Хворий, та й годі

Сторінка 2 з 19

Мольєр

Туанетта. Вам добре лаятися, а мені плакати: кожному своє! А-а!..

Арган. А, ну її к бісу, нічого не вдієш… Поприбирай усе це, мерзотнице, поприбирай усе це! (Підводиться). Моє сьогоднішнє промивальне добре подіяло?

Туанетта. Ваше промивальне?

Арган. Атож. Чи багато вийшло жовчі?

Туанетта. Ну, ці справи мене вже не стосуються! Нехай добродій Флеран тицяє туди свого носа — адже ж він має з цього зиск.

Арган. Гляди-но, щоб був готовий відвар, бо ж мені незабаром знову слід робити промивальне.

Туанетта. Ото добродій Флеран та добродій Пургон, нівроку їм, добре потішаються з вашого тіла. Знайшли собі дійну корову! Хотіла б я в них запитати, яка ж то у вас хвороба, що стільки ліків вам треба?

Арган. Цить, невігласко! Це не твого розуму діло — перевіряти приписи медицини. Хай покличуть до мене дочку мою Анжеліку: я маю їй дещо сказати.

Туанетта. Ось вона й сама йде; душею, певне, почула, чого ви хотіли.

ЯВА 3

Арган, Анжеліка, Туанетта.

Арган. Підійдіть до мене, Анжеліко: ви прийшли саме впору; мені треба з вами побалакати.

Анжеліка. Я готова слухати вас.

Арган. Постривайте. (До Туанетти). Дайте мені мій ціпок. Я зараз повернуся.

Туанетта. Швидше, пане, швидше! Добродій Флеран завдає-таки нам клопоту!

ЯВА 4

Анжеліка, Туанетта.

Анжеліка. Туанетто!

Туанетта. Чого?

Анжеліка. Подивись на мене.

Туанетта. Дивлюся.

Анжеліка. Туанетто!

Туанетта. Ну, що "Туанетто"?

Анжеліка. Ти не догадуєшся, про що я хочу говорити?

Туанетта. Та, мабуть, про нашого молодого закоханого, адже ми тільки про нього й розмовляємо — ось уже шостий день; вам наче щось болить, коли ви хоч на годину перестаєте про нього говорити.

Анжеліка. А коли ти де знаєш, то чому перша не заводиш про це мову? Чому примушуєш мене саму наводити на це нашу розмову?

Туанетта. Та ви ж самі мені не даєте. У вас до цього така охота, що за вами ніяк не уженешся.

Анжеліка. Признаюсь, що я ладна без кінця й краю говорити тобі про нього і що серце моє користується з кожної хвилини, щоб відкриватися тобі. Але скажи мені, Туанетто, невже ти засуджуєш моє кохання до нього?

Туанетта. Анітрошечки.

Анжеліка. Хіба ж я чиню щось лихе, коли віддаюся цим солодким почуттям?

Туанетта. Я не кажу цього.

Анжеліка. І невже ти хотіла б, щоб я залишалася байдужою до ніжних проявів його палкого кохання?

Туанетта. Боже мене борони!

Анжеліка. Скажи, чи тобі не здається так само, як і мені, що та наша випадкова й несподівана зустріч — то була воля неба, в ній було щось фатальне?

Туанетта. Так.

Анжеліка. Чи не здається тобі, що, взявшись мене обороняти, зовсім іще мене не знаючи, він вчинив, як справді благородний чоловік?

Туанетта. Атож.

Анжеліка. Що тоді він показав себе дуже великодушним?

Туанетта. Безперечно.

Анжеліка. І що все це вийшло в нього так мило, так чудово?

Туанетта. О так!

Анжеліка. А правда, Туанетто, він дуже вродливий?

Туанетта. Ще б пак!

Анжеліка. І вся його постать повна грації?

Туанетта. Само собою.

Анжеліка. І що в усіх його словах, як і у вчинках, є щось шляхетне?

