— І ви дійсно не пов'язані з революційним рухом у Бахразі, з цим, як його іменують, "Повстанням городян і селян"?
— Ха! — з щирим презирством вигукнув Гордон. — "Городян і селян"! "Народне повстання"! Що їм дано знати про справжнє повстання? Уся країна визріла для революції і так і проситься їм у руки, а вони тільки й роблять, що збивають безліч якихось таємних організацій, влаштовують свої політичні демонстрації, зупиняють кілька поїздів та вбивають двох-трьох міністрів. ПхеІ Хай собі повстають на здоров'ячко, якщо хочуть. Та тільки кочовики тут ні при чому, а сподіватись, що я стану врятовувати Бахраз від його власного злиденного люду — просто безглуздо.
— Внутрішнє безладдя тривожить мене менше, ніж Повстання племен, — підкреслив генерал.—І саме це повстання я прошу вас припинити.
— Як же це зробити, генерале? Як?
— Повертайтесь до принца Гаміда та до інших ватажків Повстання і скажіть, що насильство, до якого вони вдалися, може призвести лише до їх власної загибелі. Скажіть вашим друзям, що, коли вони не схаменуться і воюватимуть далі, їх жде неминуча поразка в битві з добре озброєним і добре керованим Бахразьким легіоном.
— Які дурниці, генерале! Невже ви справді вважаєте, що армія цих нещасних бахразців може перемогти кочових арабів, які борються за свою Справу? Сподіваюсь, що в день вирішальної битви ви будете де-небудь поблизу вашого "добре керованого легіону". Я візьму з десяток воїнів Гаміда і покажу вам, як ви помиляєтесь. Та до речі, нас ніколи і не переможуть хоча б тому, що ми ніколи не приймаємо бою. Адже битви потрібні тільки тим генералам, які вже програли війну — щоб довести, що вони її таки програли.
Мартіна вразив одвертий глум, що звучав у цих словах, дошкульний дотеп на адресу його генеральської особи. Проте водночас у цих словах явно проступали і запал, і здоровий глузд, і замість того, щоб обуритися вихваткою Гордона, Мартін відчув себе майже потішеним. Ще жодна людина досі не розмовляла з ним так визивно або та" зневажливо. І в жодної людини він не бачив ще такої сили переконання — сили, що робила Гордона живим уособленням обвинувачення. А втім, на якусь мить Мартін побачив і щось інше у виразі запалих блакитних очей і злого обличчя Гордона: у них просвічувала страшенна самотність чоловіка, чия палаюча душа поривається до інших людей, але не може пропалити собі шлях до них. Ця тонка, висохла оболонка, яка кидала зараз обвинувачення генералові, стримувала душу, не випускала її назовні — і тому вся закам'яніла зовнішність Гордона, вся істота його, здавалось, свідчила про його безвихідність — внутрішню безвихідність. І мимоволі генерал полагіднів і пожалів співбесідника.
— Можливо, у ваших словах є правда, — промовив він. — Можливо, навіть справедливість.
— Аххх! .
— Але в цілому ви помиляєтесь. Досить поглянути на розвиток подій під іншим кугом зору, щоб переконатись, що Повстання приречене на провал. Досі у вас усе йшло гаразд, тому, що ви могли використовувати природні умови пустині і рухливість кочових племен для ізоляції невеликих бахразьких аванпостів. Незабаром, одначе, вам доведеться зіткнутися з Бахразьким легіоном, лінії оборони якого сполучені між собою системою комунікацій і розташовані вздовж усього кордону. Кордони надійно захищені — зважте на це!
— Гаміда не цікавлять кордони, генерале.
— Далі, ваші кочовики погано озброєні, вони не мають припасів, і певно, не забезпечені провіантом. А Бах-разький легіон до весни одержить ще більше броньовиків — того ж типу, що й украдений Смітом, — більше л'ітаків, більше засобів пересування.
— О, для всіх військових весна — це період зачаття стратегічних планів, — вигукнув Гордон так весело, що генералові стало прикро за своє недавнє співчуття до нього. — Не лякайте ви нас весняною атакою, генерале. Нічого з неї не вийде — один пшик.
— Зрозумійте, Гордон, що зіткнення з краще озброєними військами закінчиться згубно для кочовиків. Ваші селища в пустині будуть беззахисні проти бомбардувальників. Ще раз кажу вам, що саме тепер, коли ви наблизилися до прикордонних районів, до Джаммарської пустині і до нафтопромислу, ваше Повстання зазнає поразки— чи то від втрати живої сили у боях, чи то від втрати темпу наступу.
Гордон знизав плечима — дискусія вже набридла йому.
— Побачимо!
— Але я не хотів би бачити цьогої — не вгамовувався генерал. — Я не менш, ніж ви, прагну запобігти винищенню племен. Однак винищення стане неминучим, якщо кочовики воюватимуть далі, — і хай тоді нарікають самі на себе. Знову питаю вас, Гордон, — ви маєте намір покласти край Повстанню?
— Ні! — відрізав Гордон, і в тому, як прозвучало це "ні", відчувалося, що про себе він додав: "Дурень ти!"
Гордон надів сандалі і, підійшовши до вікна, поглянув на пустиню — на нескінченні звивисті смуги гравію, які тягнулися на південь до здиблених вітром пісків. Там, за обрієм, пустиня переходила в дикий, мертвий простір... І раптом Гордону несила стало залишатися в тісній клітці будинку. Стрепенувшись, він кинув:
— Мені треба їхати!
— О, так скоро...
— Не турбуйтесь, генерале. Ми ще зустрінемося — у той вирішальний день.—Гордон простяг руку.
— Заждіть хвилинку, — промовив генерал, подаючи руку і водночас удержуючи Гордона. — У мене є до вас ще одне питання, і я хотів би почути відповідь на нього, поки ви не зникли.
— Я знаю, про що йдеться... А втім — гаразд, я слухаю вас.
Але генерал не встиг спитати Гордона — знадвору почулася якась метушня, хтось скрикнув по-арабськи, потім по-англійськи... Гордон вискочив з будинку, пробіг по вкритій галькою стежці і опинився за хвірткою раніше^ ніж Мартіїн і Сміт встигли усвідомити, що він зник. Коли вони наздогнали Гордона, той стояв за огорожею, відчуваючи, що будинок уже залишився позаду, що він на волі, видерся з кам'яної пащеки, яка могла от-от поглинути його. Одчайдушний страх минув, і через секунду Гордон уже сміявся.
— Ви дурень, Уілліс, — промовив він. — Я ж наказав своїм супутникам стріляти в кожного, хто наблизиться до них. Що ви тут накоїли?
Уілліс стояв поруч з солдатом-бахразцем.
— Ваші супутники знущались з цього хлопця, містер Гордон, — обурено відповів він. — Я змушений був спинити їх.