— Які підстави були в нього для таких висновків, сер?
— Виявляється, в тебе є хобі. Ти цікавишся Первісною історією. Правда ж?
Твісел широко розмахував сигаретою, і Харлан, забувши від обурення про обережність, вдихнув струминку диму і зайшовся кашлем.
Твісел із доброзичливим виразом почекав, доки Харлан відкашляється, і запитав:
— А що, хіба не так?
— Обчислювач Фінджі не має права... — почав було Харлан.
— Стривай, стривай, — перебив його Твісел. — Я сказав тобі про відгук Фінджі тільки тому, що якраз завдяки своєму захопленню ти найбільше мені підходиш. А взагалі відгук — штука таємна, і ти повинен забути, про що в ньому йшлося.
— Але хіба погано, що я цікавлюся Первісною історією?
— Фінджі вважає, що твоє захоплення свідчить про надмірну Одержимість Часом. Розумієш?
Ще б пак не розуміти! Тут, у Вічності, не можна було не знати подібних психіатричних термінів, а надто цього. Вважалося, ніби кожен член Вічності жадає повернутися коли не в своє, то бодай у якесь інше, чітко визначене Сторіччя, пустити там коріння, перестати бути вічним блукальцем у Часі. Таке прагнення нещадно придушувалося офіційними властями в усіх його проявах. Однак у переважній більшості Вічних воно жило в підсвідомості.
— Я не думаю, що моє захоплення можна трактувати, як Одержимість Часом, — сказав Харлан.
— Я також. Більше того, вважаю його цінним. Як я вже сказав, саме тому ти мені й потрібен. Я дам тобі Учня і хочу, щоб ти навчив його всього, що знаєш і що можеш дізнатися про Первісну історію. А у вільний від цієї роботи час будеш моїм особистим Техніком. Через кілька днів можеш братися до діла. Згоден?
Однак Харлан усе ще залишався обережним.
— Якщо це потрібно для добра Вічності, сер...
— Для добра Вічності? — несподівано збуджено перебив його низькорослий Обчислювач. Він з такою силою шпурнув недопалок, аж той ударився об стіну й розсипався снопом іскор. — Ти мені потрібен заради самого існування Вічності!
1 Євгеніка — наука, що досліджує шляхи й методи активного впливу на еволюцію людини. В розробці проблем євгеніки існує підхід, прибічники якого обстоюють зокрема позиції селекції людей.
Розділ 3
УЧЕНЬ
Перед своїм знайомством із Брінзлі Шеріданом Купером Харлан прожив у 575-му вже кілька тижнів. Він устиг призвичаїтися до свого нового помешкання, обвикнувся із стерильною чистотою порцеляни та скла. Харлан поступово навчився носити емблему Техніка і вже не намагався прикрити її першим-ліпшим предметом, який був у нього в руках, або прихилитися до стіни, щоб приховати нашивку на рукаві.
Раніше він робив такі спроби, але зустрічні лише міряли його холодними поглядами і зневажливо посміхалися, немов підозрювали, що він хоче втертись у їхнє довір'я або набивається до них у друзі.
Старший Обчислювач Твісел щодня приносив йому нові завдання. Харлан уважно вивчав їх, аналізував, по чотири рази переписував свої висновки, але й останній варіант не зовсім влаштовував його.
Твісел читав висновки й кивав головою:
— Чудово, чудово!
Затим охоплював Харлана швидким поглядом своїх голубих очей і усмішка його помалу згасала.
— Перевіримо цей здогад на Кібермозкові, — говорив він на прощання.
Твісел завжди називав його висновки "здогадами". Він жодного разу не повідомляв Харланові про наслідки своєї перевірки, а Харлан не насмілювався запитувати його. Він занепадав духом від того, що йому не доручають втілити в життя жодного з його висновків. Чи означало це, що Кібермозок знаходить у них помилки, що Харлан неправильно добирає дані для Зміни Реальності, не вміє визначити Мінімальну Необхідну Зміну у вказаному інтервалі? (Минуло немало часу, поки він звик недбало перекочувати на язиці абревіатуру МНЗ).
І ось одного разу Твісел зайшов до нього в супроводі якогось сором'язливого суб'єкта, котрий не наважувався навіть підвести на Харлана очі.
— Знайомтесь, Техніку Харлан, це Учень Брінзлі Шерідан Купер, — промовив він.
— Здрастуйте, — байдужим тоном відказав Харлан.
Зовнішність нового знайомого не справила на нього особливого враження. Дрібний на зріст, темне волосся з проділом посередині, очі водянисто-карі, підборіддя вузьке, вуха великі, нігті обкусані.
— Оцього хлопця ти навчатимеш Первісної історії, — сказав Твісел.
— Побий мене Час! — вигукнув Харлан. У ньому враз прокинулася цікавість до відвідувача. — Як це я міг забути. Ну, здоров був!
— Склади з ним розклад занять, — сказав Твісел. — Було б непогано, якби ти зміг йому приділити два дні на тиждень. Навчай його, як сам знаєш. Я цілком покладаюсь на тебе. Коли тобі будуть потрібні книжки-фільми або старовинні документи, які можна знайти у Вічності чи в досяжному для нас Часі, скажи мені, і ти їх матимеш. Згода?
Як завжди, він не знати звідки дістав запалену сигарету, й повітря наповнилося димом. Харлан закашлявся і, помітивши як в Учня судомно скривився рот, зрозумів, що поштивий юнак душить у собі кашель.
Аж ось Твісел пішов, і Харлан заговорив зі своїм майбутнім вихованцем:
— Ну що ж, сідай... — він затнувся на якусь мить, а відтак рішуче додав: — Синку. Сідай, синку. Мій кабінет невеличкий, але нам тут місця вистачить.
Харланові нетерпеливилося розпочати науку. Подумати тільки, він працюватиме за особистим планом! Первісна історія була для нього ніби його власністю.
Учень підвів на Харлана очі (здається, вперше за весь час) і, затинаючись, запитав:
— Ви Технік?
Від доброзичливості й збудження, що досі переповнювали Харлана, не лишилося й сліду.
— Ну й що з того?
— Нічого, — пробурмотів Учень. — Я просто...
— Хіба ви не чули, як Обчислювач Твісел назвав мене Техніком?
— Так, сер.
— Ви подумали, що це просто обмовка? Така прикра, що аж власним вухам не повірили?
— Ні, сер.
— Чого ви так погано розмовляєте? Вам що, слів бракує? — грубо запитав Харлан, і йому стало соромно за свій тон.
Купер болісно почервонів.
— Я не дуже добре володію Єдиною Міжчасовою Мовою.
— Чому? Скільки ви вже вчитеся?
— Менше, як рік, сер.
— Менше, як рік? Заради Часу, скільки ж вам років?
— Двадцять чотири біороки, сер. Харлан здивовано витріщився на юнака.
— Ви хочете сказати, що вас взяли у Вічність, коли вам було двадцять три роки?