П'єса на дві дії
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Корольчук — робітник-машиніст.
Корол ьчукова — його мати.
Качуренко — жандармський вахмістр.
Оля — його дочка.
Наталка— робітниця.
Гнат,
Кузьма,
Василь, —
робітники залізниці.
Лікар.
Офіцер.
Робітники.
ДІЯ ПЕРША
Залізниця. Зліва — стіна депо з великими дверима, з яких виходять рейки. Задня стіна — краєвид невеликого містечка. Вечір. В містечку видно вогні в деяких хатках. Перед розчиненими дверима, на рейках, накладено дошки: деякі з робітників ще носять на купу з депо шматки дерева й заліза.
Гнат (кладучи з Кузьмою дошку). Ну, й годі! Барикада — перший сорт! Тепер, товариші... Слухайте, товариші!
Кузьма (клопотливо). Може б, слухай,той... може б, сюди вагонів підтягнути? Парочку вагончиків. От сюди їх...
Гнат. Не треба. Чекай.
Василь. Кузьма, мовчи! Заткнись — твоє діло потім!
Гнат. Так от, товариші. Тепер, значить, треба держатись. Паровоз наш. (Показує рукою на депо). Але треба його вдержати у себе хоч до ранку...
— Вдержимо! Ого!
— Чорта з два дамо!
— Хай спробують!
Гнат. Чекайте, товариші! Тут діло треба обдумати. Будь у нас револьверів хоч з двадцять, так і думать нема чого...
Кузьма (так же заклопотано). У Задубного б можна взяти, так далеко, чорт, живе. Якби хтось з хлопців...
Гнат. Чекай, Кузьмо...
Голос. Кузь, помовчи там!
Гнат. Тут, братця, діло не в тому. Револьвери не штука. Тут без револьверів видержати. От факт! Паровоз ми відвоювали, а далі...
Василь. А тепер їхати на паровозі в Горохове! Комітет виручить.
Гнат. А як ти поїдеш в Горохове? Хто повезе паровоза? Ти? Вони, сукини сини, знали, кого арештувать. Як ти без машиніста поїдеш?
— А Федір Жмаха? Голоси:-А Корольчук?
Гнат. "Жмаха"... А де Жмаха? Найди його, як він десь третій день п'є.
Голос. А Корольчук?
Деякі поглядають на Ол ю, яка стоїть, спершись на барикаду.
Гнат (неохоче). Корольчук... не годиться. Голос. Та чому не годиться? Найлуччий машиніст... Гнат (сердито). Не годиться, та й годі! О л я (весело, спокійно). Корольчук, товариші, не за нас. Він не поїде...
Гнат. Ну, та що там!.. Треба Жмаху шукать. Хай хто-небудь поїде в Капустяне, він, мабуть, у свого тестя п'є.
Василь. Я поїду! Я його хоч мертвого, а приведу!
Кузьма. Як буде упиратись, скажи, що той... що не можна так... Тут уся, сказать, держава, увесь робочий клас, а він, сволоч, п'є. По всій Росії забастовка, а ми піддамося? Того не буде!.. Хай їде...
Гнат. Ех, шкода — Скляренка забрали! Той би без рельсів пробрався в Горохове... Ну, та що...
Василь. Ану, тихо! (Прислухається до станції).
Всі озираються й дивляться.
Гнат. Ні, нічого... Вони не можуть так хутко. Не раніше, як на ранок збере. Ех, якби до ранку Жмаху знайти! Катай зараз, Василю. Чекай... А ми, товариші... Хай кожний іде додому. Стерегти паровоза будемо по черзі. Як що трапиться, щоб всі сюди бігли. Не давать їм паровоза! Вони хотять у губернію поїхать і привезти нам солдатів? Ну, цього не буде! ґ — Не дать! Нізащо!
Гол оси:< — 3 якої речі?
V — Наш паровоз! Революційний!
Гнат. Хай приводять жандарми стражників, все одно! Не піддаватись!
