— В цій зверхності машини — найбільша дилема, що лостала тепер перед людством,—гірко поскаржився Гордон.
Вони КИНУЛИ машини і повернулися до бродяг, які чекали їх у Ваді. Після нападу Гордон, здавалося, трохи заспокоївся. Принаймні він хоч трохи вгамував свій гнів — і тепер йому легше було робити свою справу. Але несподівано всі його плани пішли нанівець: Фаг'д, юний ш^йх камрів, прискакав у Ваді з повідомленням, що Таліб напав на його батька, бідолаху Юнїса. Жахливе побоїще вже відбулося.
Кордони запалали, і Повстання було вкинуте в останній етап.
РОЗДІЛ X
Про цю подію треба було попередити Гаміда, щоб той негайно почав діяти. Гордон помчав до принца, обравши нзйкоротший і карколомний шлях. А тим часом Сміт, Бекр і Алі розпочали евакуацію Ваді,— залишатися тут далі було небезпечно. Весь прикордонний край був тепео небезпечний, тoмv що Юніс запросив у Азмі-паші допомоги проти Таліба, і Бахраз, якому вдалося, нарешті, підкупа-
ми та провокаціями нацькувати одне на одного прикордонні племена, значно зміцнив свої позиції у війні з Га-мідом.
Гордон проклинав Таліба, цього безглуздого крадія горшків, і ганьбував Юніса за те, що той боягузливо побіг по допомогу у Бахраз. Але коли юний Фаг'д, ридаючи, почав благати його надіслати броньовики, щоб знищити Таліба, Гордон гнівно відповів, що не може, не хоче, не сміє зробити цього.
— Тоді я більше не служу тобі!— несамовито вигукнув юний шейх.
Фаг'д ладен був негайно вирушити на допомогу батькові, але Гордон звелів Мінці й Бекру закутати юнака в ковдру й тримати його, аж доки він не заспокоїться. Але Фаг'д оскаженів вкрай. Він так нестямно вив і видирався, що Гордон наказав Бекру відпустити юнака, як тільки військо залишить Ваді — хай у Юніса буде хоча б один завзятий воїн!
Гордон верхи з'явився в таборі Гаміда після подорожі, останні милі якої англієць не міг навіть пригадати, бо йому довелось видиратись на такі скелясті кручі й спускатись у такі урвища, що їх жодний араб при жодних обставинах не наважився б подолати. Він здійснив майже неможливе, і навіть кочовики Гаміда були здивовані, почувши, як швидко і яким шляхом він добувся до їхнього табору. Але привезена ним звістка вразила їх ще більше.
Гамід не почав проклинати, як Гордон, дурість Таліба й боягузтво Юніса. Почувши про їхню неславу, він тільки опустив суворі очі — і все. Необхідність прийти до певного великого рішення скеровувала його думки лише в одному напрямі, бо настала вирішальна година.
Весь його табф, його радники й політики погоджувалися на тому, що тепер, коли між прикордонними племенами спалахнула усобиця, принц мусить зробити швидкий вибір і повести Повстання до переможного кінця. Але як знайти, як визначити вірний шлях до цього кінця? Все той же старий вибір тяжів над Гамідом: або напасти на аеродром і покінчити з Азмі-пашею в пустині, або швидким кидком захопити нафтопромисел і покласти край англійському втручанню в арабські справи, позбавити Азмі та короля підтримки з боку англійців. Чи, може, незважаючи на кризу, що вибухнула, незважаючи на очевидні ускладнення й загрозливе становище, що утвори-
ло
лося на кордоні та й в усій пустині, ще можна не рушати з місця, не приймати ніяких рішень, утриматися від останнього кроку, який приведе або до блискучої перемоги, або до трагічної і цілковитої поразки?
Гамід був в полоні цих небезпечних вагань, коли Гордон приїхав до нього; англієць одразу почав умовляти принца не гаяти часу, атакувати аеродром і покінчити з Азмі. Зараз це легко можна зробити, одним блискавичним ударом, казав він. Захопити аеродром — це їхній єдиний шанс, єдиний шлях до вірної перемоги.
Гамід мовчки слухав Гордона, і його тонке смугляве обличчя ставало дедалі більш непроникним. Своїх думок він не висловлював — тільки раз у раз поглядав на англійця. Ніяких зауважень, ані слова. Він так само уважно — із тією ж непроникністю — слухав, що каже йому брат Саад і мулла Ассад. Обидва наполягали на захопленні нафтопромислу.
Саад — значно молодший за Гаміда — був честолюбний і ненавидів усе англійське. Але тут ним керувало не так почуття ненависті чи прагнення досягти довгожданої перемоги, як бажання стати хазяїном промислу. Брутальний і багатий Саад розумів, які скарби таїть у собі нафтопромисел. За нього можна буде взяти грубі гроші; і деякі країни охоче ухопляться за нього — зокрема Америка, яка тепер постачає золото всьому світові.
Сеїд Ассад — неголений, сивобородий старик — ненавидів все гяурське, і особливо — християн та машини. Він перейшов до принца від його батька і виконував обов'язки духовного пастиря при Гаміді, спрямовуючи його по шляху істинної віри і благонравності. Ассад вимагав, щоб промисел було знищено і поганські машини спалено, бо вони оскверняють закони Всевишнього і пустиню.
Таким чином, обидва прибічники Гаміда — і Саад, і сеїд — із завзяттям фанатиків намагалися умовити принца напасти на нафтопромисел. Та хоч їхні кінцеві наміри були зовсім різними, мета в них була спільна, і розбіжність в їхніх планах не заважала їм діяти заодно... Гамід не поділяв ні релігійного запалу Ассада, ні меркантильних устремлінь свого брата. Однак, компроміс з ними був ціною, яку принц сплачував за те, щоб вони не протидіяли, не гальмували його справу, не перешкоджали їй. Тому він не міг суперечити їм, і вони мали великий вплив на інших соратників принца.
Гордон з презирством ставився до Ассада і Саада, однак не виказував їм своєї неповаги, щоб не бентежити Гаміда. Як англієць, гяур, та ще й близький друг принца, він і так стояв поперек горла цим двом фанатикам. І до того ж він ще весь час відраджував Гаміда від нападу на промисел!
...Принц, нарешті, здихався присутності брата й мулли і тепер розмовляв з Гордоном, якого голив і масиру-вав придворний цирульник. Гамід дивився на свого англійського побратима, намагаючись уже який раз розв'язати нерозв'язну загадку і розібратися в сплетенні подій і ідей, які звели їх в одно й повели по одному шляху — в сьогоднішній день. Але він так ні до чого й не додумався— тільки фаталістично знизав плечима; і Гордон зрозумів, що Гамід не хоче ні зрушати з місця, ні діяти взагалі. Він відчув, що принц бажає залишатися тут, у таборі, і утримуватись від будь-яких дій.