько від нього.
— Ця ваза,— сказав він їй,— розбита, знищена навіки. Те саме спіткало й одне почуття, що колись панувало в моєму серці. Я прошу вас пробачити мені всі ті безумства, на які воно мене штовхнуло.— І він вийшов.
— Справді, можна подумати,— сказала пані де Ла-Моль, коли він вийшов,— що цей пан Сорель гордий і задоволений з того, що він тут наробив.
Ці слова вразили Матильду в саме серце. "Правда, — подумала вона,— матуся вірно вгадала,— дійсно, це те, що він зараз почуває". І враз де й ділася вся її радість, яку вона відчувала після вчорашньої сцени. "Ну що ж,— сказала вона собі з удаваною байдужістю,— це буде мені доброю наукою; моя помилка жахлива, принизлива, але після цього мені вистачить розважливості на все життя".
"Ох, якби ж те, що я сказав, та було правдою! — думав Жюльєн.— Чому кохання до цієї навіженої мучить мене й досі?"
А кохання його не лише не згасло, як він сподівався, а розгоралося все дужче. "Вона божевільна, це так,— казав він собі,— але хіба вона від цього менш приваблива? Хіба є в світі вродливіша дівчина? Все, що тільки є найвитонченішого, все, що може дати найчарівнішого найвища цивілізація,— поєднується в особі мадемуазель де Ла-Моль". Спогади про минуле щастя знов охопили Жюльєна і швидко знищили все, що з таким зусиллям будував розум.
Розум марно бореться проти таких спогадів, його суворі зусилля тільки збільшують їхні чари.
Через добу після того, як була розбита старовинна японська ваза, Жюльєн справді був найнещаснішою людиною в світі.
XXI. СЕКРЕТНА НОТА
Бо все те, про що я розповідаю вам, я бачив на власні очі. І якщо зір мій міг обманути мене, то, в усякому разі, я не обманюю вас, розповідаючи про те, що бачив.
Лист до автора
Маркіз покликав Жюльєна до себе. Пан де Ла-Моль, здавалось, помолодшав, очі його блищали.
— Поговорімо про вашу пам'ять,— сказав він Жюльєнові,— кажуть, вона у вас надзвичайна! Чи могли б ви вивчити напам'ять чотири сторінки, вирушити в Лондон і переказати їх там? Але не змінюючи жодного слова!
Маркіз роздратовано бгав у руках свіжий номер "Щотижневика", марно намагаючись приховати надзвичайну серйозність, якої Жюльєн ще ніколи в нього не бачив, навіть коли йшлося про його позов з абатом Фрілером.
Жюльєн уже був досить досвідчений і розумів, що він має удати, ніби цілком довіряє легкому тону, яким хотіли його обманути.
— Мабуть, цей номер "Щотижневика" не дуже цікавий, але, з дозволу пана маркіза, завтра вранці я матиму честь проказати всю газету напам'ять.
— Як? Навіть об'яви?
— Цілком точно, не пропускаючи жодного слова.
— Ви даєте мені слово честі? — спитав маркіз з раптовою серйозністю.
— Так, пане, і хіба тільки страх не додержати його міг би затьмарити мою пам'ять.
— Справа в тому що я забув вас спитати про це вчора. Я не вимагаю від вас клятви — ніколи не повторювати того, що ви почуєте: я надто добре знаю вас, щоб образити вас таким припущенням. Я за вас поручився. Ви поїдете зі мною в один будинок, де зберуться дванадцять чоловік; ви точно записуватимете все, що казатиме кожен з них. Не турбуйтесь, це буде не безладна балаканина, говоритимуть усі по черзі, хоч не скажу, щоб дуже доладно,— додав маркіз, знов переходячи на властивий йому тон лукавої жартівливості. Поки ми говоритимемо, ви спишете сторінок з двадцять; потім ми повернемось сюди й зведемо ці двадцять сторінок до чотирьох. Завтра вранці ви перекажете мені ці чотири сторінки замість цілого номера "Щотижневика". Після цього ви негайно вирушите. Ви поїдете на поштових і удаватимете юнака, що мандрує заради розваги. Ваше завдання полягатиме в тому, щоб вас ніхто не помічав. Ви прибудете до одної значної особи; там вам треба буде поводитись ще з більшою обачністю. Йдеться про те, щоб обдурити всіх тих, що оточують цю особу, бо серед її секретарів і слуг є люди, підкуплені нашими ворогами; вони підстерігають наших посланців, щоб їх перехопити. У вас буде при собі рекомендаційний лист, але він не матиме ніякого значення.
В ту мить, як на вас гляне його ясновельможність, ви витягнете з кишені мій годинник, який я дам вам на час мандрівки. Щоб з цим покінчити, візьміть його зараз, а мені дайте ваш.
Герцог сам зволить записати під вашу диктовку чотири сторінки, які ви вивчите напам'ять.
Тільки після цього, але ніяк не раніше,— зауважте собі це! — ви можете, якщо його ясновельможність вас запитає, розповісти про засідання, на якому ви будете сьогодні присутні.
В дорозі вам не доведеться нудьгувати, бо між Парижем і резиденцією міністра знайдеться чимало людей, які вважатимуть за щастя пристрелити пана абата Сореля. В такому разі його місії кінець, і справа наша, очевидно, дуже затягнеться; бо, любий мій, як же ми зможемо дізнатися про вашу смерть? Адже ваша старанність не може йти так далеко, щоб самому повідомити нас про це!
А тепер ідіть купіть собі костюм,— вів далі маркіз, знов переходячи на серйозний тон.— Вдягніться так, як було модно років зо два тому. Треба, щоб сьогодні ввечері ви мали вигляд людини, що не дбає про свою зовнішність. В дорозі, навпаки, ви мусите бути таким, як звичайно. Ви здивовані, ваша підозріливість вам щось підказує? Так, друже мій, одна з поважних осіб, яка перед вами висловлюватиме свої міркування, цілком здатна надіслати декому відомості, на підставі яких вас можуть почастувати принаймні опіумом у готелі, де ви замовите собі вечерю.
— Краще вже дати зайвих тридцять льє гаку, ніж їхати прямою дорогою. Йдеться, я гадаю, про Рим...
Маркіз набрав такого погордливого й незадоволеного виразу, що його Жюльєн не бачив у нього з часу церемонії в Бре-ле-О.
— Про це ви дізнаєтесь, пане, коли я вважатиму за потрібне вам сказати. Я не люблю запитань.