Я сприйняв це за жарт — адже Дон не раз уже так жартував. Не знав я тодi, що вiн говорив про тi кiлька тижнiв цiлком серйозно.
Я знову заглибився в книжку: менi здавалося, що саме такого знання потребує Вчитель.
Пiзнавати —
це навчатися того,
що ти вже знаєш.
Дiяти — це демонструвати,
що ти це знаєш.
Навчати iнших — це нагадувати їм,
що вони знають усе так само, як i ти.
Всi ви — учнi, виконавцi,
вчителi.
Єдиний твiй обов'язок
у будь-якому з життiв — бути
праведним перед самим собою.
Бути праведним перед кимось або чимось iншим
не тiльки неможливо —
це ознака фальшивостi
месiї.
Найпростiшi запитання —
водночас i найглибшi.
Де ти народився? Де твiй дiм?
Куди ти йдеш? Що ти робиш?
Замислюйся над цим
час вiд часу
i спостерiгай за тим,
як змiнюються вiдповiдi.
Найкраще
ти навчаєш того,
чого найбiльше потребуєш
навчитися сам.
— Рiчарде, вам наче мову одiбрало, — сказав Шiмода, так нiби йому кортiло поговорити зi мною.
— Еге ж, — озвався я не полишаючи читати. Якщо ця книга призначена тiльки для Вчителiв, я не мав намiру вiдриватися вiд неї.
Живи так,
щоб нiколи не соромитись, як
щось сказане чи зроблене
тобою стане вiдомим
у свiтi —
навiть, якщо тi вiдомостi
будуть неправдивi.
Твої друзi
пiзнають тебе краще
в першi хвилини зустрiчi,
анiж твої знайомi зможуть
пiзнати тебе
за тисячу рокiв.
Найкращий спосiб уникнути
вiдповiдальностi —
це сказати: "На менi лежить
вiдповiдальнiсть".
Я завважив у тiй книжцi ще одну дивину.
— Доне, на сторiнках немає номерiв.
— Немає, — пiдтвердив вiн. — Просто розгортаєш її — i там саме те, що тобi потрiбно.
— Чарiвна книга!
— Нi. З будь-якою книгою можна так. Навiть iз старою газетою, якщо читати досить уважно. Хiба не траплялося, що замислившись над якоюсь проблемою, ви розгортали першу-лiпшу книгу, яка тiльки була напохватi, i раптом прозрiвали од того, що вона вам говорила?
— Нi.
— Ну то спробуйте колись.
Я спробував. Заплющив очi i намагався уявити собi, що ж зi мною станеться, якщо я й надалi подорожуватиму з цим дивовижним чоловiком. Його товариство тiшило мене, але я не мiг позбутися вiдчуття, нiби щось аж нiяк не втiшне має скоїтися з ним найближчим часом, i менi дуже не хотiлося бути цьому свiдком. З такою думкою я розгорнув книжку, все ще не розплющуючи очей, потiм розплющив їх i прочитав:
Через усе твоє життя
тебе веде
внутрiшня жага пiзнання —
ця неспокiйна духовна сутнiсть,
яка i є твоїм справжнiм "я".
Не вiдвертайся
вiд можливих рiзновидiв майбутнього,
аж поки не пересвiдчишся, що в них
немає чого навчитися.
Ти завжди вiльний
змiнити свiй вибiр
i обрати iнше майбутнє
чи iнше
минуле.
Обрати iнше минуле? Буквально чи образно? Як це зрозумiти?..
— Схоже на те, Доне, що мiй розум розладнався. Не знаю, чи здатен я навчитися такого.
— Практика. Трохи теорiї i багато практики, — сказав вiн. — На це потрiбно десь пiвтора тижня.
— Пiвтора тижня?
— Еге ж. Повiрте у те, що знаєте всi вiдповiдi, i ви знатимете усi вiдповiдi. Повiрте у те, що ви Вчитель, i ви — станете ним.
— Я нiколи не казав, що хочу бути Вчителем.
— Ваша правда, — мовив вiн. — Не казав.
Посiбник я залишив у себе, i Дон так i не попросив його повернути.
5
Для процвiтання на Середньому Заходi фермеровi потрiбна добра земля. Так само й мандрiвним пiлотам, їм треба триматися ближче до своїх клiєнтiв, а для цього пiдшуковувати гарнi майданчики неподалiк вiд населених пунктiв. Щойно викошенi луки, сiножатi, лани пшеницi або вiвса, i щоб жодних тобi корiв, якi так i тягнуться покуштувати на зуб тканину з крила чи хвоста лiтака; бажано, щоб поблизу тих майданчикiв пролягали автомобiльнi дороги, а в огорожах були проходи для людей, до того ж мiсце має бути таке, щоб лiтаку нiде не доводилося пролiтати низько над будiвлями, i досить рiвне, щоб лiтак не розсипався на друзки, котячись по землi iз швидкiстю п'ятдесят миль на годину, i досить довге, щоб на ньому можна було безпечно злiтати й приземлятися в цi спекотнi днi у розпалi лiта; i, звiсно, потрiбен ще дозвiл власника землi на отi польоти.
Саме про це я й думав того суботнього ранку, коли ми летiли на пiвнiч, Месiя i я. Попiд нами, на вiдстанi в тисячу футiв, пропливала зелена й золота земля. "Тревел-ейр" Дональда Шiмоди гуркотiв поблизу мого правого крила, пускаючи на волю снопи сонячних зайчикiв, що зiскакували з його дзеркальної поверхнi. Гарний лiтак, подумав я, але трохи завеликий як для справжньої важкої працi мандрiвних пiлотiв. Так, вiн може взяти на борт одразу двох пасажирiв, але ж i важить вiн удвiчi бiльше за "Флiт", отож потребує значно бiльшого майданчика, аби вiдiрватися вiд землi й повернутися на неї. Колись i в мене був "Тревел-ейр", та зрештою я помiняв його на "Флiт", який може вдовольнитися й крихiтними майданчиками, що їх куди легше знаходити поблизу мiстечок i селищ. З "Флiтом" я мiг працювати на галявинi в п'ятсот футiв, тодi як "Тревел-ейр" вимагав простору в тисячу — тисячу триста футiв. Приставши до цього чоловiка, подумав я, ти зв'яжеш себе розмiрами майданчикiв, потрiбних його лiтаковi.
I справдi, тiєї ж митi, як менi сяйнула ця думка, я помiтив невеличкий охайний випас для худоби поблизу мiстечка, над яким ми саме пролiтали. Звичайна фермерська дiлянка завдовжки в тисячу триста двадцять футiв, подiлена навпiл. Другу її половину, певно, продали мiсцевiй громадi пiд бейсбольний майданчик.
Знаючи, що лiтак Шiмоди приземлитися там не зможе, я поклав свою легку машину на лiве крило, трохи догори носом, i, утримуючи двигун на малих обертах, з грацiйнiстю сталевого сейфа пiрнув у напрямi бейсбольного майданчика. "Флiт" торкнувся трави одразу ж за огорожею, що вiдокремлювала лiву частину дiлянки. Я трохи пiдрулив до повної зупинки, залишивши поруч iз собою чимало вiльного мiсця. Все, чого я прагнув, — це влаштувати невеличку виставу, продемонструвати можливостi "Флiта", коли його ведуть належним чином.
Я дав газ, розвертаючись для зльоту. Та тiльки-но пiдготувався до розбiгу, як побачив, що й "Тревел-ейр" заходить на посадку. Хвiст униз, праве крило догори — вiн скидався на величного й елегантного кондора, який зiбрався сiсти на шорстку траву.