– Сер Деніел, – сказав він, – тут дуже заплутана справа, яку я, з вашого дозволу, візьму на себе, щоб розібратися в ній і все влаштувати. Отже, будьте задоволені: ваша справа в надійних руках, а зараз йдіть негайно додому і перев'яжіть свої рани. Сьогодні холодно, і я не хотів би, щоб ви застудили їх.
Він зробив знак рукою, пильні слуги, що слідкували за його найменшим рухом, передали цей знак далі. Тієї ж миті знадвору пролунали різкі звуки фанфар, і через головний вхід у церкву ввійшли лучники і воїни, одягнені в кольори лорда Райзінгема. Вони забрали Діка і Лоулеса з рук тих, хто все ще затримував їх, і, зімкнувши ряди навколо полонених, вийшли з церкви.
Коли вони проходили повз Джоанну, вона простягнула обидві руки до Діка і крикнула: "Прощай!", а подружка нареченої, анітрохи не збентежена очевидним незадоволенням свого дяді, послала Дікові поцілунок рукою і сказала: "Не падайте духом, приборкуваче левів!"
Вперше за весь цей нещасливий ранок на обличчях людей з'явилася посмішка.
Розділ V
ГРАФ РАЙЗІНГЕМ
Незважаючи на те, що граф Райзінгем був тоді найвидатнішою особою в Шорбі, він скромно оселився в приватному будинку одного джентльмена на околиці міста. Тільки воїни, що стояли на варті біля дверей будинку, та гінці на конях, які безперервно приїжджали і від'їжджали, свідчили про те, що тут була тимчасова резиденція знатного лорда.
Через те, що в будинку не знайшлося вільного приміщення, Діка замкнули в одній кімнаті з Лоулесом.
– Ви добре говорили, мастере Річарде, – сказав бродяга. – Чудово було сказано, і я, з свого боку, від щирого серця вдячний вам. Тут ми в надійних руках; нас тепер будуть судити справедливо і, безсумнівно, сьогодні ввечері пристойно повісять разом на одному дереві.
– Авжеж, мій бідний друже, я навіть не сумніваюсь в цьому, – відповів Дік.
– Проте у нас залишається ще одна надія, – зауважив Лоулес. – Така людина, як Елліс Дакуорт, зустрічається одна на десять тисяч; ви дорогі його серцю за вашу щиру вдачу і за ім'я вашого батька. Знаючи, що ви невинні в сьогоднішньому вбивстві, він переверне землю і небо, щоб звільнити вас.
– Боюсь, що з цього нічого не вийде, – сказав Дік. – Що він може зробити? У нього тільки жменька людей. Який жаль! Коли б це весілля було призначене на завтра… Завтра вранці я зміг би побачитись з однією особою, і тоді було б зовсім інакше. А тепер вже нічим не допоможеш.
– Гаразд, – сказав Лоулес. – Якщо ви будете рішуче відстоювати мою безневинність, я відстоюватиму вашу. Це, мабуть, нам не допоможе; але якщо мене й повісять, то, у всякому разі, не за те, що я мало молився.
Дік поринув у спогади, а старий пройдисвіт, вмостившись у кутку, насунув свою чернечу відлогу на обличчя і заснув.
Незабаром він вже голосно хропів, його довге життя, сповнене труднощів і пригод, притупило в ньому почуття страху.
День майже кінчався, коли двері відчинилися і Діка повели сходами нагору в теплу кімнату, де біля вогню сидів, замислившись, граф Райзінгем.
Коли Дік увійшов до кімнати, граф Райзінгем підвівся.
– Сер, – сказав він, – я знав вашого батька. Він був благородною людиною, і це примушує мене поставитись до вас більш поблажливо. Але я не можу приховати від вас те, що над вами тяжить серйозне обвинувачення. Ви знаєтесь з убивцями і розбійниками, є очевидні докази того, що ви воювали проти короля, вас підозрюють в тому, що ви по-розбійницькому захопили корабель, вас знайшли в блюзнірському одязі схованим у будинку вашого ворога, в той же вечір була вбита людина…
– Якщо ви дозволите, мілорде, – перебив його Дік, – я відразу признаюсь в тому, в чому я винний. Я вбив цього Раттера, а на доказ цього, – сказав він, шукаючи щось за пазухою, – ось лист, який я вийняв з його торбинки.
Лорд Райзінгем взяв листа, розгорнув його і перечитав двічі.
– А ви читали його? – запитав він.
– Прочитав, – відповів Дік.
– Ви за Йорка чи за Ланкастера? – спитав лорд.
– Мілорде, зовсім недавно мені поставили таке саме питання, і я не знав, як саме відповісти на нього, – сказав Дік, – але, відповівши один раз, я відповім так само і вдруге. Мілорде, я за Йорка.
Граф схвально кивнув головою.
– Чесна відповідь, – сказав він. – Але навіщо ж тоді ви передаєте мені цього листа?
– А хіба не всі партії, мілорде, борються проти зрадників?! – вигукнув Дік.
– Я хотів би, щоб це було так, молодий джентльмене, – відповів граф. – Принаймні я схвалюю ваші слова, Я бачу, що у вас більше юнацького запалу, ніж лихих намірів. І коли б сер Деніел не був могутнім прихильником нашої партії, я б підтримав вас у вашій боротьбі з ним. Я розпитував про вас. Виявляється, що з вами справді вчинили жорстоко, і це вас виправдує. Але послухайте, сер, я перш за все вождь партії королеви, і хоч за вдачею я справедлива людина і навіть схильний до надмірного милосердя, все ж я повинен зараз діяти в інтересах моєї партії, щоб утримати в нас сера Деніела.
– Мілорде, – сказав Дік у відповідь. – Не вважайте мене зухвалим і дозвольте попередити вас. Невже ви справді розраховуєте на вірність сера Деніела? Наскільки я пам'ятаю, він дуже часто переходив з партії в партію.
– Так вже заведено в Англії. Чого ж ви хочете? – запитав граф. – Але ви несправедливі щодо танстольського рицаря. Якщо вірність взагалі властива нашому невірному поколінню, він останнім часом вірний нам, ланкастерцям. Навіть під час наших останніх невдач він не зрадив нас.
– Якщо ви побажаєте, – сказав Дік, – глянути на цього листа, то трохи зміните свою думку про нього.
І Дік вручив графу листа сера Деніела до лорда Венслідейла. Обличчя графа зразу ж змінилося; він гнівно нахмурився, як розлючений лев, і його рука мимоволі схопилася за кинджал.
– Ви це теж читали? – запитав він.
– Читав, – сказав Дік. – Він пропонує лордові Венслідейлу ваш власний маєток.
– Ваша правда, мій власний маєток! – відповів граф. – Я ваш покірний слуга за цей лист. Він показав мені лисячу нору. Наказуйте ж мені, мастере Шелтон; я негайно віддячу вам. Я почну з того, що, незважаючи на те, йоркіст ви чи ланкас-терець, чесна людина чи злодій, повертаю вам свободу, йдіть в ім'я Діви Марії! Але не осудіть мене за те, що я затримаю і повішу вашого приятеля Лоулеса. Злочин вчинений прилюдно, і покарання має теж бути прилюдним.