Скрипчинський. Е, дурниця! Будуть гроші в кишені, знайдемо десять Лесь ще кращих.
Солодкевич. Отже ти ніби й правду кажеш. Тільки як же їй це сказати. Якби їй написати яку бумагу: "донесеніє", або там який доклад, або "приказ", то я б це зумів, а то язиком... якось не потраплю. В мене язик, як колода: ніяк в роті не повертається. Добре, що ти за мене з Лесею переговорив.
Скрипчинський. То і з Мартою Сидорівною за тебе поговорю. Ти їй тільки скажи: "Я вас, Марто Сидорівно, господи, як люблю і без вас жити не можу", то вона тобі зараз і руку дасть, бо вона тебе любить. А я вже за тебе пущу язика. От я буду твоїм сватом.
Солодкевич. Може, твоя й правда. А діло не погане. Оця хатина моя, садок мій, різниці мої; щодня печеня, пироги з печінкою. Тютюну матиму вволю.
Скрипчинський. Та ще й зараз кінчай діло, бо бачиш, отой бондарюга не дурно сюди вчащає, і вже Марті Сидорівні обручі та чубату курку ча презент підніс.
ВИХІД 2
Скрипчинський, Солодкевич та Мочульська, убрана по-панській,
але без смаку.
Мочульська. От я і впоралась, а тепер готова з вами і до світу забавлятись. Лихий вас не взяв: хоч у кишенях вітер свистить, та зате ви веселі.
Скрипчинський. Спасибі! Добра ви людина.
Мочульська. Та це ж мій гріх, нігде правди діти.
Скрипчинський. Марто Сидорівно! Солодкевич хоче вам сказати щось таке гарне, таке смачне, що ой-ой-ой!
20 — !• Нечуй-Левицький, т. 9.
305
Мочульська. А що там таке?
Скрипчинський (штовхає Солодкевича під бік). Та починай же.
Солодкевич. Марто Сидорівно! Я вас, господи, як люблю.
Мочульська. Ой! Що це ви, Василю Тихоновичу, мені в вічі кажете. Не знаю, де й очі діти. Я згорю од сорому.
Скрипчинський. Як згорите, то тільки попіл зостанеться. Лучче не горіть.
Солодкев ич. Я... Я честь маю докладати вашому превосходит... я вашому благородію... на законному основанії, по статті закону, том III, хочу сватати вас.
Мочульська (плеснула в долоні). Невже? Цього ще мені ніхто не казав... Чи то... Це я вже од багатьох чула. Це мені не первинка.
Скрипчинський. Верзе чорти батька зна що. Кажи просто.
Солодкевич. Та от я вам кажу, що я хочу бути вашою жінкою, а щоб ви стали моїм чоловік... чи то, бач...
Скрипчинський. Верзе, верзе оце мурло таке, що й купи не держиться. Я за його, Марто Сидорівно, бо я його сват. Він хоче женитись з вами. В'яжіть нас рушниками. А мені, як сватові, дасте оцю кватирку дурнички. Добре, Марто Сидорівно?
Мочульська. Та добре, добре. (Подає Солодке-вичеві руку). Невже оце я буду чиновницею?
Скрипчинський. Авжеж! Та ще якою. Такої чиновниці ще ніколи не бачила Глибочиця.
ВИХІД З
Ті самі та Мелашка.
Мелашка. Тітко! Бондар прийшов. Ходіть лишень сюди!
Мочульська. Та й навратливий отой бондар! Так мені надокучив. От і принесло його ледащо. А! Шкода, та нічого робить: треба йти. (Виходить).
ВИХІД 4 Ті самі йФеся та Леся.
