Юний герцог заскреготав зубами. Він боявся, що ворог встигне підготуватись до захисту. Він знав, що коли йому не пощастить закріпитися в місті, то його маленький загін буде розбитий і знищений цілком.
Проте справи ланкастерців були далеко не блискучі. Все йшло так, як сказав Дік. Нічна варта вже роззброїлась, а решта воїнів – роззута, неодягнена, непідготовлена до бою – все ще тинялася по дворах. У всьому місті не було, мабуть, і п'ятдесяти озброєних воїнів і п'ятдесяти засідланих коней.
Калатання дзвонів, перелякані крики людей, що мчали по вулицях і стукали у двері будинків, миттю підняли на ноги принаймні чоловік сорок з цих п'ятдесяти. Вони швидко скочили на коней і, не маючи жодної уяви, звідки загрожує небезпека, бігали у різних напрямках.
І коли Річард Глостер доскакав до першого будинку Шорбі, при вході у вулицю його зустріла тільки купка воїнів, яку він розігнав, як буря розганяє жайворонків.
Коли вони проскакали кроків сто містом, Дік Шелтон доторкнувся до плеча герцога; той, у відповідь, натяг поводи, приклав до рота сурму і, подавши умовлений знак, повернув праворуч. Весь його загін, як один вершник, за його командою повернув слідом за ним і промчав найближчим провулком. Тільки останні двадцять вершників стримали коней на початку вулиці. В ту ж мить піхотинці, яких вони везли на своїх конях, пострибали на землю; одні з них стали готувати луки, а інші – захоплювали будинки по обидва боки вулиці.
Здивовані цією несподіваною зміною напрямку і налякані оильною тиловою охороною Глостера, ланкастерці, спішно порадившись, поскакали у місто за підмогою.
Та частина міста, яку, за порадою Діка, захопив Річард Глостер, лежала на невеличкому підвищенні, за яким зразу ж починалося поле. Вона складалася з п'яти маленьких вуличок з бідними майже незаселеними будиночками. На всіх п'яти вулицях поставили надійну і сильну варту; резерв закріпився в центрі, куди не долітали ворожі стріли, і був готовий будь-якої хвилини подати варті допомогу.
Ця частина міста була такою бідною, що жодний з ланкастерських лордів, і навіть їх слуги, не жили тут. Мешканці цих вулиць одразу ж покинули свої будинки і порозбігались, репетуючи на все горло.
У центрі, де сходилися всі п'ять вулиць, стояла старезна обшарпана корчма з вивіскою, на якій була зображена шахівниця. Цю корчму і вибрав герцог Глостерський для своєї головної квартири на весь день.
Діку він доручив охороняти одну з п'яти вулиць.
– Ідіть, – сказав він, – заслужіть собі звання рицаря. Завоюйте мені славу. Один Річард для другого. І даю слово, якщо я піднесусь, ви піднесетесь разом зі мною. Йдіть, – додав він, потиснувши Дікові руку.
Але, як тільки Дік пішов, герцог обернувся до маленького обірваного лучника, що стояв поряд.
– Іди, Детоне, і якнайшвидше, – наказав він. – Йди за цим хлопцем. Якщо ти впевнишся у його вірності, ти головою відповідаєш за його життя. І горе тобі, коли ти повернешся без нього! Але якщо виявиться, що він зрадник, або коли ти хоч на хвилину будеш сумніватися в ньому, – заколи його ударом у спину.
Тим часом Дік поспішав укріпити свої позиції. Вулиця, яку він мав охороняти, була дуже вузька і тісно забудована. З обох боків верхні поверхи будинків нависали над бруком. Але незважаючи на те, що вулиці були вузькі й темні, вони виходили на базарну площу міста, і наслідки битви повинні були, очевидно, вирішуватись на цьому місці.
Всю базарну площу заповнила юрба городян, які бігали, не знаючи, куди тікати; аде ворога, готового до нападу, ще не було видно, і Дік вирішив, що в нього є час, щоб підготуватись до оборони.
В кінці вулиці стояли два порожніх будинки з, відчиненими навстіж дверима, бо мешканці покинули їх і втекли. Дік наказав спішно витягти звідки всі меблі і побудував з них при вході у вулицю барикаду.
В його розпорядженні було сто воїнів, більшу частину яких він розмістив у будинках, де вони могли лежати під захистом стін і стріляти з вікон. Сам Дік з рештою воїнів засів за барикадою.
Між тим у місті все ще панувало повне безладдя. Квапливе калатання дзвонів, звуки сурм, кінні загони, що скакали в різні боки, вигуки командирів, крики жінок, – все це зливалось в загальний нестерпний шум. Нарешті гомін почав потроху вщухати; незабаром воїни почали збиратися на базарній площі і шикуватися в бойовий порядок.
Більшість з них була одягнена в темно-червоний і синій одяг, а в рицарі на коні, який шикував ряди воїнів, Дік впізнав сера Деніела Бреклі.
Потім настало довге затишшя, і раптом одночасно з усіх чотирьох кінців міста долинули звуки сурм. П'ята сурма відповіла їм з базарної площі. І зразу ж ряди війська заворушились. Через барикаду полетіла злива стріл і впала на стіни обох укріплених будинків.
Почалася атака. За загальним сигналом вороже військо напало на всі п'ять вулиць. Глостер був оточений з усіх боків, і Дік зрозумів, що може розраховувати тільки на своїх сто воїнів.
На барикаду один за одним обрушились сім залпів. У самий розпал стрілянини хтось торкнув Діка за руку. Він оглянувся і побачив пажа, який простягав йому шкіряну куртку, з нашитими на ній металевими пластинками для захисту від стріл.
– Це від лорда Глостера, – промовив паж. Він помітив, що у вас, сер Річард, немає лат.
Дік, задоволений тим, що його назвали сером, підвівся і з допомогою пажа надів захисну куртку.
І одразу ж дві стріли з силою вдарились об металеві пластини, не завдавши йому ніякої шкоди, а третя влучила в пажа, і той, смертельно поранений, впав до ніг Діка.
Тим часом все вороже військо вперто йшло в наступ, дедалі ближче підходячи до базарної площі. Ворог вже був так близько, що Дік теж наказав стріляти. Негайно ж з-за барикади і з вікон будинків на ворога полетіла смертельна злива стріл. Але ланкастерці, наче вони чекали на якийсь сигнал, у відповідь тільки закричали і продовжували наближатись до барикади. Вершники з опущеними забралами все ще стояли й не брали участі в бою.
Незабаром почалась вперта смертельна боротьба. Ішов рукопашний бій. Нападаючі, тримаючи в одній руці меч, намагались другою зруйнувати барикаду. Але захисники, в свою чергу, боролись, мов божевільні. Деякий час боротьба точилася мовчки, люди падали один на одного. Але руйнувати завжди легше, і коли сигнал сурми подав ланкастерцям команду припинити безнадійну спробу зруйнувати барикаду і відступити, барикада була вже напівзруйнована. Вона наполовину осіла і загрожувала завалитись зовсім.