ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Мілан. Абатство.
Входить Е г л а м у р.
Егламур Вже сонце золотить вечірнє небо;
Якраз пора, коли зустріти маю
Я Сільвію у Патріка-ченця.
Вона не спізниться; ті, що кохають,
Призначену годину забувають
Лише для того, щоб прийти раніш:
їх підганяє власна нетерплячка.
Входить С і л ь в і я.
Ось і вона! Добривечір, синьйоро!
Сільвія Амінь, амінь! Іди вперед, мій друже!
Мерщій крізь монастирську хвіртку вийдім;
Боюсь, за мною стежать шпигуни.
Егламур Не бійтеся: до лісу звідси йти
Не більш, як три години; нам би встигнуть
Дістатися до нього,— там безпечно.
Виходять.
СЦЕНА 2
Там само. Покій в герцоговім палаці.
Входять Турі о, Протей та Джулія.
Туріо Що Сільвія відповіла, синьйоре,
На сватання моє?
Протей Вона тепер
Ласкавіша немовби, ніж була;
А все ж їй щось у вас не до вподоби.
Туріо А що? Чи не задовгі в мене ноги?
Протей О ні! Вона вважа, що затонкі.
Туріо То взую чоботи, повніші будуть.
Джулія
(вбік)
Острогами кохання не збудити...
Туріо Що каже панна про моє обличчя?
Протей Що надто біле.
Туріо Ах, яка шахрайка!
Неправда ж то, бо я таки смаглявий.
Протей Одначе перли білі; кажуть люди:
Смаглявий чоловік — то є перлина
В очах прекрасних дам.
Джулія
(вбік)
О, крий нас боже
Від отаких перлин! А щодо мене,
То я заплющу очі, щоб на них
І зовсім не дивитись.
Туріо їй приємно
Зі мною розмовляти?
Протей Аж ніяк;
Вам про війну не слід розповідати.
Туріо А про любов і спокій — їй приємно?
Джулія
(вбік)
Найкраще, все ж, як ти даси їй спокій.
Туріо Що каже панна про мою відвагу?
Протей Про те не може бути й мови.
Джулія
(вбік)
Слушно!
Бо добре зна, який ти боягуз.
Туріо Якої думки панна про мій рід?
Протей Відомо їй давно, що ви людина
Високого коліна.
Джулія
(вбік)
Ведете
Ви рід свій від вельможців аж до блазня.
Туріо А панна чула про моє багатство?
Протей О так, і вас шкодує.
Туріо А чому?
Джулія
(вбік)
Тому, що все воно ослу належить.
Протей Адже ж маєтки ваші у заставі...
Джулія Іде пан герцог!
Входить герцог.
Герцог Туріо! Протею!
Ну, як ся маєте, мої синьйори?
Хто з вас синьйора Егламура бачив?
Туріо Не бачив я.
Протей І я його не бачив.
Герцог А донечку мою?
Протей Не зустрічав.
Герцог Тоді втекла вона до Валентина,
Й до неї приєднався Егламур.
Так,— певно це, бо їх брат Лоренс бачив,
Проходячи по лісі, де моливсь він.
Він знає Егламура й запевняє,
Що з ним була й вона, хоч не впізнав
Під маскою її лиця. Збиралась
Вона до брата Патріка на сповідь;
Але ж у брата не було її!
Тож певен я, що справа тут нечиста...
От і прошу: без зайвих слів, панове,
Сідлайте коней і скачіть мерщій
Туди, де шлях здіймається на гору,
До Мантуї. Я там чекать вас буду.
Вона напевне ту обрала путь.
Скоріш, скоріш, синьйори, мчіть за мною!
(Виходить)
Туріо Яке ж дурне дівчисько й непокірне!
Тіка від щастя власного, коли
Воно само за нею так женеться!..
Помчу їм навздогін! Для того лиш,
Аби на Егламурові помститись,
А зовсім не з кохання до того
Шаленого дівчиська!
(Виходить)
Протей Я ж подамся
Лиш доганяти Сільвію кохану,
На Егламура зовсім я не серджусь.
(Виходить)
Джулія За ними я подайсь лише для того,
Щоб перешкодити його коханню,
Однак не мстити за її кохання.
(Виходить)
СЦЕНА З
Ліс.
Входять розбійники з Сільвією.
1-й розбійник Ходім, ходім!
Терпіння! Ми повинні відвести вас
До нашого отамана.
Сільвія Я звикла
До лиха так, що й це знесу терпляче.
2-й розбійник Веди її.
1-й розбійник Де дівся той синьйор, що був із нею?
3-й розбійник Він прудконогий і утік, але
Біжать Валерій з Мозесом за ним.
Веди її на західне узлісся:
Там наш отаман; ми ж — за втікачем;
У лісі повно наших! Ми — впіймаєм!
1-й розбійник Ходім, я відведу вас до печери
Отамана; не бійтесь, має він
Шляхетне серце й жінки не покривдить.
Сільвія О Валентине, все терплю за тебе!
Виходять.
СЦЕНА 4
Інша частина лісу.
Входить Валентин.
Валентин Як швидко в нас народжується звичка!
Ці сутінки дрімливі, пуща ця
Мені миліша гомінкого міста.
Тут можу я сидіть на самоті,
Ніхто тут не пасе мене очима,
І можу я до пісні солов'я
Й мою тужливу пісню приєднати.
О ти, що тут живеш в моєму серці,
Не покидай надовго свій притулок,
Щоб сум тяжкий ці мури не пошкодив,
Не обернулась ця оселя в пустку!
О Сільвіє! Прийди, утіш мене.
Я жду тебе, ласкава, ніжна німфо!..
Чути гамір.
Що там за гамір? Знов мої хлоп'ята
Здіймають бучу, взявшись за грабунок!
їх воля — їм закон! Когось полюють...
Хоч я їм до душі, але ж як важко
У шори брати їхній буйний норов...
Сюди ідуть,— сховайся, ВалентинеІ
(Зникає)
Входять Протей, Сільвія та Джулія.
Протей Щоб стати вам в пригоді, синьйорино,
Хоч послуг ви й не ціните моїх —
Життям своїм я важив, щоб звільнити
Вас від негідника, який хотів
На вашу честь тяжкий зробити замах.
Невже ж не заробив я у віддяку
Хоч погляду ласкавого від вас?
Вже менше я не можу вимагати,
Та менш мені ви й дати не могли б.
Валентин
(убік)
Чи ж це не сон, що бачу я і чую?
Любове, дай мені терпіння знести
Такий удар!
Сільвія Яка ж бо я нещасна!..
Протей Нещасні ви були, допоки я
Щасливою вас не зробив, коли
Так вчасно нагодивсь.
Сільвія Моє нещастя
У тім, що ти наблизився до мене...
Джулія
(вбік)
Й моє у тім, що він почав до вас
Підходить надто близько.
Сільвія Горе, горе!
Коли б голодний лев мене схопив,
Радніша я померти в нього в кігтях,
Ніж почувати, що від злої смерті
Мене Протей невірний врятував!
Бог бачить, як люблю я Валентина!..
Життя його для мене дороге,
Як і моя душа; але безмежна
До брехуна негідного Протея
Палка моя ненависть! Геть, облудо!
Протей Ладен я кинутись в обійми смерті
За погляд твій єдиний чарівний!
О, вічне то прокляття для кохання,
Як нас жіноче серце не цінує,
И мене не любить та, яку люблю я!..
Сільвія Свою кохану сам ти не шануєш!
Згадай-но Джулію, кохання перше.
Ти ж присягався тисячі разів.
І клятви всі ганебно розтоптав,
Мене злочинно покохавши потім.
Де ж честь твоя? Чи ти у ній дволичний?
Та це ж удвоє гірше, ніж її
Не мати зовсім. Так, зламать дві клятви —
То гріх подвійний; а великий гріх —
Зламати і одну!.. Ти зрадив друга!..
Протей Хто ж для кохання не зламає дружби?
Сільвія Всі, тільки не Протей.
Протей Ну, то гаразд!
Якщо я навіть ніжним красномовством
Не можу привернути вас до себе,
То я доб'юся силою свого!
Брутально, як солдат, я вас примушу
Любить мене, хоч проти волі!
Сільвія Небо!
Протей Я гвалтома візьму тебе!
Валентин
(виходить наперед)
Стривай!..
Негіднику, не смій її торкатись!
О підлий друг!.. Геть руки!
Протей Валентине!
Валентин О ти, фальшивий друже, що згубив
І вірність, і любов! Оце-то дружба!..
Ти ошукав мої надії!.. Зрадив!..
В твій підступ я ніколи б не повірив,
Коли б його тут не побачив сам!
Тепер я не наважуюсь сказати,
Що друга мав. На кого ж здатись можу,
Коли правиця власна може так
Облудно зрадить серце? О Протею,
Тепер мені чужий став цілий світ!
Незрима рана — то найглибша рана...,
О ниций вік! Зітерто віру в порох:
Найближчий друг — мій найлютіший ворог!
Протей Мене вбивають сором мій і злочин!..
О Валентин!.. Пробач мені!.. Якщо
Душевної гризоти буде досить,
Щоб гріх перед тобою мій покрити,
Прийми її!.. Моє страждання більше
За гріх, що я ганебно учинив.
Валентин Хай буде так! Цього для мене досить.
Я вірю знов, що чесний ти, мій друже.
Той з нас, кого не може зворушити
Покута щира, гине сам; його
І небо відцурається, й земля,
Що всі гріхи дарують! Каяття
Зміняє гнів створителя на ласку.
Щоб вірив ти, що я тобі прощаю.
Коханням Сільвії тобі я поступаюсь.
Джулія О горе мені, горе!
(Непритомніє)
Протей Гляньте, що з ним?
Валентин Ей, хлопчику! Дитино! В чому річ?
Отямся-бо! Скажи хоч слово!
Джулія Ах,
Синьйоре дорогий, мені звеліли
Синьйорі Сільвії віддати персня,
А я забув.
Протей А де ж той перстень, хлопче?
Джулія Будь ласка,— ось він.
(Дає йому персня)
Протей Дай-но подивитись.
Та це ж той самий перстень, що його
Я Джулії віддав.
Джулія Даруйте, пане!
Я просто помилився; ось той перстень,
Що Сільвії звеліли ви оддати.
(Показує іншого персня)
Протей А як у тебе опинивсь цей перстень?
Його я Джулії подарував,
Як від'їздив.
Джулія А Джулія, його
Сюди принісши, віддала мені.
Протей Як!.. Джулія?
Джулія
(до Протея)
Поглянь на ту, яка була метою
Твоїх присяг... І в серці берегла їх.
Зрадливий і лукавий! О Протею,
Соромся, червоній. Це ж через тебе
Я одягла це непристойне вбрання!
А втім, як запевня доброзвичайність,
Мінять своє убрання на хлопчаче
Для дівчини — то сором невеликий,
Чуття ж мінять — ганьба для чоловіка!
Протей Міняти почуття!.. То правда!.. Боже!
Якби зміг бути сталим чоловік,
Він досконалості б досяг; мінливість —
його найголовніша вада! Так,
Вона — причина вчинків всіх лихих,
І тяжко нам бува позбутись їх!..
Чи тих приваб, що в Сільвії немало,
Для Джулії моєї бракувало?
Валентин От і гаразд! Давайте ж ваші руки,
Я вас з'єднаю. Доля зле б вчинила,
Якби цих друзів двох не помирила.
Протей Ти — свідком, небо, що мої бажання
Здійснилися цілком!
Джулія Мої також.
Входять розбійники, ведучи герцога й Тур і о.
Розбійники О, здобич, здобич!
Валентин Назад!.. Не руште їх, кажу вам! Це —
Володар мій, сам герцог. Ваша світлість,
Вітає вас вигнанець Валентин.
Герцог Як? Валентин!..
Туріо І Сільвія також тут!
А Сільвія — моя.
Валентин Геть, нерозумний!
Ти чуєш? Одійди, бо гнів мій кине
Тебе в обійми смерті! Не підходь!..
Не говори, що Сільвія твоя,
А то Мілана більше не побачиш!..
Не смій її торкнутись навіть пальцем,
Не оскверняй її своїм диханням!
Туріо Синьйоре Валентине, заспокойтесь!
Вона мене нітрохи не цікавить...
Таж тільки йолоп буде наражати
Себе на небезпеку за дівчисько,
Яке його не любить! А тому
Беріть її, як маєте бажання!
Герцог Який нікчемний ти! Який огидний!
Хотів за всяку ціну покорити
Цю дівчину — і віддаєш її,
Злякавшися нікчемної погрози!..
А щодо тебе, Валентине мій,-
Клянуся честю предків! — гідний ти
Кохання королеви!.. Я забув,
Відважний лицарю, колишній гнів мій,
Запрошую тебе до нас! Чого б
Ти в мене не просив, на все я згоден.
Синьйоре Валентине, ти шляхетний
І роду доброго,— бери ж її,
Ти Сільвію по правді заслужив.
Валентин Спасибі вам, володарю! Цей дар
Мене сповняє щастям... Та прошу вас.
Заради вашої дочки, вволіть
Одне моє прохання.
Герцог Ради тебе
Я не відмовлю, що б ти не просив.
Валентин Ось перед вами, герцогу, вигнанці.
Я з ними жив і знаю, що вони
Усі — прекрасні і достойні люди.
Даруйте їм минуле і дозвольте
З вигнання повернутися. Вони
Збулися вад, увічливі та добрі,
І можуть прислужитись вам, мій пане.
Герцог Ти переміг. Тобі і їм прощаю!
Ти знаєш їх, тож ними порядкуй,
Як визнаєш за краще. Ми ж ходім.
Забудьмо злигодні усі в бенкетах,
В веселощах та в учтах урочистих!
Валентин А я дорогою насмілюсь вас
Розважити, мій герцогу ласкавий.
Чи до вподоби вам цей юний паж?
Герцог Атож, він дуже милий... ба який!
Він червоніє...
Валентин Можу вас запевнить,
Миліший він за хлопця, ваша милість.
Герцог Як маю вас я розуміть, синьйоре?
Валентин Якщо дозволите, я по дорозі
Вам розповім, як все предивно склалось.
Ходім, Протею, ти на кару мусиш
Послухати історію любовних
Твоїх пригод. Тоді в той самий день
Ми відгуляєм наші два весілля:
Один бенкет бучний, одна господа
Й одне взаємне і безжурне щастя!
Виходять.