— От нещастя моє, — говорив пан Зефірин до вірного Теофана, — нещастя з такою жінкою. А що їй такого, і сам не знаю! І жий же тут з нею! Теофан!
— Прошу вельможного пана!
— Піди на село і кажи Одарці Ключниковій, нехай прийде до мене.
— Прошу вельможного пана, Одарка хора.
— То Насті Шарварківні.
— Настя пішла до міста, — була тут рано та й пішла.
— Sacrebleu!* Була тут, а ти мені не сказав?
— Вельможний пан при гостях були.
— Ну, то йди до кого хочеш, котра-будь нехай прийде. Тільки знаєш, з тих, що мені подобаються.
— Знаю, знаю, — сказав Теофан і вийшов.
VI
Минуло півроку. Осінь надворі. Направлена машина давно прийшла з Англії, давно залила цілу луку і перемінила її в здоровий ставок. Літом замість трави виріс на ній шувар та ситник, а декуди купками вибуяла хистка тростина. В ту пору, коли у людей була косовиця, на панській луці квакали жаби. Ціле село заходилося від сміху, а пан Зефірин тільки спльовував та мало не до крові тер лисину. А робітники все ще помпували та помпували воду з потоку.
— А покиньте ви до біса помпувати! — скрикнув одного дня пан Зефірин. — Хіба не бачите, що ставок з луки зробився!
— Як вельможний пан казали, так ми й робимо.
— Казали, казали! — передражнював пан Зефірин. — Власного розуму у вас нема настільно, щоб догадатися самим, що і як робити! Все вам кажи та й кажи! Тьфу!
Робітники відп’яли коні і лишили машину на божу волю на луці.
"Нехай просхне вода, — міркував пан Зєфірин, — то земля напоєна швидко поросте і ще хоч під осінь косовиця буде".
Але вода не просихала, мабуть, під тоненьким пластом чорнозему була така глина, що не пропускала воду. Лука розкислася і ані думала поростати травою. Тільки шувар та водяне зілля розростались навзаводи.
— Проклята історія! — скрикував пан Зефірин кождого разу, коли тільки поглянув на нещасну луку. — Треба буде назад осушити, та й годі.
Але для осушення треба було робітників, а на робітників прийшлось ждати по осені. Якраз сьогодні й згодив пан Зефірин таки з свого села людей за 200 золотих ринських, щоб висушили його луку. А машину, котра між тим знов поламалась, велів розібрати і привезти додому.
Злий і невдоволений після таких розпорядків ходив пан Зефірин по своїм покої, коли втім увійшов Теофан.
— А що там, Теофане?
— Ясновельможний пан маршалок приїхав.
— Що? А той якого біса в робучий день? Гм. Проси!
То не сонце зійшло, а до покою пана Зефірина вкотилося широке, чисто виголене і розрадуване лице пана маршалка.
— А, вітаємо, вітаємо! Коханого пана маршалка! — з неуданою радістю скрикнув пан Зєфірин, спішачи назустріч гостеві. — Що ж то за щасливий случай провадить коханого сусіда?
— Гратулюю, гратулюю коханому сусідові! — басом заговорив пан маршалок, обнявши своїми могучими лапами обі пухкі руки пана Зефірина і щосили потрясаючи їх.
— Мені? А то чого?
— А похвали, публічної, всенародної похвали. О, вона вам зовсім справедливо належиться, давно належалась!
— Мені? Публічна похвала? Де? Коли? Від кого? За що?
— Що, хіба ви не знаєте? Не читали газет? Не читали посліднього нумеру "Czas-y"?
— Хоч і встидно мені, а мушу признатися, що не читав.
— Ну, так я й думав! Ха, ха! Добре то кажуть: як бог дасть, то й у вікно на вилах подасть. Але ж то колосальне! Глядіть самі, от я немов знав, таки з собою взяв той нумер. Читайте! Отут, отут, — кореспонденція зо Львова з знаком двох параграфів! Знаєте, наш чоловік пише, добре поінформований. А що, га?
Пан Зефірин тремтячими з зворушення руками взяв широкий, як плахта, а зм’ятий, як стирка, лист краківської газети і прочитав з нього ось що:
"Вчора відбулося засідання утвореної при виділі краєвім комісії для піднесення краєвого рільництва, на которім між іншими відчитано справоздання, ласкаво уділене одною секцією товариства господарського о поступах рільного господарства в подільських сторонах. З особливою похвалою піднесла секція світлу і невтомиму діяльність вельм[ишановного] пана Зефірина Андрониковського, властителя Сухобаб, на полі введення і розширення в тих сторонах раціональної господарки на лад західноєвропейський. Блискучих здобутків каже особливо надіятись розпочата в біжучім році з немалим коштом проба іригації сухих та неврожайних лук. Машина, спроваджена для сеї цілі прямо з Англії, збудована по найновішій системі і функціонує так легко, що пара коней запряжених в керат, можуть без труду виконувати всю потрібну роботу. Комісія радо приняла до відомості сей потішаючий факт і, згадавши також про давніші заслуги пана Зефірина Андрониковського на полі сільського господарства, іменно ж про його теоретичні праці, ухвалила запросити його в свої члени, надіючись, що на тім гоноровім становищі схоче і зможе також цілому краєві рівно цінні віддавати услуги".
Під час читання сього півурядового документа не тільки руки, але й губи і ноги пана Зефірина чимраз замітніше почали тремтіти, голос його затих, дух йому в груді захватило. Була хвиля, коли в голові його промайнув сумнів, чи се, може, не гірка іронія, але довгим життям і вихованням втолочене в кров і кість його комедіантство зараз взяло верх.
— Га, така видно воля божа, — сказав він з удаваною резигнацією, — не суджено мені спокійно доживати віку в моїм тихім куточку. Що ж, чим можу, готов послужити краєві!
— Ну, ну, і багато можете, дуже багато! — заохочував його маршалок. — Гратулюю, гратулюю! Щасливої вдачі на новім полі! Хто знає, дорогий сусідо, — се таке поле, по котрім много стежок провадить, а деякі й дуже високо ведуть! Дай боже, дай боже! Не можете собі представити, як щиро мене врадувала отся звістка!
— Щиро, сердечно дякую вам, дорогий пане маршалку, що були такі ласкаві і трудились, щоб мені о тім донести!
— Сусідська річ, сусідська річ, — що ж, за що ж тут дякувати? Хіба ж ви б зо мною в данім разі інакше поступили?
— О, певно, певно! — сказав пан Зефірин, задзвонив і велів Теофанові принести закуску і бутилку бордо з пивниці, щоб з дорогим паном маршалком "обілляти" таку радісну новину. Радість пана Зефірина ще збільшилася, коли під час снідання принесено йому пошту: з-поміж газет і листів здалека вже виднівся товстий пакет з штампілією виділу краєвого. Се було письмо від комісії для піднесення краєвого рільництва, підписане головою тої комісії князем С. і секретарем графом Р. і запрошуюче пана Зефірина в її члени.