Біля свого намету на вершечку горба цар з'явився рудий від пилюки, тільки очі та зуби блищали. Він скреготнув зубами, але був у доброму настрої. Свій білий, а тепер рудий плащ віддав слузі, і той відразу ж заходився його витрушувати. Зіскочивши з коня, цар пішов за намет і довго з насолодою вмивався, обполіскувався до пояса. Потім надів на понівечене око свіжу чорну пов'язку і зайшов до намету голим до пояса, веселим та бадьорим, з краплями води на дебелому тілі, що, здавалось, було відлите з теплої бронзи. Слуга накинув йому на плечі пурпуровий плащ, але в наметі було спекотно, і Філіпп, всівшись на похідний стілець, ворухнув плечем, скидаючи плащ. Випростав ноги і кивнув слузі, котрий підхопив плащ*.
— Пива! І найхолоднішого! Щоб аж зуби ломило! Слуга подав йому запотілий глечик, що був до того обкладений льодом, цар відкинув голову, довго і жадібно пив.
До намету зайшли Парменіон, Антіпатр, Євмен і,син Александр; всівшись на похідних стільцях, вони деякий час поштиво мовчали. Не повертаючи голови, цар запитав Антіпатра:
— Що там доносить екзітазіс?
— Начальник вивідників доповідає, що твої збіглі брати все ще в Олінфі,— відповів Антіпатр.
— На що вони розраховують? — швидко перепитав цар.— На що сподіваються захисники міста? Чи не збираються, бува, видавши мені братів, запросити в мене миру та милостей?
— Брати впевнено тримаються, бо олінфяни не збираються їх видавати. Олінф все ще сподівається на допомогу Афін.
— Гм.... Сподіватися нікому не заборонено. А що в Афінах? Які вісті од греків передають твої вірні люди? Як поживає мій друг Демосфен? — Слово" "друг" цар вимовив з притиском і насмішкувато, хоч і з глибоко прихованим неспокоєм.
Слухаючи Антіпатра, Філіпп, здавалось, думав про щось своє, але, коли Антіпатр умовк, повернувся до Александра, заговорив уривчасто:
— Слухай, сину. Запам'ятовуй. На все життя. Демосфен — наш найдостойніший противник. Про нього треба часто думати. І оцінювати його треба завжди тільки високо. Він того заслуговує. Коли б не він, вся Греція уже була б біля наших ніг. Особливо Афіни.
— Я не забуду Демосфена до кінця своїх днів,— твердо; як клятву, промовив син.— І заспокоюсь лише тоді, як Демосфен піде з цього світу. Особливо коли це станеться з моєю допомогою.
— Попри все Афіни будуть твоїми, царю,— озвався Парменіон.— Там багато наших вірних людей — Ісократ, Есхін та інші. І своє вони роблять, і за ними, а не за Демосфеном більшість.
— І все ж яка сьогодні позиція мого кращого афінсько-го друга?
— Така, якою була вчора і позавчора: Демосфен та його прихильники вважають, що, коли гору у грецьких справах візьме Македонія, це буде кінцем афінської демократії і незалежності.
— Балаканини, а не демократії! — зневажливо мовив цар і швидко перепитав: — Невже золото безсиле перед Демосфеном?
— Інші його беруть, але тільки не Демосфен. Не виключено, що він просто раніше продався персам і тому служить одному панові.
— Жаль... Золота у нас вистачить і для Демосфена.
— Він вперто виступає за об'єднання Греції шляхом створення грецької федерації. Хоча на успіх йому сподіва-
7* 195
тися марно. Грецькі поліси гризуться, між самими демократами теж чвари, раби повстають — не до федерації зараз грекам. На правильному шляху стоїть Ісократ. Він вважає: тільки ти, наш царю, можеш навести у Греції лад і об'єднати їхні поліси шляхом введення у Греції сильної царської влади. Ісократ закликає своїх прихильників і всіх греків до війни з Персією, яку греки повинні провести разом з македонцями, під твоїм верховним керівництвом. "Там,— говорить Ісократ про Персію,— нас чекає багата країна, там ми здобудемо своє щастя, достаток, і разом з багатством у наші общини повернуться одностайність та згода".
— Ісократ мудрий і вміє далеко бачити,— мовив Філіпп.— Але зараз ще не на часі війна з Персією. Зараз на часі наша перемога у Греції, взяття Олінфа та інших хал-кідських міст і укладення з Грецією миру, а потім і союзу. Лише тоді можна буде говорити про похід у Персію. Але повернемося до Олінфа. Демосфен закликає Афіни і всі грецькі міста допомагати Олінфу. Які наслідки тієї допомоги?
— Мізерні,— одказав Антіпатр,— а тому Олінф не вистоїть. Греки не мають єдності, щоб допомагати один одному.
Слова попрохав Парменіон.
— Хоч Олінф і відмовляється видати твоїх збіглих братів, як і здаватися на твою милість, царю, але переговори з тобою провести він не проти. Про це неодноразово заявляли посланці міста.
— Ніяких переговорів! — Філіпп рукою розсік повітря, лице його зробилося різким і злим.— Хай здаються! Або хай втрачають голови за свою впертість. Ніяких переговорів! Штурм, штурм! Безперервний штурм. Доти, доки їхні мури не перестануть їх захищати. Передайте мешканцям міста: якщо вони не передумають і не здадуться, їхній долі після того, як я візьму місто, не позаздрять навіть... безпритульні собаки! А зараз вина! Всім хорошого хіоського вина!
Ще в повітрі не затихло звучання царевих слів — "А зараз вина! Всім вина!.." — як до намету беззвучними тінями запливли служки. Один тримав у руках холодильник — широку посудину з пористої глини, у якій, обікладений шматками льоду, стояв спеціальний глечик для розливання вина — ойнохоя. Другий на бронзовому підносі тримав чаші, звані скіфосами. Третій служка заніс до намету пузатий мідний кратер і визадкував геть. Служки вийняли з холодильника ойнохою і заходилися змішувати в кратері вино з водою у певних пропорціях, бо нерозбавлене вино пили тільки гіркі п'янички. Змішавши вино з водою у кратері, знову переливали його в ойнохою, а вже з неї наливали у чаші для пиття — скіфоси. Оскільки в ойнохої було три стоки, то слуга одночасно наливав вино у три чаші.
Тим часом до намету заплив — все так же німо й безгучно — ще один служка з бронзовим підносом, на якому вивершувалися консервовані з медом та винним суслом оливки на легку закуску перед вечерею. Впоравшись, служки щезли так само беззвучно. А втім, всі вони були глухонімими — аби, обслуговуючи царя, не могли бодай випадково щось почути і почуте кому-небудь передати.
Взявши до рук свій скіфос, цар жестом запросив те зробити присутніх і, як годиться, промовив: