— Ходинський, із Бурки — Бурковсь-кий і так далі. Наслідком перевороту цього було те, що маєтки тому шляхетству і посади їхні повернено, а рангові затверджено їм навічно і в усьому зрівняно з польським шляхетством. У подяку за те прийняли й вони стосовно народу руського всю систему політики польської і, наслідуючи їх, гнали преізлиха сей нещасний народ. Головний політичний намір полягав у тому, щоб знесилити війська малоросійські і зруйнувати їхні полки, що складалися із реєстрових козаків, в чому вони і досягай свого. Полки тії, зазнавши в останній війні чималих втрат, не були доповнені іншими; від скарбу та осель козацьких заборонено чинити всіляку в полки підмогу. Чільні керівники військові, перевернувшись в поляків, зробили в полках великі вакансії. Дисципліна військова і весь порядок опущені, і козаки реєстрові стали якимось плазуном без пастирів і володів. Самі курені козацькі, що були ближче до кордонів польських, то від переслідувань, то від улещувань польських, наслідуючи знатну шляхту свою, обернулися на поляків і їхню віру і склали відомі й донині околиці шляхетські. Незаможні реєстрові козаки, а особливо неодружені та мало прив’язані до своїх осель, а з ними і всі майже охо-чекомонні, перейшли на Січ Запорозьку і тим її значно побільшили і підсилили, зробивши з тих пір, сказати б, збірним місцем для всіх козаків, у Вітчизні гнаних; а навпаки, найзна-чніші запорозькі козаки перейшли в полки малоросійські і стали в них чиновниками, але без дисципліни та регули, від чого в тих полках видима утворилась зміна.
В ту лиху для Малоросії пору, коли все в ній дихало злобою, помстою і розпукою, народилося нове зло, начеб самим пеклом влаштоване на погубу людську. Року 1604-го якийсь московитянин, що мешкав у домі воєводи сандомирського Юрія Мнішека, назвався московським царевичем Дмитрієм, про якого давніше кружеляла поголоска, що він за малих літ убитий був підступами боярина тамтешнього Годунова, який по ньому в Москві царював. Та цей, що царевичем себе називав, стверджував і маніфестував, що він насправді царевич, який врятувався від смерті через убивство іншого немовляти, церков-ничого сина, на місце його підставленого. З боку царя Годунова доведено в Польщі листування з послами, котрі вбитого царевича досконало знали, що той царевич справді неживий, а волоцюга, котрий себе ним називає, є позбавлений дияконства чернець Гришка Отреп’єв. Але, не дивлячись на такі докази, двоякі інтереси взяли свою силу. Воєвода Мнішек прагнув бачити дочку свою Марину царицею московською, видавши її заміж за того, хто називав себе царевичем тамтешнім, і з яким у них було про те домовлено, і, задля того клопотався за нього у короля польського і в сенаті, а король з поляками, користуючись такою нагодою, хотіли, зробивши претендатора отого царем московським, поділитися з ним царством його і задовольнити тим запеклу ворожнечу свою до царства Московського. І тому вирішено виставити всі сили польські супроти сил московських на користь самозванця. А театром видовища того визначена долею Північна Малоросія. Війська московські, очолювані численними воєводами, боярами, думними дяками і багатьма окольничими і стольниками різних ступенів, увійшли перші в Малоросію і, перейшовши в ній прикордонне місто Сівськ, переправились через річку
Десну біля міста Сіверського Новгорода, а поминувши його, розташувались табором на горах новгородських, по дорозі чернігівській. Громадяни новгородські і всі повіту тамтешнього мешканці од часів єпископа їхнього Мжайського і протопопа Пашинсько-го, зганьблених за благочестя на соборі Берестейському, ненависники уніатства та його творців, були знов покривджені поляками відбиранням у них двох монастирів, проти замку му-жеського Успенського і на Ярославлі горі дівочого Покровського, з котрих перший обернений на Базиліанський кляштор, а другий перероблено на кляштор Домініканський. А тому не мали вони жодної прихильності до поляків та їхніх інтересів. Навпаки, вроджена прихильність до єдиновірців і однородців робила їх завжди приязними до народу руського, або московського. І тому в переході їхніх військ не лише не виявили до них нічого ворожого, але і в потребах дорожніх одверто їм пособляли, розкривши сею необережністю ворожнечу свою до поляків.
Війська польські, які були оточили самозванця Отреп’єва, йшли від Чернігова під проводом коронного гетьмана Калиновського і полковника сіверського Івана Заруцького, визначеного від короля над військами малоросійськими наказним гетьманом. Вони, наближаючись до Новгорода —Сіверського, розташували табір свій при Солоному озері, у верхів’ї розлогих і глибоких ровів, зарослих лісом, котрі колись наповнювались водою і оточували Новгород. Правий з них звався Ладійною пристанню, за ладія-ми, що туди запливали, коли в ріці
Десні вода була повище; а лівий звався Ярославським потоком, або ручаєм, з-за течії його побіля Ярославо-вої гори.
З перших днів відбувалися від обох армій лише спроби і шарміцери поміж обома таборами; нарешті відкрилася генеральна баталія з польського боку. Користуючись означеними ровами, була введена в них уночі малоросійська піхота, і на світанку вдарили поляки з трьох сторін на табір московський. По довготривалій битві вдерлися в нього поляки і вчинили велике з обох сторін убивство; нарешті вибили московські війська з їхнього табору, заволоділи ним і гнали тії війська до схилу гір, в ріку Десну. Тут вони розділились надвоє: одна частина, користуючись байраками та хащами, пішла вгору рікою до містечка Грем’яча і переправилась там через Десну, а друга частина увалилась в Новгород і зачинила позаду себе міську браму. Поляки в погоні за московськими військами приступили до міста і почали його облягати; а малоросійські війська з полковником За-руцьким, відступивши до монастиря Преображенського, послали до міського голови Березовського і до всіх громадян своїх чиновників, умовляючи їх оголосити утеклих у місто московців військовополоненими і браму відчинити. Та поміж тою такою наглою пригодою міщани, через нерозважливість або не бувши в спромозі, випустили московців нижньою брамою до ріки і дали спосіб переправитись через ріку. Поляки ж, виломивши міську браму, вдерлися в місто і, шукаючи московців, нищили всіх зустрічних; а вивідавши, що московці випущені з міста, обернули весь шал свій на городян.