Солодкевич. Але що це вчинила моя дурна голова? Жартували, жартували, та й дожартувались до сватання... Та це ж я продав себе, неначе на ярмарку! Це ти, дурисвіте, підвів мене, неначе під монастир, улесливими словами. Пропав тепер мій вік молоденький! Та, мабуть, така вже доля мені судилась. Хоч-не-хоч, а продасись з голоду та з нужди. За п'ятнадцять карбованців жалування на місяць і харчуйся, і їж, і пий, і кватиру наймай, й зодягайся, ще й люльки посмоктати хочеться. Викручуйся, як вмієш! Ет! Горенько мені, та нема де дітись. Хоч з мосту та в воду. Але... не я продавсь перший, не я й останній: коли продаються кращі й багатіші за мене, продають себе не од голоду й нужди, то мені вже за всі голови!
Скрипчинський. Та годі тобі базікати! От і поздоровляю тебе з щастям. Тепер ти багатир. (Цілується з ним і б'є його по плечі. Заглядає в вікно). А он Феся й Леся вертаються з магазину. Фесю! Лесю! А зайдіть до нас та побрикаємо трохи. Ми веселі, бо оце добре пообідали.
Феся вбігає в двері, Леся лізе в вікно. Вітаються, подають одні
другим руки.
Феся й Леся. Добривечір!
Скрипчинський й Солодкевич. Доброго здоров'я! Як ся маєте? Чи скакаєте? Феся. Чи брикаєтесь, як завсіди?
Скрипчинський. Ого-го! Щей як! (Підскакує). Вибрикуємо, бо сьогодня добре пообідали. Феся й Леся. Невже?
Скрипчинський. Тут ми піддурили Марту Сидорівну та й... мали на обід гуску печену, ще й наливки напились.
Феся й Леся. І ми оце вибрикуємо, що вирвались з магазину; засиділись, аж ноги закоціліли.
Скрипчинський. Коли раді, то й поцілуймось. (Простягає руки, щоб обняти Фесю. Солодкевич хоче обняти Лесю).
Феся. А зась! (Б'є по руках Скрипчинського).
Леся. А дзусь! (Б'є по руках Солодкевича).
Скрипчинський. Та хоч в ручку!
20*
307
Феся й Леся. В ручку можна. (Підставляють обидві свої руки. Паничі цмокають їх в руки). Погратись, поскакати можна, та й годі, бо ми не вінчані.
Скрипчинський. А швидко повінчаємось? Коли б уже те весілля; ото б натанцювався. (Підскакує до Со-лодкевича). А заграй трохи на бандурі, а ми після доброго обіду поскачемо.
Солодкевич бере гітару й грає. Всі співають.
Ой ти, руда, ходи сюда, А ти, чорна, подай човна, А ти, біла, постій там: Я до тебе прийду сам.
Прийшов чорний до білої
Попоїсти бараболі;
Нещасная моя доле!
Не вкипіла бараболя. Ой, тим вона не вкипіла, Що ти чорний, а я біла.
Танцюють козачка. Саме тоді, як вони розтанцювались, Мочульська входить в кімнату.
ВИХІД 5
Ті самі й Мочульська.
Мочульська (хреститься). Ой боже мій! Свят! Свят! Свят! Дух святий при хаті та при мені! Вийшла з хати, були самі паничі, а тепер... А ще мене й сватали! Чи це мені привиджується? Чи це мана, чи чорти поналітали в вікна! Піду покличу свого заступника. (Виходить і вертається з Дармостуком).
ВИХІД 6
Ті самі й Дармостук. Панни ховаються за ліжка і присідають долі.
Мочульська (протирає очі). Трохиме Петровичу! А гляньте ви, чи це панни скачуть по хаті, чи чорти. О! Вже нема!
Дармостук. Як хвостів не бачили, то були люде. Мочульська. Хвостів не примітила, а ріжки, здається, бачила. Але вже десь щезли.
Мочульська (ховається за спиною в Дармостука). Ой заступниче! Йдіть уперед, бо мене страх бере.
Дармостук (іде далі). Не бійтесь. За мною вам буде безпечно, як за Печерською кріпостю. Мене всі чорти поперелякуються. Я не з таких щигликів (показує на Скрипчинського та Солодкевича), що старої баби бояться.