— Чи можна сумніватися в другові? — казав він, коли у Блонде, що звик усе аналізувати, виникали побоювання.
— Зате у ворогах сумніватись нам не доводиться,— казала Флоріна.
Натан захищав дю Тійє. Дю Тійє — найкращий, найпоступливіший і найчесніший з людей. Життя Натана, цього канатоходця без жердини, налякало б кожного, хто проник би в його таємницю; але дю Тійє спостерігав за ним із спокійною і холодною байдужістю вискочня. Під приязною добродушністю, з якою він ставився до Натана, ховалася жорстока насмішка. Одного дня, вийшовши від Флоріни, він потис Раулеві руку й дивився, як той сідає в кабріолет.
— З яким гонором цей хлоп'яга мчить у Булонський ліс,— сказав він Етьєнові Лусто, великому заздрісникові,— а через півроку він, дивись, опиниться за борги у в'язниці.
— Натан? — вигукнув Лусто. — Ніколи. Адже він має Флоріну.
— А ти певен, друже, що він її збереже? Повір, через півроку ти будеш у нас головним редактором. Адже він і нігтя твого не вартий.
У жовтні векселям Рауля вийшов термін, і дю Тійє люб'язно погодився обміняти їх на нові, але вже тільки на два місяці і на більшу суму з урахуванням додаткової позики та дисконтних відсотків. Переконаний, що доб'ється успіху, Рауль спокійно влазив у борги. Графиня де Ванденес мала повернутися через кілька днів, на місяць раніше, аніж звичайно,— так безумно прагнула вона скоріше побачити Натана,— і він хотів звільнитися від турбот про гроші на той час, коли знову почне своє неспокійне життя. Листування, в якому слово писане завжди сміливіше, ніж слово усне, де думка, прикрашена квітами красномовства, ширяє вільно і все виражає, довело графиню до найвищого ступеня екзальтації. Вона бачила в Раулі одного з найпрекрасніших геніїв епохи, дивовижну, незаплямлену і гідну поклоніння душу, якої ніхто досі не зрозумів; вона уявляла його собі в гордій позі відважного борця, що простер руку до влади. Незабаром його мова, така піднесена в коханні, залунає з трибуни. Марі жила тепер тільки цим життям, що, наче куля, утворювалося із взаємно перетнутих кругів, у центрі яких був вищий світ. Не знаходячи втіхи в спокійних сімейних радощах, вона перейнялася тривогами цього розбурханого існування, що їх доносило до неї вправне і закохане перо. Вона цілувала листи, написані посеред газетних баталій, листи, які забирали такий дорогоцінний для журналіста час, вона відчувала, чого вони йому коштували, і була переконана, що він любить тільки її, що крім слави та амбіції, в неї немає суперниць. Живучи в самотині, вона відчувала, що всі його помисли з нею і раділа своєму щасливому вибору; Натан був ангелом у її очах.
На щастя, від'їзд Марі до маєтку та перешкоди, що стояли між нею й Раулем, поклали край світським пліткам.
В останні дні осені Рауль та графиня де Ванденес нарешті поновили свої прогулянки до Булонського лісу — тільки там могли вони зустрічатися, поки ще не відкрилися двері світських салонів. Раулеві стало трохи легше втішатися чистими, вишуканими радощами свого ідеального життя й приховувати його від Флоріни: він працював тепер менше, у газеті справи йшли своїм ходом, кожен працівник знав свої обов'язки. Мимоволі він порівнював актрису з графинею, результат був завжди на користь актриси, хоча й графиня від цього не падала в його очах. Знову Рауль, виснажений маневрами, до яких примушувало його почуттєве й розумове захоплення великосвітською жінкою, знаходив у собі надлюдські сили, щоб виступати зразу на трьох аренах: вищого світу, журналістики й театру. У той час як Флоріна, будучи за все йому вдячною, майже поділяючи його труди і тривоги, вчасно з'являючись і вчасно зникаючи, щедро дарувала Раулеві справжнє щастя, без зайвих балачок, без найменших докорів,— графиня, з її ненаситним поглядом, цнотливо затягнута у тугий корсаж, забувала про його каторжну працю і про те, яких зусиль коштувала йому кожна хвилина побачення з нею. Флоріна й гадки не мала панувати над ним, навпаки, вона поводилася з приязною відданістю кицьки, яка дозволяє коли завгодно брати себе на руки й коли завгодно кидати, при чому вона завжди падає на лапи й тільки струшує вухами. Така легкість звичаїв чудово узгоджується з повадками людей розумової праці, і кожен митець скористався б нею, як і Натан, хоча він і далі переслідував високий ідеал прекрасного кохання, чудової пристрасті, яка тішила його поетичні інстинкти, його таємне прагнення до величі, його соціальну пиху. Знаючи, що найменша необачність з його боку призвела б до катастрофи, він переконував себе: "Ні графиня, ні Флоріна ні про що не довідаються!" Адже вони були такі далекі одна від одної! З початком зими Рауль знову з'явився у світському товаристві в апогеї своєї слави: він став майже значущою постаттю. Растіньяк, що впав разом з урядом, розхитаним смертю де Марсе, спирався на Рауля і підпирав його своїми похвалами. Десь тоді графині де Ванденес захотілося довідатися, чи змінив її чоловік свою думку про Натана. Через рік вона повторила своє запитання, сподіваючись здобути блискучий реванш, а нагоду відігратися ніколи не пропустить жодна жінка, навіть найблагородніша, навіть найменш приземлена; без ризику помилитися можна битись об заклад, що ангели, які шикуються навколо престолу Творця, і ті не позбавлені самолюбства.
— Йому тільки й залишалося, що стати іграшкою в руках інтриганів,— відповів граф.
Завдяки своєму досвіду світського і політичного життя, Фелікс умів дивитися в суть, і він зрозумів становище Рауля. Він спокійно пояснив дружині, що внаслідок замаху Фієскі39 багато поміркованих людей згуртувалися навколо Луї-Філіппа, відчувши, що їхнім інтересам, які представляв цей король, загрожує небезпека. Газети невизначених поглядів неминуче мали втратити передплатників, бо разом з політикою спрощувалась і журналістика. Якщо Натан уклав у газету весь свій статок, його чекає цілковитий крах. Свою думку, яка здавалась йому очевидною, Фелікс висловив байдужим тоном, але чітко і стисло, з бездоганною логікою людини, що вміє зважувати шанси всіх партій. Графиня де Ванденес неабияк злякалася.
— То ви ним дуже цікавитеся? — запитав Фелікс дружину.