КЕЗОНІЯ (мляво пручаючись). Каю!
КАЛІГУЛА (все дужче й дужче збуджений). Ні, ні, тільки не розчулюватись. Треба завершити, бо час підганяє. Час підганяє, люба Кезоніє!
Кезонія хрипить. Калігула тягне її до ліжка, в яке вона падає. Знетямлено дивлячись на неї,
хрипким голосом. І ти теж була винна. Але вбивати — це не вихід.
Сцена 14
Калігула крутнувся й у нестямі підходить до дзеркала.
КАЛІГУЛА. Калігуло! Ти теж винний. Хіба не правда: трохи менше.
трохи більше! Та хто наважиться звинуватити мене у світі без суддів, де невинних немає. (В тяжкій тузі, притиснувшись до дзеркала.) Ти ж бачиш, що Гелікон не прийшов. Я не здобуду місяць. Але як гірко, коли причини й обов'язок спонукають тебе іти до завершення. Бо я боюся завершення. Брязкіт зброї. Це невинність готує свій тріумф. Чому я не на їхньому місці! Мені страшно. Як же гидко, зневажаючи інших, відчувати ту саму боязкість у душі, що й вони. Та це нічого не значить. Страх теж нетривкий. Я знов буду серед незмірної порожнечі, в якій угамовується серце. (Трохи відступає, знову підходить до дзеркала. Здається, ніби трохи заспокоївся. Говорить і далі, але тихішим і зосередженішим голосом.) Усе таке складне. І однак — усе просте. Якби я здобув місяць, якби задовольнився коханням, усе б змінилося. Але як угамувати оцю спрагу? Де знайти таке серце чи такого бога, що були б глибокі, як озеро? (Плачучи, стає навколішки.) І в цьому, і в іншому світі нема нічого, що я не зміг би зміряти своєю міркою. Проте я знаю, і ти знаєш теж (ллачучи, простягає руки до дзеркала): усе було б гаразд, якби мені пощастило здобути неможливе. Неможливе! Я шукав його на краю світу, на межах свого єства. Я простягав руки (кричить), я простягаю руки, а зустрічаю тебе, завжди ти був навпроти мене, і я скільки сили ненавидів тебе. Я не знайшов істинного шляху, ні до чого не прийшов. Моя свобода була неповна. Геліконе! Геліконе! Ні звуку, знову ні звуку. Ну що за тяжка ніч! Гелікон не прийде, ми винні довіку. А ця ніч тяжка, як людська скорбота.
За лаштунками чути брязкіт зброї й перешіптування.
ГЕЛІКОН (з'являється в глибині). Стережися, Каю! Стережися!
Невидима рука заколює Гелікона. Калігула підводиться, бере в руки ослін й, важко дихаючи, підходить до дзеркала. Оглядає себе, вдає, ніби стрибає вперед — його двійник у дзеркалі поривається назустріч—і, розмахуючись, кидає ослона.
КАЛІГУЛА (кричить). В історію, Калігуло, в історію!
Дзеркало розбивається, і водночас через усі двері входять озброєні заколотники. Калігула з божевільним реготом повертається до них обличчям. Старий Патрицій б'є його ззаду, Хереа просто в груди. Сміх Калігули обертається на судомні зойки. Б'ють усі.
Зойкнувши востаннє, хрипучи й сміючись, Калігула кричить: Я ще живий
Завіса