— Та хай він вас не лякає, цей Мартін!— ска:4аа Гордон, тицьнувши Сміта пальцем у бік.— Згадайте хоча б, що ви у два рази вищий за нього.
Але це не звеселило механіка.
— Ми як — удвох поїдемо?
— Ні. Візьмемо з собою Бекра і одного з хлопчаків.
— Броньовик усіх не забере — я склав усередині каністри з пальним. Перевантажимо машину — не потягне мотор.
— А ці штуковини не можна поскидати?— Вони підійшли до броньовика, і Гордон показав на лопатки, гусениці для їзди по піску і інший інструмент.
— Ні. Краще вже викинути боєприпаси,— їдко відказав Сміт.— Вони найважчі.
— Е, ні, тільки не боєприпаси, — заперечив Гордон неприродно високим, ламким голосом. — А може, каністри?..
— Без них ми не те що назад, а й до станції не доберемося.
— Викидайте пальне,— сказав Гордон,— залиште лише стільки, щоб вистачило доїхати туди.
— А назад як?
— О господи! Украдемо де-небудь на станції!
Сміт знизав плечима і почав виносити каністри, а Гордон тим часом попередив Бекра, що той поїде з ним у броньовику.
З двох маленьких борців Гордон вибрав Мінку і звелів йому готуватися. Він вирішив залишити Нурі через те, що, подібно до Алі, цей хлопчик був природженим погоничем верблюдів і охоронець потребував його допомоги. Але маленький Нурі став просити, щоб його теж узяли, і його дівоче обличчя сповнилося тихого, жалісного благання. Гордон терпеливо слухав, зацікавлений благальним виразом на обличчі хлопця — глузувати з Нурі він не міг. Серцю Гордона було любо все, що втілювало у собі незайману, кезаплямлену чистоту пустині, а Нурі був справжнім породженням її — англієць знайшов хлопчика серед скотарів найвіддаленішої частини ель-Кітаабу. Нурі пас верблюдів і любив своє стадо самозабутньою любов'ю, що межувала з анімалізмом, іноді властивим кочовикам. Навіть зараз супутники дражнили його "козолюбом". Але Гордон умів розпізнавати істоту, яка цілком піддана чистим, природним інстинктам. Маленький Нурі, з його простою, примітивною душею, був саме такою істотою. Інстинкт керував ним у всьому, а незіпсована, сприйнятлива вдача робила пастушка завжди лагідним і щасливим. Лише зрідка його гарячий арабський темперамент брав верх над лагідністю, і тоді він спалахував нестямним, буйним шаленством.
Чим більше Нурі благав, щоб його взяли з собою, тим зухваліше ПОЕОДИВ себе Мінка. Він вертівся навколо, як забіякуватий півень, і на всі заставки лаяв Гордона, обвинувачуючи англійця в намірі покарати його любимого
Нурі за те, що той при зустрічі Сміта плигнув на башту броньовика. Мінка брав провину на себе.
— Це я плигав! Я! Я! — задирливо кричав він, б'ючи себе долонею у вкриті лахміттям груди.
— Значить, ти хочеш залишитися тут разом з Нурі?— Гордон не пропускав нагоди, щоб не випробувати міцність їхньої дружби, і він навмисне запропонував зухвалому Мінці цей болісний вибір — або їхати на машині самому, або з відданості до приятеля залишитися з ним.
— Ара Ош!—образливо вигукнув Мінка, показуючи цим, що як колишній житель столиці він добре обізнаний з історією Ара Оша, двоєдушного судді.
У цьому і полягала різниця між Мінкою і його приятелем, бо Мінка був базарним нігілістом, дитиною кривих вулиць Істабал Антара — столиці Гаміда. Його повадки вуличного бешкетника діяли, як всепоглинаючий вогонь на природжене благородство маленького Нурі. Безпритульний Мінка не підкорявся ніяким законам суспільства, і ніякі кари не могли знищити в ньому потяг до привільного, веселого і буйного життя. Він жив, керований хлоп'ячими поривами, і жертвою одного з них став Гордон, втративши свій кинджал і туфлі. Однак на цей раз і сам Гордон піддався пориву, врятував Мінку від палацової тюрми і привіз у пустиню. Тут хлопчик одержав нарешті змогу вільно розряджати свою нестримну енергію, яку досі так безглуздо витрачав на дрібні базарні подвиги.
Спочатку Мінка нудьгував — йому бракувало вуличної штовханини, недозволених розваг. Але поява маленького Нурі змінила все. Буйний Мінка раптом пізнав почуття ніжності, бо нового друга він полюбив так, як нікого і нічого не любив за тринадцять років свого безпритульного, бешкетного життя. Нурі відповів йому взаємністю, і Гордон зрозумів, що вони доповнили один одного — Мінка вдиxнvв у Нурі вогонь, Нурі наділив Мінку душею. Згодом Мінка зжився і з пустинею, бо маленький Нурі розкрив йому очі на багаті дари, які пустиня підносить волелюбній душі і гарячому серцю — і Гордон уже сумнівався, чи знайдеться в світі місто, яке зможе знс^у привернути до себе цього вуличного шибеника.
— Нурі треба залишитися, щоб разом з Алі доглядати верблюдів,— сказав англієць, щоб якось утихомирити Мінку.
— Гаразді Я залишуся!— покірливо зітхнув маленький Нурі.
— Ні! Ходімо зі мною!— наказав Мінка, заліз у броньовик і поманив до себе Нурі.
На обличчі пастушка знову з'явилося благання, і Гордон промовив:
— Ну, добре, добре, залазь. Я їхатиму нагорі.
— А Бекр?— спитав Сміт, виносячи останні каністри.
— Поїде з вами у кабіні.
— Нам доведеться їхати п'ятдесят миль. Вас трястиме, якщо ви сидітимете на башті. Хай краще хтось інший вилізе туди.
— Я хочу їхати нагорі, — нетерпляче промовив Гордон.— Там у вас, як у тюрмі. Ну, давайте, давайте, — їдьмо!
Коли машина зрушила з місця і почала набирати швидкості по рівному базальту, Алі помчав поруч з нею на своєму найбистрішому верблюді, лаючи Гордона, порівнюючи його з вошею на спині собаки. Гордон відповідав ущипливими насмішками, і так вони глузували один з бдного, аж поки Алі не відстав.
Вони не встигли ще далеко від'їхати, коли Гордон помітив скорчену людську фігуру, що лежала біля купки сухого верблюжого гною. Гордон звелів Сміту зупинити броньовик, сплигнув на землю і побачив жалюгідний, укритий мухами труп худого, жовтого бахразця. Видно було, що помер він недавно. Убивця всадив йому кулю точнісінько в середину лоба.
Гордон знав, у чиїй звичці було вбивати так.
— Хто це?— крикнув він Бекру. Сміт заглушив мотор.
— Якийсь бідолаха,— відповів Бекр. — Чогось йому треба було забрести в пустиню. Я наткнувся на нього. Подумати тільки — щоб бахразець отак узяв і заблукав у пустиню! І навіть не солдат. Мені було дуже жалко його. Я спитав, що йому тут треба. А в нього вистачило зухвальства відповісти, що він шукає Гаміда! Самого Гаміда! Ну, тут я розсміявся і порішив нещасного.