Мардж завагалась: вона розуміла, що Чарлі має рацію.
— Ну дарма. Тільки глядіть! Я не звикла стояти отак перед кожним.
— Я знаю. Хіба ж це я винен! Ну скажіть самі.
— Слизуваті потвори,— промурмотіла Мардж. — Мабуть, думають, що вони боги якісь — отак усіма командують. Слизуваті боги!
Чарлі підступив до неї.
— Ну, гаразд уже. — Він нерішуче підняв руку, ніби хотів скинути капелюх. Потім незграбно поклав долоні їй на голі плечі й нахилився до її обличчя.
Мардж так напружилася, що аж шкіра на шиї натяглась. їхні губи зустрілися.
Капітан Гарм роздратовано блиснув кольоровою плямою:
— Я не відчуваю підвищення температури.
На маківці в нього випнувся довгий вирост — орган, яким він відчував тепло,— і затремтів.
— Не відчуваю і я,— досить збентежено сказав Ботакс,— але ж ми зробили все, як описано в тих оповіданнях. Здається, кінцівки повинні бути простягнені далі... О, дивіться! Щось виходить.
Ніби несвідомо Чарлі обняв рукою гладенький голий стан Мардж. І вона на мить наче хитнулась до нього, а потім раптом відсахнулась, перемагаючи опір силового поля, що й досі сковувало її.
— Пустіть,— мовила вона здушено, бо Чарлі затуляв їй рот своїми губами. І несподівано вкусила його. Чарлі, дико скрикнувши, відскочив, ухопився за губу, а коли відняв руку й глянув, на пальцях червоніла кров.
— Чого це ви? — жалісно спитав він.
— Ми ж тільки цмокнутись домовлялися, і все. А ви чого лапатись почали? Ви що, розпусник? Господи, куди я попала! Розпусник і слизуваті боги!
Капітан Гарм швидко заблимав синім і жовтим.
— Ну, готово? Скільки нам іще дожидатись?
— По-моєму, це має статися зразу. Адже в усьому всесвіті, коли настає час брунькуватись, з'являється брунька, самі знаєте. Яке тут чекання!
— Гм, коли я подумаю про огидні звичаї оцих істот, що ви описали, то думаю, що навряд чи захочу ще коли брунькуватися. Кінчаймо швидше, будь ласка.
— Ще хвилиночку, капітане.
Але хвилиночка минала за хвилиночкою, і колір капітанових спалахів помалу переходив у оранжевий, ознаку досади, а Ботаксова цятка майже зовсім потемніла.
Нарешті Ботакс нерішуче спитав:
— Пробачте, мадам, а коли ж ви брунькуватиметесь?
— Що?
— Коли ви породите дитинча?
— У мене вже є дитина.
— Ні, оце тепер.
— Та що ви! Я ще не хочу другої дитини.
— Що, що? — спитав капітан. — Що вона каже?
— Здається, вона поки що не збирається розмножуватися,— сказав Ботакс.
Капітанова цятка яскраво спалахнула.
— Знаєте що, досліднику? Ви, по-моєму, ненормальний, у вас якісь збочені думки. З цими істотами нічого не сталось. Ніякої взаємодії між ними нема, і ніякого розмноження не буде. Я певен, що це два різні види, а ви затіяли якийсь дурний жарт.
— Але ж, капітане... — почав Ботакс.
— Годі! — відрубав капітан. — Не хочу й слухати. Мене нудить, мені з душі верне від того, що ви тут наговорили про брунькування, марнуючи мій час. Вам захотілося слави, сенсації, але я подбаю, щоб її не було. Віддайте цій істоті її шкіру й верніть обох туди, де взяли. А кошти на затримку часу цього разу я вирахую з вашої платні.
— Але ж, капітане...
— Не заперечуйте! Верніть їх на те саме місце і в той самий час. Я не дозволю, щоб з цією планетою щось сталося. — Він пронизав Ботакса ще лютішим поглядом. — Один вид, дві форми, груди, поцілунки, взаємодія, тринди-ринди... Ви йолоп, досліднику, ви бовдур, ви ненормальний! Психопат!
Сперечатися з ним не випадало. Ботакс, увесь тремтячи, заходився транспортувати бранців назад.
І ось вони знову стояли на пероні, безтямно озираючись довкола. Вже смеркалось, і з долини почувся тихий гуркіт — надходив поїзд.
Мардж нерішуче сказала:
— Чи це справді було, містере?
Чарлі кивнув головою.
— Я теж пам'ятаю.
— І розказати нікому не можна... — мовила Мардж.
— Авжеж ні. Скажуть, що ми божевільні. А знаєте що?
— Гм... А що? — насторожилась Мардж.
— Послухайте... Я розумію, що вам було ніяково. Але ж я не винен.
— Не хвилюйтесь. Я знаю. — Мардж втупила очі в дошки платформи.
Поїзд гуркотів уже гучніше.
— Я хотів вам сказати, що ви такі справді непогана з себе. Я просто засоромився й не сказав цього тоді.
Вона раптом усміхнулася.
— Нічого, нічого.
— Може, зайдемо кудись вип'ємо по чашці кави? Моя жінка ще не жде мене додому.
— Ну що ж... Мій Ед теж поїхав за місто на неділю, а малого я відвезла до мами. І вдома в мене нікого нема... — пояснила вона.
— Ну то ходімо. Ми тепер наче знайомі.
— Атож,— засміялась вона.
Підійшов поїзд, але вони вже спускалися вузенькими сходами з платформи на вулицю.
Вони справді випили по коктейлю-другому, а потім Чарлі довелося провести її додому, бо вже стемніло, а коли опинились біля її дверей, Мардж не могла не запросити його до квартири — на кілька хвилин, звичайно.
Тим часом засмучений Ботакс, що вже вернувся на космічний корабель, робив останню спробу довести, що він мав рацію. Поки Гарм готувався відлетіти, він квапливо натяг відеоекран, щоб востаннє побачити своїх піддослідних. Він сфокусував апарат на Чарлі й Мардж у квартирі. Тепловий вусик його напружився, і цятка над очима замигтіла справжньою веселкою кольорів.
— Капітане Гарм! Капітане! Дивіться, що вони роблять!
Але в ту саму мить корабель вихопився з затриманого часу.
[1] Мається на увазі еротичний журнал "Playboy".