Василь. Убить старого жандарма, щоб не...
Гнат (змішано і строго до нього). Ну, ти з язиком по-менше...
Всі дивляться на Олю.
Оля (сміючись до Василя). Нічого, товаришу. Старий жандарм вже давно не батько мені... Тільки я думаю, що вбивать не треба.
Голоси ( — Розуміється, не треба. — От ще сказав!
О л я. Чекайте, товариші... Не через те я кажу, що він мій батько, а тому, що те не поможе. Ну, уб'єм одного, а дадуть другого...
Голос. Звичайно.
О л я. Нам треба, щоб ми самі видержали... А держатись нам трудно... Жандармам і начальству можна держатись, бо вони мають гроші, їм хоч рік буде стоять залізниця — нічого, а нам трудно. От вони тепер поїхали по селах збирать на нас усіх сільських поліцаїв... Вранці вони, може, вже будуть тут. Що нам робить?
— Не давать, та й годі!
— Хай ідуть! Хай вбивають!
— Не даватись!
О л я. Товариші... Товариші... Чекайте. "Не даватись". Ну, вони заберуть паровоз і поїдуть в губернію. А з губернії привезуть салдатів і всіх нас арештують або перестріляють, як було на Болоховій. Нам, що б там не було, треба зв'язатись з нашими товаришами на Гороховім. Там нам дадуть грошей, зброї, і ми зможемо хоч з місяць страйкувати. А як не встигнемо до ранку виїхати і як прийдуть жандарми з поліцією, то... віддать їм паровоза.
— Як? З якої речі?
— Як віддать?
— Ну, як же це? Нізащо!
О ля. Чекайте! Битись з ними ми не можемо. У нас усього два револьвери й одна рушниця. Що ми зробимо? Чекайте, товариші! Хай беруть паровоза. Тільки вони на ньому не поїдуть. Ми його попсуємо...
Гнат. А як не встигнемо попсувати?
Ол я. Попсуємо рейки.
Гнат. А як і те не встигнемо?
О л я. Ну, так що ж буде доброго, як ми станемо тут і безоружні будемо не давати паровоза?
Гнат. А, от тут і єсть. Що? Чорт його зна... Помремо всі, і кінець. Хай стріляють. Все одно вони нас по одному переловлять.
Кузьма. Ех, якби можна було по телеграфу в Горохове...
— Е, в Горохове!
— А як вони по телеграфу в губернію да-дадуть знати?
Гнат. Ну, то як, товариші? Давати без бою паровоза чи ні? Для якого ж біса ми його сюди таскали? Ол я. Треба Жмаху знайти!
Голос. А Корольчук? Чому його не можна? Що вщ, жандармам передався, чи що?
Оля. Корольчук жандармам не передався, а тільки не схоче. А проте поговоріть з ним.
Гнат. Поговорити можна... Ну, Василю, катай у весь дух в Капустяне за Жмахою! А ви, товариші, по хатах... Як буде — побачимо... Ми тут зостаємся стерегти — я, Кузьма й товаришка Оля. А потім о дванадцятій годині слідуючі... Щоб не забули.
— Ну, ще чого скажеш!
— Не забудемо!
— А як що — давайте знати!
Гнат. Добре. Ну, йдіть. Та підіть по всіх товаришах, поговоріть, щоб не падали духом!
— Добре! Бувайте здорові!
— Добраніч!
— Щасливо!
Гнат (Василю). А Жмаху просто сюди веди. Ми тут будемо всю ніч, додому не підемо. Василь. Добре. Бувайте! Гнат і Оля. Щасливо!
Оля. Трошки холодно. Треба погрітись. (Ходить хутко по сцені).
Гнат. Вечори холодні поставали. (До Кузьми). У тебе ж заряджений револьвер?
Кузьма. Ну, от... А що ж би я його так держав?
Оля. Піду, обійду кругом депо. (Іде вліво).