— Що означає ця ілюмінація? — весело спитав художник, заходячи в кімнату дружини.
Огюстина вмить скористалася з такої сприятливої нагоди: вона кинулася чоловікові на шию й показала йому на портрет. Художник застиг на місці, наче закам'янів, і його очі то втуплювалися в Огюстину, то перебігали на полотно, яке викривало його зраду. Перелякана дружина, напівмертва від страху, пильно вдивлялася у грізне обличчя чоловіка і бачила, як його вираз змінюється, як різкі зморшки набігають, на його чоло, наче хмари. А потім їй здалося, що кров стигне в її жилах, коли він втупив у неї палахкотючий погляд і глухим голосом став допитувати її:
— Де ти взяла цю картину?
— Герцогиня де Карільяно повернула мені її.
— Ви просили її про це?
— Я й не знала, що вона в неї.
Ніжність, чарівлива мелодійність голосу цього ангела розчулили б і людожера, але не художника, чиїй гордині було завдано жорстокого удару.
— Це схоже на неї! — вигукнув Теодор де Соммерв'є громовим голосом.— Я помщуся,— сказав він, ходячи по кімнаті сягнистими кроками.— Вона помре з сорому. Я намалюю її! Так, я намалюю її в образі Мессаліни12, що опівночі виходить з палацу Клавдія!
— Теодоре! — прошепотів тремтячий голос.
— Я її вб'ю.
— Мій друже!
— Вона закохалася в того нікчемного кавалерійського полковника, бо він, бачте, елегантно сидить на коні!..
— Теодоре!
— Дайте мені спокій! — сказав митець дружині голосом, що був схожий на звірячий рик.
Було б недостойно описувати всю цю сцену, наприкінці якої художник, очманівши від люті, вдався до слів і вчинків, що їх жінка, не така юна, як Огюстина, пояснила б нападом божевілля.
Назавтра о восьмій ранку приїхала пані Гійом і застала дочку бліду, непричесану, з червоними очима. В руці вона тримала носовичок, намоклий від сліз, і дивилася на підлогу, де були розкидані клапті подертого полотна та уламки великої позолоченої рами, потрощеної на друзки. Огюстина, яка від горя майже втратила здатність відчувати, показала на ці уламки жестом, сповненим безнадії.
— Подумаєш, яка велика втрата! — вигукнула стара хазяйка Дому з котом, який грає в м'яча.— Портрет був схожий на тебе, це правда. Але я знаю одного маляра, що робить на бульварі не гірші портрети за півсотні екю.
— Ох мамо!
— Бідолашна дитино, ти маєш слушність,— сказала пані Гійом, неправильно витлумачивши погляд, який кинула на неї дочка.— Авжеж, доню, ніхто ніколи не любитиме тебе так ніжно, як рідна мати. Моя крихітко, я здогадуюся про все. Ходи до мене, розкажи про своє горе, і я втішу тебе. Чи ж не говорила я тобі, що цей чоловік божевільний? Твоя покоївка такого мені нарозказувала! Та він же — справжнє страховище!
Огюстина притулила пальця до побілілих уст, ніби просячи матір замовкнути бодай на хвилину. За пережиту жахливу ніч нещастя пробудило в ній смиренну терплячість, притаманну лише матерям і люблячим жінкам, терплячість, що переважає людські сили і, можливо, свідчить про існування в жіночому серці струн, у яких Бог відмовив чоловікові.
Напис, викарбуваний на одному з надгробків кладовища на Монмартрі, повідомляє, що пані де Соммерв'є померла в двадцять сім років. З простих слів цієї епітафії один з друзів сором'язливої молодої жінки розгадав останню сцену її драми. Щороку 2 листопада — в поминальний день — він проходить повз цей недавній пам'ятник і незмінно себе запитує: чи не надто слабкі для могутніх обіймів генія такі жінки, як Огюстина?
Скромні та невибагливі квіти, що розкривають свої пелюстки в долинах, мабуть, завжди гинуть, каже він собі, якщо їх пересадити ближче до неба, туди, де нарождуються грози й де сонячні промені не гріють, а спалюють.
Мафліє, жовтень 1829 р.
Переклав Віктор Шовкун
=================================
Примітки склав Дмитро Наливайко
ДІМ З КОТОМ, ЯКИЙ ГРАЄ В М'ЯЧА
Повість була написана восени 1829 р., під назвою "Слава і нещастя" опублікована наступного року в збірці "Сцени приватного життя". Нову назву "Дім з котом, який грає в м'яча" повість дістала в першому виданні "Людської комедії" на початку 40-х рр. Належить повість до групи творів письменника на соціально-побутові теми, написаних на рубежі 30-х рр. і об'єднаних в двотомну збірку "Сцени приватного життя", якою, власне, був покладений початок "Етюдам про звичаї", найширшій і найвагомішій частині "Людської комедії". Ці твори, в тому числі й названа повість,— важлива віха на шляху становлення реалізму Бальзака. Найцікавіші сторінки повісті — зображення купецької родини Гійомів, її повсякденного життя, предметного антуражу, усталеного побуту й традиційних звичаїв. Тут дається взнаки захоплення автора живописом голландської школи, який відповідав його реалістичним пошукам. Подібно до героя повісті художника Соммерв'є, він теж прагне "зображати натуру", його теж ваблять полотна, наповнені "звичайним життям". Цілком у дусі й стилі голландської школи намальована картина героя повісті, в якій зображена сцена родинного життя Гійомів, а в центр поставлена його кохана Огюстина. Загалом цей образ скромної, зосередженої в собі дівчини витримано в стилі голландської школи. Повість цікава й тим, що в ній, вперше у Бальзака, з'являється тема мистецтва й митця, яка займе помітне місце в "Людській комедії". Проте тут вона ще не здобула реалістичної розробки, натомість маємо мелодраматичну інтерпретацію романтичного мотиву несумісності генія-митця й "звичайного життя" та "звичайної людини", якою є Огюстина при всій її "голландській чарівності".
Повість "Дім з котом, який грає в м'яча" є чи не єдиним твором Бальзака на соціально-побутову тему, дія якого віднесена до періоду Імперії. В своїх пізніших творах Бальзак теж дбав про пов'язання повісті з цілим "Людської комедії". Це особливо стосується роману "Сезар Біротто", дія якого теж розгортаєтья в купецькому середовищі столиці. Серед персонажів цього роману з'являється Жозеф Леба, який одружився зі старшою дочкою Гійома й успадкував його справу. Більше того, для Сезара торговий дім Леба — взірець, мрія його життя. Про Гійома й Леба йдеться також у повісті "П'єретта". Теодор де Соммерв'є згадується в романах "Чиновники" й "Модеста Міньйон", а герой оповідання "П'єр Грассу" за його полотнами вивчає "частину мистецтва, що зветься композицією".