Чому це вважається за найтяжчий злочин? СРСР, як відомо, є федерацією рівноправних республік. Рівноправних народів, що по "сталінській конституції" мають право на національну свободу аж до відокремлення від СРСР. А значить, кожний представник від кожної нації нібито має право на свій патріотизм і на любов до свого народу.
Одначе це лише в теорії.
А насправді, коли б якась республіка захотіла вийти з федерації, вона була б задавлена вогнем і залізом своїм "рівноправним" союзником — більшовицькою Росією. І була б весь час наставлена і утримувана терором у тім вільнім союзі. Більшовизмові залежить на створенні єдиної тоталітарної червоної імперії з єдиною адміністрацією, єдиною мовою, єдиною культурою, єдиною ідеологією й політикою.
Тому найменший прояв власної волі будь-якої з "рівноправних" націй в СРСР (окрім Росії) здушується страшним моральним і фізичним терором.
Тим терором російський червоний фашизм (більшовизм) намагається перетворити 100 національностей в т.зв. "єдиний радянський народ", цебто фактично в російський народ.
Ось тому патріотизм "місцевий", цебто патріотизм кожного з представників отих 100 національностей — прагнення до національної свободи й незалежності — вважається за найтяжчий злочин й так тяжко карається.
Цебто любов до свого народу й до Вітчизни (не до тюрми народів — СРСР, а, скажімо, до Грузії, до України, до Білорусії і т.д.) вважається за найтяжче зло. Ось чому українцям навіть поза межами СРСР не дають спокою й намагаються силою й провокаціями затягти їх назад і знешкодити.
А щоб світ не обурювався, а,навпаки, помагав більшовизмові в його роботі, більшовизм намагається довести всім, що українці є "воєнними злочинцями", ворогами більшовизму.
Так, українці є ворогами більшовизму, але не є воєнними злочинцями. Бо вони боролися однаково проти Гітлера й проти Сталіна.
Вони боролися проти обох ще до цієї війни, так само боролися проти обох у цій війні.
Багато з нас після тюрем і концтаборів у Сталіна пройшли через концтабори гестапо — через Дахау, Белз, Бухенвальд, Авшвітц тощо. А ще більше повішено і закатовано Гітлером — Сталіновим союзником з 1939 р. Більшовизм це знає. Але він нас намагається оганьбити в найпідліший спосіб, щоб ніхто в світі не співчував і не захищав нас.
Чому?
Тому що ми являємо для нього небезпеку — ми є носіями тієї правди, про яку не знає світ, але мусить знати, — цього боїться більшовизм.
IX
Я не хочу вертатись на сталінську "родіну" тому, що підлість, цинізм і жорстокість більшовиків не знає меж. Партійна кліка, яка дотримується гасла "мета виправдовує всі засоби", дійсно не перебирає ніякими засобами. А через те, що мета більшовиків мінялася кілька разів за роки їх панування (від мети будування соціалізму з культом Карла Маркса до мети створення російської імперії з культом царя Петра І, або від мети безбожництва до мети попирання російської православної церкви і т.д.), не важко уявити, скільки найпротилежніших засобів застосували більшовики. Раз для того, щоб ту мету будувати, а раз для того, щоб її руйнувати; раз, щоб викорінювати релігію, як "опіум для народу", стріляючи священиків та руйнуючи храми, а раз для реставрації російської церкви, стріляючи безвірних (як-от Ярославського) і засилаючи на каторгу представників інших церков. Або раз караючи за виступи проти Єжова і "єжовщини", а раз за підтримку того самого Єжова і "єжовщини" і т.д., і т.д.
І все це робилось з одвертим цинізмом і холодною жорстокістю і все в "Грандіозних" масштабах. А людина під тим режимом позбавлена людської гідности й найелементарніших людських прав. Коли громадянина ( і то незалежно від його віку, стану та будь-яких заслуг перед народом) брано НКВС під арешт,то ніхто його не міг ані заступити, ані захистити. Інститут заступників на Сході (адвокатів) фактично не існував. Як не існували і відкриті суди для політичних. Мільйони людей знищено так, що невідомо, де вони ділися.
Відповідальність за батька (і не тільки тоді, як він був дійсно злочинцем, а вже тоді, коли він був дійсно заарештований) зразу ж перекладалась на дітей і на всю родину, їх піддавано переслідуванням теророві.
Наприклад: Беручи до в’язниці батька (а брали там всіх, причім раніше ламали ребра і викручували на допитах суглоби, а тоді вже пред’являли — часто через два роки — ордер на арешт і обвинувачення, зроблені заднім числом, щоб сяк-так формально закінчити справу; а було так, що раніше людину розстрілювали, а тоді вже встановлювали, що розстріляли не того, кого мали розстріляти, а випадково однофамільця) — отже, беручи до в’язниці батька родини і ще не вияснивши його провини, викидали його родину геть на вулицю, таврували їх ворогами народу, організовували цькування їх в суспільстві, позбавляли праці і засобів існування.
Так загинули мої діти, як і діти багатьох моїх колег по тюрмах.
Або мстилися на дітях за батьків і навіть за дідів, не приймаючи їх до вищих шкіл чи на виробництво тільки тому, що його дід був колись куркулем чи офіцером або навіть рядовим вояком армії Української Народної Республіки чи якої іншої.
Це було стилем підрадянського життя.
Так потерпав довго я сам. Так само по відношенню до матерів. Мати може вмерти під дверима НКВС, благаючи про звістку про сина, але їй не скажуть нічого і не дадуть побачення, а ще будуть свердлити її рану в серці брудними інсинуаціами й погрозами й вимагатимуть від нещасної матері признатися, з ким був знайомий син, тощо…І тероризуватимуть темну неписьменну стареньку жінку, зганяючи її зі світу. Так загинула моя мати. Або скалічивши в’язня на допиті і пхнувши його в камеру, йому не дають ніякої медичної допомоги. Лікар-енкаведист ставить напівбожевільній від мук жертві таку умову: "Або підпишете усе, що вимагає слідчий, і тоді я вас буду лікувати, або здихайте". А до цього треба ще взяти під увагу, що тая жертва ні в чім не повинна.
Я не хочу вертатись до СРСР тому, що там людина не варта й того, що комаха. Знищуючи людей за ніщо: за дрібниці, за сказане слово, за анекдот, за скаргу на погане життя та ще й роблячи це з одвертим цинізмом, більшовики виставляють таку формулу: "В СССР людєй хватіт і нєчово церемонітса" та "ліпше поламати ребра сотні невинних, як пропустити одного винного".