– У вас є театр?
– Ходити на вистави?! – вигукнула пані Гранде. – Дивитися на комедіантів?! Та невже ви не знаєте, пане, що це смертний гріх?
– Ось, любий пане, – сказала Нанон, вносячи яйця. – Ми вас почастуємо курчатами в шкаралупі.
– А, свіжі яйця, – промовив Шарль, що, як усі люди, звичні до розкошів, уже забув про куріпку. – Чудово. А масло є, голубонько?
– Масло? Тоді не буде печива, – сказала служниця.
– Та дай же масла, Нанон! – вигукнула Ежені.
Дівчина стежила, як кузен відрізав маленькі шматочки хліба, і втішалася, ніби найчутливіша паризька гризетка на виставі мелодрами, в якій торжествує доброчесність. Шарль, вихований пестливою матір’ю, вилощений модною красунею, відзначався кокетливістю вишуканих, тонких рухів, властивих манірним жінкам. Співчуття і ніжність молодої дівчини діє справді магнетично. І Шарль, відчуваючи особливу турботу кузини й тітки, не міг не піддатися впливу почуттів, що їх так щедро йому виявляли. Він кинув Ежені погляд, що світився добротою і лагідністю, погляд, який ніби всміхався. Глянувши на Ежені, він помітив гармонію рис її чистого обличчя, її невинність, чарівне світло її очей, в яких іскрилися помисли юного кохання, а бажання не відало пристрасті.
– Слово честі, мила кузино, якби ви опинилися в ложі Опери у вечірньому туалеті,– ручуся, що тітонька мала б рацію, – ви б примусили багатьох чоловіків впасти в гріх заздрості, а в жінок викликали б ревнощі.
Цей комплімент вразив Ежені в самісіньке серце, і вона затремтіла з радості, хоч нічого й не зрозуміла.
– О кузене, вам хочеться посміятися з бідної провінціалки.
– Якби ви мене знали, кузино, ви повірили б, що я ненавиджу глузувати: це сушить серце, нищить всіляке почуття…
І він дуже мило проковтнув шматочок хліба з маслом.
– Ні, мені, мабуть, бракує дотепності, щоб кепкувати з інших, і ця вада мені дуже шкодить. У Парижі вміють убити людину, кажучи: "В нього добре серце". Це має означати: "Бідолаха дурний, як носоріг". Та я багатий, і, всі знають, влучаю в ціль за тридцять кроків першим пострілом з пістолета будь-якої системи, – насмішники мене остерігаються.
– Те, що ви кажете, племіннику, показує, що у вас добре серце.
– У вас дуже гарний перстень, – сказала Ежені,– це не буде незручно, коли я попрошу його у вас подивитись?
Знявши з руки перстень, Шарль подав його Ежені, вона почервоніла, торкнувшись кінчиками пальців рожевих нігтів кузена.
– Мамо, гляньте, яка гарна робота.
– Oгo, скільки тут золота, – сказала Нанон, подаючи каву.
– Що це таке? – запитав сміючись Шарль.
І він вказав на довгасте полив’яне горнятко з темної глини, всередині під фаянс, з бахромою золи по краях; у горнятку була кава, гуща якої то піднімалася на поверхню киплячої рідини, то опускалася на дно.
– Та це ж кава, уже й кипіла, – сказала Нанон.
– Ах, мила тітонько, я лишу хоч який-небудь благодійний слід свого перебування тут. Ви дуже відстали! Я вас навчу варити добру каву в кавнику Шапталя[15].– І він спробував пояснити, як зроблений той кавник.
– Та де вже, коли з цим стільки мороки, – сказала Нанон. – Не впораєшся за все життя. Ніколи я так не варитиму кави. Ото ще! А хто ж наготує трави для корови, поки я її варитиму?
– Каву варитиму я, – сказала Ежені.
– Дитино! – мовила пані Гранде, дивлячись на дочку.
Це слово нагадало про горе, яке от-от мало вразити бідолашного юнака; всі три жінки замовкли, співчутливо дивлячись на юнака, і він це помітив.
– Що з вами, кузино?
– Тс-с! – пані Гранде спинила Ежені, яка хотіла відповісти. – Ти знаєш, доню, що батько збирається поговорити з паном…
– Називайте мене просто Шарлем, – попросив молодий Гранде.
– Ах, вас звати Шарль? Яке гарне ім’я! – вигукнула Ежені.
Передчуття нещастя майже завжди збувається. І ось Нанон, пані Гранде та Ежені, які не могли без тремтіння подумати про повернення старого бондаря, раптом почули удар молотка, звук якого так добре знали.
– Це тато! – сказала Ежені.
Вона зняла зі столу блюдце з цукром, лишаючи кілька грудочок на скатертині. Нанон винесла тарілку з шкаралупами яєць. Пані Гранде підвелась, як злякана лань. Цей панічний жах здивував Шарля. Він не міг пояснити собі цього.
– Та що з вами? – запитав він.
– Це тато, – сказала Ежені.
– Ну і що ж?..
Пан Гранде ввійшов, кинув свій гострий погляд на стіл, на Шарля і все зрозумів.
– Еге! Ви влаштували свято для небожа, це добре, це дуже добре, це пречудово! – озвався він не затинаючись. – Коли кіт бігає по даху, миші танцюють на підлозі.
"Свято?.." – здивовано подумав Шарль, ще не знаючи режиму та звичаїв цього дому.
– Мою склянку, Нанон, – звелів старий.
Ежені принесла склянку. Гранде вийняв з жилетної кишені ніж з роговою колодкою і широким лезом одрізав шматочок хліба, взяв трохи масла, старанно намастив його і стоячи почав їсти. В цю мить Шарль накладав цукор у свою каву. Дядечко Гранде помітив грудочки цукру, пильно глянув на дружину, та зблідла і відступила на три кроки; він нахилився до вуха бідолашної старої і спитав:
– Де ж це ви взяли стільки цукру?
– Нанон принесла від Фессара, в нас не було.
Неможливо уявити собі глибоку значущість цієї мовчазної сцени для всіх трьох жінок: Нанон вийшла з кухні й зазирала в залу, щоб побачити, що буде далі. Шарль, ковтнувши кави, вирішив, що вона не досить солодка, й почав шукати цукор, який Гранде вже прибрав зі столу.
– Що ви хочете, небоже? – запитав старий.
– Цукру.
– Долийте молока, – відповів хазяїн дому, – кава буде солодкою.
Ежені взяла блюдце з цукром і поставила його на стіл, спокійно дивлячись на батька. Парижанка, що слабкими руками підтримує шовкову драбину, допомагаючи коханцеві втекти, напевне виявляє не більше мужності, ніж виявила Ежені, знову поставивши цукор на стіл. Коханець віддячить парижанці, коли вона гордовито покаже йому свою гарну затерплу руку, кожна жилочка якої буде зрощена слізьми, вкрита поцілунками і вилікувана насолодою; а Шарлеві ніколи не судилося проникнути в таємницю глибокого хвилювання, яке охопило серце його кузини, враженої в цю мить поглядом старого бондаря.
– Ти чом не їси, жінко?
Бідна раба підійшла, з жалюгідним виглядом відрізала шматочок хліба і взяла грушу. Ежені відважно почастувала батька виноградом, кажучи: