— Кінець світу та й годі,— замислено промовив він, немов ніяке інше явище не можна було порівняти з перемогою Гордона.— Але що буде тепер?—додав він таким самим тоном. Невпевненість і невідомість все ще гнітили принца, і він не міг позбутися їх.
Однак довго розмірковувати не було коли: треба було все як слід підготувати, передбачити, зрозуміти й вирішити. І Гамід знову перетворився на терпеливого й уважного слухача; він вислухав усіх — спочатку Ва-уля, свого дикого поета, який приїхав від Таліба із звісткою про те, що джаммарець не збирається ані втихомирюватися, ані відступати.* Потім радників, брата, муллів, лазутчиків з прикордонних районів, Гордона, Зеїна і, нарешті, Сміта, який був добре обізнаний у броньовиках (як своїх, так і ворожих).
Але Гамід не встиг висловити своєї думки з приводу становища, що утворилося, або планів на майбутнє, бо з пустині привели генерала Мартіна. Генерал кілька днів тому пустився у рисковану подорож до Ваді, сподіваючись знайти там Гордона. Біля Ваді він натрапив на залишений Гордоном патруль, і двоє патрульних повезли генерала до свого начальника. Але на цей раз генерал знайшов не тільки Гордона, а й самого Гаміда — і де!—на аеродромі, який уже був у руках Гаміда!
Втрата аеродрому дуже вразила генерала, однак він тепло привітав Гаміда.
— Мій любий юний друже,— промовив він, поривчасто ухопивши принца за руку.— Я дуже радий, що бачу вас знову. Дякувати богові, ви саме той, хто мені потрібен.
Гамід поводився з усіма, як належить принцеві. Він потиснув жилаву руку генерала і звелів принести води, ко фе й подушку (на знак поваги до віку Мартіна, хоч той тримався досить бадьоро). Генерал, з свого боку, теж добре знав, скільки саме тривіальностей та зауважень щодо вигляду хазяїна говорять в таких випадках. Виконавши все, згідно із звичаєм, він сказав Гаміду, що хоче переговорити з ним віч-на-віч; і коли Гамід відпустив усіх, крім Гордона, генерал заявив принцеві, що той зробив серйозну помилку, атакувавши, й захопивши аеродром.
— Ви зайшли надто далеко,— сказав генерал.
Гамід киннув головою, але нічого не відповів, і слова генерала повисли в повітрі.
Проте генерал схвильовано вів далі:
— Ви мусите залишити аеродром, Гамід. Ви мусиїе розпустити своє військо, повернутися в своє місто в пустині і покінчити з цим кривавим Повстанням. — Мартін приїхав з пропозицією, яку він хотів зробити принцеві через Гордона, але тепер міг викласти її безпосередньо перед ним самим.— Якщо ви погодитесь зробити це, Гамід, то клянуся вам, що Бахразький уряд не вживатиме проти вас ніяких репресивних заходів. Якщо ж ви відмовитесь покласти край Повстанню, то мені напевне відомо, що Азмі рушить проти вас свій Легіон, наздожене й розгромить вас. Власне, його Легіон, можливо, вже вирушив.
Генерал подивився на Гаміда, потім на Гордона. Всі троє сиділи в півтемряві намету. Наступав вечір, і пустиня поринала в синю передзахідну імлу. Після теплого дня віяв ласкавий вітерець. Зітхнувши, генерал на якусь мить відкинув офіціальний тон і заговорив палко й по-бать-ківськи:
— Я прагну відвернути не тільки ще більшу траге-гедію, — промовив він, — але й неминучу поразку й загибель двох чудових молодих людей. Вас двох.
Гордона так і поривало відповісти генералу, але він відчував, що відповісти мусить Гамід — і не на сентименти Мартіна, а на його ультиматум. Проте Гамід вибраз сентименти і сказав, що вірить в свого великого й доброго друга, генерала Мартіна.
— Між нами існує тільки приязнь. Хіба загибель благородних кочовиків може завдати вам якоїсь втіхи, генерале?— Довгі пальці Гаміда розтулилися й плавно пірнули вниз від згадки про можливість такої трагедії.— Ні, н? може. Тому ви приїжджаєте сюди, щоб врятувати нас.
— Щоб зробити все, що в моїх силах, і переконати вас, Гамід.
Гордон вирішив, що Мартін не помітив жартівливої іронії у відповіді Гаміда — бо, на його думку, тільки араб міг би відчути в ній певну насмішкуватість разом із справжньою повагою до противника.
— Можливо, вам вдалося б переконати мене,— сказав Гамід, кивнувши головою. — Так, ви могли б переконати мене. Але чи змогли б ви переконати наших одчайдушних й нещасних кочовиків відмовитися від боротьби тепер — напередодні своєї перемоги?
— Ви б могли переконати їх,— наполегливо промовив генерал
— Я не посмію зробити цього!—відповів принц. Якусь мить він помовчав, і, здавалось, від його мовчання пустиню скувала мертвенна, фанатична тиша. Гамід похитав головою.— Річ у тому, генерале, що вони віддають перевагу насильству й трагедії перед бахразьким гнітом і ганьбою. Чи можна дорікати їм за це?
Генерал повільно похитав головою і відповів:
— Ні.
І хоч після цього він знову почав був перестерігати Гаміда. той відмовився сперечатись далі. Тому відповідати генералові взявся Гордон. Незабаром обидва англійці дійшли в своєму запалі до межі стриманості. Гамід втрутився в їхню суперечку і з роздратуванням сказав, що сперечатися далі нічого. Якщо в генерала немає інших пропозицій...
— Ні, немає,— твердо промовив генерал.
— Тоді не дамо озлобленню порушити нашу взаємну приязнь, — промовив Гамід і пішов з намету, залишивши генерала з безцеремонністю, яку особи не такі значні, як вождь кочовиків і англійський воїн, визнали б неввічливою.
Гордон супроводив Мартіна в пустиню, щоб, згідно з наказом Гаміда, забезпечити генералові вільний проїзд повз застави Араби були ще надто збуджені, щоб довірити кому-небудь з них безпеку англійця, який прибув з Бахразу.
— Я можу зрозуміти Гаміда і кочовиків,— порушив похмуру мовчанку генерал,— але вас — аж ніяк. Я знаю, що це ви захопили аеродром. Майстерно здійснена операція І Просто прекрасно! Але якими б переконаннями та ідеями ви не керувались, ваш наступний крок буде для вас небезпечним, бо рано чи пізно проблема нафтопромислу постане перед вами. Неминуче постане! І я знову і знову попереджаю: тоді ви вже матимете справу не з Азмі і не з бахразцями, яких ви зневажаєте, а з вашими власними співвітчизниками. І ми не будемо возитися з Гамідом так довго, як це робить Азмі-паша. Наші авіабази розташовані близенько звідси, а гарячі голови в Лондоні завжди ладні втрутитися в тутешні справи. Щождо вас особисто...