Гелен
Люди не стихії,
і лиху, й гніву людському є край.
Ахеянок вже підросло багато
за час війни, і, може, Менелай
молодшу дома знайде від Гелени.
Кассандра
Гелену бачив він на Скайській брамі
учора зрана.
Гелен
Що ж?
Кассандра
Піди, Гелене,
до неї в гінекей і там подумай,
що ти сказав.
Гелен
(задумується. Тим часом з Скайської брами показується гурт узброєних троянців. Гелен показує на їх Кассандрі)
Ти бачиш ті списи
і ті мечі? — Не треба й остороги
пророчої. Он вартовий сурмач.
То ж сурма голос має, Троя — вуха.
Кассандра
Німий глухого буде вартувати!
Гелен
Кассандро, годі! Я глухий для тебе,
так же й твої слова німі для мене.
Договорились ми до краю. Годі.
Деїфоб
(з юрбою узброєних веде зв'язаного елліна до Кассандри й Гелена)
Сюди його, сюди! Нехай розсудять
троянські прозорливці сюю справу
і скажуть нам, що маємо робити
з оцим чужинцем. Брате, й ти, Кассандро,
послухайте і зважте. Ми застали
сього чужинця край коня на полі.
Блукав мов непритомний, сльози лив
і, руки ламлючи, слова безладні
викрикував. Ми зайняли його,
пізнавши елліна з одежі й мови.
Тепер між нами розділилась думка:
одні говорять одпустить його,—
він тим покинутий, що божевільний,
і, певне, він не зробить зла нікому,
а другі кажуть: се розвідач хитрий,
убить його, щоб не було біди.
Поки Деїфоб говорить, надходять люди, чоловіки й жінки, хто з поля від Скайської брами, хто з будинків від міста, і збираються в гурт.
Голоси з гурту
Убить! убить!
Один голос
За віщо?
Другий голос
Так, для помсти.
Третій голос
Для остороги.
Четвертий голос
Покарає Зевс
за кров невинну.
Деїфоб
(дужим голосом.)
Замовчіть, троянці!
Не вам належить суд. Скажи, Гелене,
убить його чи визволити радиш?
Гелен
Ні те, ні друге. Марне убивати
немає честі нам, та й небезпечно,
бо як дізнаються про те ахейці,
що елліна убито без вини,
то знову можуть розпочати чвару
на довгі роки. Тільки ж і пустити
непевного чужинця — необачно.
Нехай собі живе, але у путах,
під пильною сторожею.
Сінон
(полонений еллін)
Ой, царю,
чи віщий прозорливцю! Я не знаю,
як маю величать мого владаря...
Але я бачу розум боговитий
у тебе на чолі. Збагни ж, премудрий,
ти душу елліна. Я сам з Еллади.
Еллада — се ж колиска споконвічна
святої волі. Правний син Еллади
без рідної стихії жить не може,
а хоч би й міг — не хоче.
Кассандра
Ти сим словом
на смерть почесну в Трої заслужив.
Гелен
Чого на смерть? Пусти його на волю,
коли нема вини на ньому.
Кассандра
Брате,
що єсть вина? Хіба гієна винна,
що смертю й розпадом живитись мусить?
Деїфоб
Хіба ти знаєш заміри чужинця,
що так його рівняєш до гієни?
Коли ти знаєш, то скажи виразно,
що саме він замислив нам на згубу.
Кассандра
Не знаю я нічого, тільки бачу
кривий гієни погляд, тільки чую
проникливий хижацький голос...
(В раптовім нестямі).
Ой!
Гієни бродять по руїнах Трої
і лижуть кров іще живу... гарячу...
обнюхують ще не застиглі трупи
і радо скиглять...
(Стогнучи, закриває обличчя руками).
Люди стоять у важкій мовчанці, далі починають перешіптуватись.
Сінон тривожно оглядається на всі боки.
Деїфоб
(бере Кассандру за руку і потрясає. Стиха)
Сестро, спам'ятайся!
Доволі слів тих темних і страшних,
що придавили люд, мов димна хмара.
(Вголос).
Коли гієну бачиш в сім чужинці,
ну, що ж, убий його, ми не бороним.
Гелен
(подає їй жертовний меч)
Ось маєш меч!
Кассандра
(збентежена)
Ні, браття, я не вмію
мечем владати.
Гелен
Жриця мусить вміти
в потребі всяку жертву заколоти
рукою власною.
Кассандра
Хіба се жертва?
Гелен
Се жертва прозорливості твоїй.
Кассандра
Чому ж ти сам сю жертву не заколеш?
Гелен
Сліпий наосліп лити кров не хоче.
Нехай твоє видюще око править
рукою певною. Єдине серце
нехай наказує руці й очам.
Деїфоб
Хай буде так. Нехай хоч раз Кассандра
не скаржиться на людську неймовірність.
Коли не винен еллін, хай за кров
спокутує Кассандра перед Зевсом,
а людський суд мовчатиме тепер,
за сеє ручить старший син Пріама.
Гелен вкладає меч в руку Кассандрі. Кассандра мовчки бере меч.
На знак Деїфобовий Сінона підводять ближче.
Сінон
(простягає до Кассандри зв'язані руки і падає на коліна)
Пророчице!.. Ох, як благати маю
негідний я пречистую тебе?
Чужі тобі дрібні діла людськії,
ти, богорівна, дивишся як Мойра
на болі серця смертного, слабкого...
Ще, може, горе кревної родини
тобі, як і богам, святе здається,
та я, нещасний, без родини в світі,
я сирота, без матері, без батька,—
признатись мушу, ти ж бо всевидюща...
Єдину тільки маю наречену,
вона мене кохає... О, я тямлю,
для твого слуху сі слова — марниця...
Коли б ти знала... Ох, коли б ти знала,
як рветься серце з тяжкої розлуки
і як душа вмирає від тривоги!..
Серед троянок рух, зітхання, декотрі втирають сльози.
Кассандра
(хоче запанувати над власним зрушенням)
Встань, елліне, і говори спокійно.
Сінон
(встав)
Пробач мені, але про се спокійно
уста мої не можуть говорити...
прости, вони тремтять...
(Закриває лице плащем і замовкає. Згодом одкривається і провадить далі).
Чом я, бездольний,
моєї Левкотеї не послухав?
Тож так вона мене тоді благала,
як я тепер тебе благаю ревне.
"Ох, не вбивай мене! — вона взивала,—
згляньсь на мої весняні молодощі!"
Та я стояв, мов скеля, і дивився
на чорний корабель, на темні хвилі.
І крикнула до моря Левкотея:
"Ой море, море! Ти жива розлуко!"
[ безліч раз оті слова безумні,
ридаючи, нещасна промовляла...
І я їх чув, аж поки зашуміли
навколо мене темні, чорні води...
(Береться за еолову і тихим, немов далеким голосом квилить-
промовляє).