Туанетта. Авжеж, так, їй-право!

Анжеліка. Що слів, палкіших за ті, які він мені говорить, ніде почути не можна?

Туанетта. Що правда, то правда.

Анжеліка. І що немає нічого нестерпнішого за цей догляд, під яким мене тримають і який так заважає всім солодким проявам взаємного кохання! Саме небо запалило його в наших душах!..

Туанетта. Ви маєте рацію.

Анжеліка. А проте, люба моя Туанетто, як ти гадаєш, чи любить же він мене й справді так, як каже?

Туанетта. Гм! Гм! Це ще треба перевірити. В любові прикидання дуже подібні до правди; о, мені доводилося бачити чудових акторів.

Анжеліка. Ой Туанетто, що ти кажеш? Хіба ж можливо, що і в його словах криється неправда?

Туанетта. Не турбуйтесь, ви скоро про все дізнаєтесь; адже ж учора він писав до вас, що хоче вас сватати, а це найвірніший шлях, щоб довідатися — бреше він чи говорить правду. Це буде найкращий доказ його кохання.

Анжеліка. Ах, Туанетто, якщо він мене одурить, я не повірю більше жодному-чоловікові!

Туанетта. Ось і ваш батько.

ЯВА 5

Арган, Анжеліка, Туанетта.

Арган. Ну, донечко моя, скажу вам таку новину, якої ви, мабуть, і не сподіваєтеся. Вас сватають. Що це? Ви смієтеся? Воно й правда, весілля — слово веселе! Для дівчат то вельми втішна штука… О природо, природо! Я бачу, донечко моя, що мені, власне, нема чого й питати, чи хочете ви заміж.

Анжеліка. Я повинна, тату, робити все, що ви будете ласкаві мені наказати.

Арган. Дуже приємно мати таку слухняну дочку. Отже, справу покінчено, бо я вже дав свою згоду.

Анжеліка. Я, тату, повинна коритися вашій волі.

Арган. Моя дружина, ваша, мачуха, радила мені, щоб я віддав вас у монастир і вашу маленьку сестричку Луїзон також, і завжди так говорила.

Туанетта (набік). Ще б пак! Наша пані має на це свої причини.

Арган. Вона нізащо не хотіла погоджуватися на цей шлюб; проте я наполіг на своєму і вже дав слово.

Анжеліка. Ах, таточку, як мені дякувати вам за вашу добрість!

Туанетта (до Аргана). Їй-право, я вас дуже хвалю; де найрозумніша справа, яку ви зробили за ціле ваше життя.

Арган. Я ще не бачив твого нареченого, але мені казали, що я буду вдоволений і ти також.

Анжеліка. Звичайно, таточку.

Арган. Як? Ти вже його бачила?

Анжеліка. Ваша згода на цей шлюб дозволяє мені відкрити вам моє серце. Я скажу вам чисту правду: ми познайомилися зовсім випадково шість днів тому, і це сватання є наслідком тієї прихильності, яку ми з першої ж зустрічі відчули одне до одного.

Арган. Мені цього не казали, та я дуже радий, — воно ще й краще, що все так сталося. Кажуть, що це стрункий, гарно збудований юнак.

Анжеліка. Так, таточку.

Арган. Високий на зріст.

Анжеліка. Безперечно.

Арган. Вродливий.

Анжеліка Звичайно.

Арган. Має приємне обличчя.

Анжеліка. Дуже приємне.

Арган. Добре вихований і шляхетного роду.

Анжеліка. Цілком.

Арган. Дуже порядний.

Анжеліка. Як ніхто в світі.

Арган. Добре розмовляє латиною та по-грецькому.

Анжеліка. Цього я не знаю.

Арган. І за три дні одержить лікарський диплом.

Анжеліка. Він, тату?

Apган. Так. Хіба він тобі цього не казав?

Анжеліка. Ні, таточку… А вам хто сказав?

Apган. Добродій Пургон.