С н і ж и н к а. От, Мігуелес, женіться й малюйте дітей і їхні страждання.
М і г у е л е с. В стражданні дитини найбільше чистоти і краси!
Б л е к. Я як був малим, то тільки й знав, що страждав на шлунок.
М і г у е л е с. Ти з пелюшок — цинік.
Б л е к. Навпаки, найчистіша й найгарніша, виходить, істота.
Мулев підходить до полотна, піднімає покривало й дивиться.
М і г у е л е с (обертаючись туди, до Блека). Ти подивись: ну що варті всі ваші казочки, голі тіла, фантасмагорії перед цим великим... Цим вселюдським, цим виразом любовної скорби матері над дитиною... Тут... тут... чорт забирай, тут історія людей, тут екстракт всякої любові і краси. Ну, ти, шлунок, подивись! Та це полотно весь Салон ковтне, весь, з усіма вашими примітивами, імпресіонізмами і всім лахміттям! Ось де краса! Бачиш, шлунок?
Б л е к. Їж кашу, Мігуелес, бо буде порожній шлунок.
С н і ж и н к а (різко). Це — краса? Це інстинкт! Краса не тут. Картина тільки показує, що в автора велика сила, й більше нічого, яка навіть такий пошлий мотив може зробити гарною симфонією тонів. Але вона ж і показує, що автор гине! Білий Медвідь гине в пелюшках!
К о р н і й (виходячи з задуми). Що?.. А, панове, лишіть... Е, що там дивитись.
М у л е н. Месьє Корній, я можу знайти вам доброго покупця на це полотно. Правда! Хочете?
К о р н і й. А, мої панове, дайте мені спокій... Нікому я не продам. Ну що ви, їй-богу... Та й не до полотна мені. От маєш... Хай воно собі...
С н і ж и н к а. Ходім, Янсоне!
Виходить лікар, за ним Рита.
Л і к а р (до Корпія). Сина треба вивезти з Парижа. І якнайшвидше. Помре. В Італію або в гори. Цими ж днями.
К о р н і й (розтеряно). Цими днями?
Л і к а р. Чим швидше, тим краще. Говорю рішуче. (До Рити). Що прописав, — робити зараз же...
К о р н і й. А тут не можна помогти?
Л і к а р. Сказав — ні. Прощайте. (Виходить, хмуро уклонившись всім).
С н і ж и н к а (хутко підходить до Корпія, сильно стискає йому руку і з чуттям говорить). Ех, ви! Бувайте... Ходімте, панове!
Всі прощаються й мовчки виходять.
Р и т а. Ну?
Корній ходить по хаті, кудовчить волосся, тре носа, поводить плечима.
Рита. Ну, Корнію?
К о р н і й. Ну що?
Р и т а. Що ж ти думаєш?
К о р и і й. У нас нема грошей.
Р и т а. Я це знаю. Ти мусиш дістати.
К о р и і й. Де? (Здивований).
Р и т а. Де хочеш.
К о р н і й. Я не можу дістати... Де ж я дістану? Даєш... Якби я міг дістати... Мені он треба за місце в Салоні, потім... той, потім франків сто, щоб... ну, словом, за протекцію... А де я візьму?
Р и т а. Ти мусиш дістати.
К о р н і й. Господи Боже мій! Та де ж я дістану? От єсть. Що я, не хочу, чи що? Ну, маєш собі... "Мусиш"... Розуміється, мушу... Гм! "Цими днями"... Я не можу цими днями... От єсть: я не можу тепер із Парижа їхати.
Р и т а. Значить, ти цілком свідомо вбиваєш Лесика?
К о р н і й (вражено). Рито?! Та як ти можеш... Господи Боже мій! Лесика... Ех!.. "Цілком свідомо"... От це маєш!
Р и т а. Цілком свідомо. Ти знаєш, що від тебе залежить його врятувати, й ніби не догадуєшся.
К о р н і й. Я знаю? Я?!
Р и т а. Ти.
