— Дай мені монету з червоного золота, інакше я помру з голоду.
І Зоряний Хлопчик знову змилосердився й віддав йому монету з червоного золота з такими словами:
— Тобі вона потрібна більше, ніж мені.
Але важко було в нього на серці, бо відав він, яка чекає на нього лиха доля.
Але — о диво! — коли пройшов він через міську браму, вартові вклонилися йому, і склали шану, і вигукнули:
— Який гарний на вроду володар наш!
Ціла юрба городян пішла за ним слідом, й усі вони кричали:
— Немає нікого вродливішого в усьому світі!
А Зоряний Хлопчик заплакав і подумав: "Вони насміхаються з мене, вони глузують із мого нещастя". Натовп був такий великий, що він збився на манівці й опинився на пишному майдані, де стояв королівський палац.
Ворота палацу прочинились, і назустріч Зоряному Хлопчику вибігли знатні воїни й священство, і простерлися вони перед ним і оголосили:
— Ти наш володар, на якого ми довго чекали, ти син нашого Короля.
А Зоряний Хлопчик сказав у відповідь:
— Ніякий я не син короля, я дитя нужденної жебрачки. Як можете ви говорити, що я вродливий, коли добре відаю сам, яка я потвора.
Тоді той воїн, чиї обладунки були оздоблені карбованими золотими квітами, чий шолом прикрашав крилатий лев, підняв свій щит і мовив:
— Як може володар говорити, що він не вродливий?
Глянув Зоряний Хлопчик у блискучий щит, і — о диво! — личко його стало таким, як раніше, уся його краса повернулася, тільки в очах побачив він таке, чого там досі не було.
Усе священство і знатні воїни впали на коліна, схилилися перед ним і повідали:
— У сиву давнину було провіщено, що в цей день прийде до нас той, кому судилося нами правити. Тож нехай наш володар прийме цей вінець і цей скіпетр і стане по справедливості й милосердю своєму нашим Королем.
Але він заперечив:
— Не гідний я цього, бо зрікся матері, що народила мене, і не буде мені супокою, доки не знайду її й не вимолю в неї прощення. То відпустіть мене, адже я мушу знову блукати світами й не можу тут зволікати, хоч і доручаєте ви мені вінець і скіпетр королівський.
Сказав і відвернувся від них. Раптом на вулиці, яка вела до міської брами, у людському натовпі, що напирав на вояків-охоронців, уздрів він жебрачку — свою матір, а поруч із нею прокаженого, який раніше сидів край дороги.
Вигук радості зірвався з вуст Зоряного Хлопчика, кинувся він до них, упав перед матір'ю на коліна й цілував її розбиті у кров ноги, вмиваючи їх своїми сльозами. Низько схилив він голову, до самої землі, й заридав так, ніби у нього розривалося серце, й мовив до неї:
— Матінко, відрікся я від тебе у час пихи й гордині. Прийми мене в час каяття мого й приниження. Матінко, я дав тобі ненависть. Ти ж дай мені любов. Матінко, я відштовхнув тебе. Ти ж пригорни дитя своє.
Але жебрачка не озвалася ані словом.
І знову заридав Зоряний Хлопчик і мовив:
— Матінко, страждання мої великі, я не можу їх знести. Подаруй мені своє прощення і дозволь повернутися до лісу.
Поклала жебрачка йому руку на голову зі словами:
— Підводься.
І прокажений поклав йому руку на голову за словами:
— Підводься.
Звівся Зоряний Хлопчик на рівні ноги і поглянув на них, і — о диво! — то були Король і Королева.
І сказала йому Королева:
— Це твій батько, якого ти врятував.
І сказав йому Король:
— Це твоя мати, ноги якої ти вмив своїми сльозами.
Кинулися вони йому на шию, і цілували його, і повели до палацу, і вдягли у чудові шати, й увінчали йому голову короною, і вклали скіпетр йому до рук. І почав він правити містом, що стояло понад рікою, і був там володарем. Багато справедливості й милосердя виявив він до всіх, а злого Чаклуна послав у вигнання. Лісорубу і його дружині надіслав численні багаті дарунки, дітей їхніх теж ушанував. І нікому не дозволяв він виявляти жорстокість до птахів та звірини, і навчав тільки любові, доброти й милосердя, і давав голодним хліб, а голим та босим — убрання. І панували в його землі мир та достаток.
От тільки правив він зовсім недовго, бо зніс великі страждання і пекучим був вогонь його випробувань, — всього через три роки помер він. А той, хто заступив його, правив жорстоко.
Примітки
1
Страстоцвіт, або пасифлора, — декоративна витка рослина. За легендою квітка пасифлори є символом християнської віри (тут і далі прим. ред.).
2
"Тріумф Краси" — п'єса англійського драматурга Джеймса Ширли (1596–1666).
3
Орден трапістів — католицький орден, відомий своїм суворим чином.
4
"Софонізба" — трагедія на сюжет із римської історії.
5
"Танок смерті" — серія малюнків німецького художника Г. Гольбейна (1524–1526).
6
Дамаст — цупка бавовняна тканина, яка блищить наче шовк.
7
Стибій, або сурма, — чорна фарба для брів, вусів тощо.