— О, чудово! — відповіла вона, ліниво потягаючись та переставляючи ноги. — Хоч, правда, мої ноги не такі гнучкі, як були перше.
Дозволившись поглядом у господаря, Корнел відкрив пляшку і майже по вінця наповнив чотири бляшаних кухлі та слоїк з-під варення.
— А що, якби грогу, — вмішалася Діва, — чи пуншу? У вас найдеться цитриновий сік? — звернулася вона до Корліса. — Є? Чудово! — Діва блиснула чорними очима на Дела. — Гей, кухарю! Давайте-но миску та зогрійте води в казані. Та хутчіш! Джек ставить, та без мене не буде діла. Цукор є, містере Корліс? А мускатний горіх? Ну, хоч цинамон? Гаразд! Піде й цинамон. Та не спіть, кухарю!
— Ну, хіба ж не калина? — прошепотів Корнел до Ванса, стежачи оспалими очима, як вона розмішувала киплячий пунш.
Та Діва всю свою увагу звернула на інженера.
— Не вважайте на нього, сер, — порадила вона, — він уже набрався. Всю дорогу цілувався з пляшкою.
— Але ж, люба моя… — запротестував Джек.
— Яка там люба! — розсердилась вона. — Ви мені зовсім не до вподоби!
— Чому?
— Тому… — вона обережно налляла пуншу в кухлі й задумалась. — Тому, що ви жуєте тютюн і заросли бородою. Мені до вподоби молоді хлопці з поголеним обличчям.
— І що там вона верзе! Не вірте їй! — сказав Корнел. — Вона навмисне так, аби мене подратувати.
— Ну, тепер уже глядіть свого пуншу, — скомандувала вона гостро. — Так воно буде краще.
— За кого ми питимем? — крикнула Бланш від пічки. Підняті вгору кухлі застигли в повітрі.
— За королеву! — швидко промовила Діва. — Хай живе!
— І за Біла! — докинув Дел Бішоп.
Кухлі нерішуче захиталися в повітрі.
— За якого Біла? — підозріливо спитала Діва.
— Маккінлі.
Вона приязно до нього усміхнулася:
— Спасибі, кухарю. Ви славний хлопець. Ну, товариство, рушаймо!
— За здоров'я королеви та Біла Маккінлі!
— До дна! — прогримів Джек Корнел, і кухлі задзвеніли, вдарившись об стіл.
Ванс Корліс виявив, що йому стало весело й цікаво. "За теорією Фрони, — подумав він іронічно, — це зветься вивчати життя й розширювати світогляд". То була Фронина фраза, і він кілька разів у думці повторив її. Потім, згадавши про заручини Фрони з Сент-Вінсентом, раптом попросив Діву заспівати щось, і вона дуже тим зраділа. Проте вона соромилась і заспівала тільки тоді, коли Бішоп виконав кілька куплетів з "Летючої хмарини". Її слабенький голосок містив у собі тільки півтори октави, нижче цієї межі він якось чудернацько мінився, а в вищих тонах тремтів і уривався. Та попри це, вона проспівала "Візьміть собі золото ваше" так зворушливо, що в очах у Корнела, який уважно слухав її, виступили пекучі сльози і він у ту хвилину відчув якусь дивну тугу.
Діві всі голосно заплескали в долоні, а Дел Бішоп запропонував випити за здоров'я співачки і назвав її "чарівним дзвіночком", а Джек Корнел усе репетував: "До дна!"
Через дві години в двері постукала Фрона Велс. Стукіт був голосний і впертий, він подолав нарешті гамір у хаті і примусив Корліса підійти до дверей.
Вона радісно скрикнула, побачивши його:
— О, то це ви, Вансе! Я й не знала, що ви тут живете!
Він стиснув їй руку й заслонив од неї двері своїм тілом.
За спиною в нього реготалася Діва, а Джек Корнел ревів на всю губу:
Хай звістка ця швидше летить –
Наш Прод із заходу спішить.
Лаштуйтеся добре гулять,
Тро-ля-ля, ля-ля-ля, л я-ля!
— Що таке? — спитав Ванс. — Що-небудь трапилось?
— Мені здається, ви могли б мене запросити до хати. — В її голосі чувся докір та нетерплячка. — Я завалилась на кризі і приморозила собі ноги.
— Та йди ти під три вітри! — задзвенів за Вансовою спиною голос Діви. Тоді долинув сміх Бланш та Бішопа і крикливий протест Корнела. Корлісові здалося, що вся кров ударила йому в обличчя. — Вам, Фроно, не можна сюди заходити. Хіба ви не чуєте?
— Але я мушу. Мені відмерзають ноги.
Він розпачливо відступив і зачинив за нею двері. Ввійшовши з темряви, вона на хвилинку зупинилась. А коли її очі звикли до світла, швидко розглянулася. В хатині було накурено, і від цього духу нудило свіжу людину, що прийшла знадвору. З величезної миски на столі стовпом виходила пара. Діва одбивалась від Корнела довгою ложкою на гірчицю. Викручуючись від нього, вона ще спромагалася щоразу старанно змащувати йому носа й щоки жовтим мастилом. Бланш, сидячи біля пічки, мовчки дивилась на це, а Дел Бішоп, з кухлем у руці, голосно вітав кожен вдалий рух Діви. Обличчя в усіх розпашілися.
Ванс безпорадно прихилився до одвірка. Все це здавалось йому якимсь неможливим безглуздям. У нього з'явилося химерне бажання зареготатись, але замість сміху він вибухнув довгим кашлем. Фрона, почуваючи, як ноги у неї дедалі більше німіють, ступила наперед.
— Гелло, Деле! — крикнула вона до Бішопа.
На цей знайомий голос веселощі зникли Делові з обличчя, і він повільно, ніби знехотя, обернув голову. Фрона відкинула відлогу, й лице її, свіже, рум'яне з морозу, видалося на тлі темного хутра сонячним зайчиком, що засяяв у брудному хліві. Всі вони її знали. Хто ж не знав дочки Джекоба Велса! Діва перелякано скрикнула й випустила з рук ложку, а Корнел, мимохіть розмастивши долонею гірчицю по всьому обличчю, присів на стілець. Тільки Карибу Бланш не втратила рівноваги й тихо сміялася.
Бішоп примусив себе сказати: "Гелло!" та після того знову замовк.
Фрона, почекавши хвилинку, промовила:
— Добрий вечір вам усім!
— Сюди! — Ванс, опам'ятавшися, посадив її коло пічки проти Бланш. — Скидайте швидше мокасини та присувайтеся ближче до вогню. Я спробую щось таке вам знайти.
— Будь ласка, холодної води, — попросила вона. — Це найкращі ліки, коли щось приморозиш. Дел мені принесе.
— Ви не дуже, одначе, приморозили?
— Ні. — Вона похитала головою і всміхнулася до нього, скидаючи мокасини, що геть покрижаніли. — Приморозила тільки зверху. В найгіршому разі — облізе шкіра.
Всі ніяково притихли. Чути було тільки, як Бішоп набирає з відра води в миску та Корліс порпається в своїх речах, вишукуючи найкращі й гарненькі мокасини та найтепліші шкарпетки.
Фрона, що енергійно терла собі ноги, зупинилася й підвела очі.
— Я, хоч сама приморозилась, не хочу, щоб замерзла й ваша веселість, — засміялася вона. — Будь ласка, гуляйте собі!