К о р н і й. Що ти хочеш сказати?
Р и т а. Те, що ти сам весь час думаєш.
К о р н і й (сердито-тривожно). Я нічого не думаю. От єсть! Ну що ж я думаю? Я нічого не думаю. Говори, що я думаю?
Р и т а. Ти думаєш, що треба продати полотно.
К о р н і й. Продати полотно? Яке полотно?
Р и т а. Он те.
К о р н і й. Ну?
Р и т а. Та й усе.
К о р н і й. Та що ти говориш?! Щоб я продав це полотно! Нескінченим?! Та як же це можна? Що ти говориш? Ха! Щоб я продав це полотно. От узяв і продав, і все. Наче старі штани... От — це єсть! От то-то! Ха-ха-ха!
Р и т а. Це — єдиний вихід. Або смерть Лесика, або продаж полотна.
К о р н і й. Та чого ж смерть? Ну, маєш собі! Прийшов якийсь ідіот, сказав смерть, і вже. І єсть. Чого смерть? Чого смерть?
Р и т а. Того, що ця хвороба у малого може ве сьогодні-завтра перейти в скоротечний туберкульоз, і в два дні його не стане. Розумієш?
К о р н і й. Та хто сказав?
Р и т а. Лікар.
К о р н і й. А, маєш, лікар!..
Р и т а (надзвичайно тихо). Корвію! Не доводь мене до... Ти виявляєш такий егоїзм, що мені гидко до... бажання плюнути на тебе. Щоб прикрити цей егоїзм, він лікарю не вірить. А кому ж вірити? Сніжинці твоїй?
К о р н і й. Ну, то що я маю робити? Ну? Продати полотно? Та хто його купить нескінченим? Маєш!
Р и т а. Мулен купить.
К о р н і й. А, Мулев! Ага, це розуміється... "Мулен купить". А я як? Як же я, ти подумай, ну, ти подумай: продать полотно, це полотно... А я ж як? Так от собі живи, і потім все... Та чи можеш подумати це: не скінчить і продать?..
Р и т а. Можу.
К о р н і й (глибоко вражений). Можеш?! Не скінчить, одірвать половину серця і кинуть? А маєш, та цього не буде! А цього не буде ні-за-що. А візьми всього мене тоді й викинь. Що то справді? Прийшов якийсь лікар і вже маєш. Та що то? Лесик не вмре, я скінчу, і тоді... тоді можеш продавати... Та не купить Мулен! Нізащо не купить. Хто може купити нескінчене полотно? Де ти бачила?
Р и т а. Він зараз гроші дасть, а скінчиш потім.
К о р н і й. Він не дасть.
Р и т а. Дасть. Позичить.
К о р н і й. Не дасть, кажу я! Він позичить знаєш за що? (Дивиться на неї). А, маєш. А так, я не позичу!
Р и т а. Він купить нескінчене.
К о р н і й. А я нескінчене не продам. От і єсть.
Р и т а. Що ж ти хочеш?
К о р н і й. Нічого. Дай мені спокій.
Чути плач двтивв.
Рига схоплюється й вибігає.
Корній ходить по хаті, кудовчить волосся. Через якийсь час
Рита з дитиною на руках виходить в ательє, за нею Ганна Семенівиа.
К о р н і й (хутко підходячи до Рити, яка сідає на канапі). Ну що, як? Чого він плакав? Леську! Ти чого плакав, га? Ти чого плакав, медвежа моє біленьке, га? Який він став... Болить, га? Посміхається... Ах ти ж моє, дитинча хороше... (Зворушений сідає й дивиться на сина).
Г а н н а С е м е н і в н а (обережно милуючи по голові Корнія). Сину! Тільки не сердься... Ну, подумай сам, чим же ця крихточка винна, га? І хіба ж таки вона не дороппа за шматок того, прости мені, рядна? Синочку, продай...
К о р н і й. Мамо... (Кудовчить волосся). Ви, мамо, бачите, все судите по-своєму... А я по-своєму. От і єсть... О...