— Кочегар, видно, приворожив тебе, — сказав він, порозуміло дивлячись поверх Карлової голови на капітана. — Ти почував себе самотнім, а тут трапився кочегар, тепер ти вдячний йому, це заслуговує всілякої похвали. Але вже задля мене не заходь надто далеко і вчись розуміти своє становище.
У коридорі знявся галас, чути було окремі вигуки і хтось немовби навіть брутально грюкнув у двері. До канцелярії зайшов якийсь матрос, трохи здичавілий, підперезаний жіночим фартухом.
— Там люди, — сказав він, мотаючи ліктями, ніби й досі був у натовпі. Врешті він отямився і хотів був віддати честь капітанові, коли помітив, що на ньому фартух. Він зірвав чого, шпурнув додолу й вигукнув: — Це просто свинство! Нап'яли на мене фартух!
Але потім він клацнув каблуками й віддав капітанові честь. Дехто спробував посміхнутися, однак капітан суворо зауважив:
— Я вважаю це за добрий гумор. Хто там у коридорі?
— То мої свідки, — озвався Шубаль, виступаючи наперед. — Я уклінно прошу вас пробачити їм непристойну поведінку. Коли морська подорож залишається позаду, люди часом стають як божевільні.
— Зараз же кличте їх сюди! — наказав капітан і, повернувшись до сенатора, мовив люб'язно, але швидко: — Чи не будете ви ласкаві, шановний пане сенаторе, піти тепер із своїм небожем за цим матросом, котрий посадить вас у човен? Я просто не можу висловити, якою радістю і якою честю було для мене особисте знайомство з вами, пане сенаторе. Я тільки бажаю, щоб мені скоро трапилась нагода продовжити, пане сенаторе, нашу перервану розмову про стан американського флоту і щоб нас знову було перервано у такий приємний спосіб, як сьогодні.
— Поки що ця розмова дала мені небожа, — сміючись, сказав дядько. — А тепер щиро дякую за вашу люб'язність і до побачення. Проте цілком можливо, що коли ми, — він ласкаво пригорнув до себе Карла, — вирушимо в подорож до Європи, то матимемо нагоду довший час побути з вами.
— Я був би щиро радий цьому, — мовив капітан. Вони з сенатором потиснули один одному правиці; Карл же зміг тільки похапцем, мовчки подати капітанові руку, бо того вже обступило щось із п'ятнадцятеро людей, котрі на чолі з Шубалем хоч і трохи збентежено, але з галасом зайшли до канцелярії. Матрос попросив сенатора йти попереду; свідки, кланяючись, розступилися, і сенатор з Карлом легко пройшли між ними. Здавалось, що ці зрештою добродушні люди сприйняли суперечку між Шубалем і кочегаром за жарт, і навіть перед капітаном не переставали сміятися. Серед них Карл помітив і посудницю Ліну, котра, весело підморгуючи йому, одягала фартух, який матрос шпурнув додолу; виявилося, що він належав їй.
Прямуючи за матросом, Карл і дядько вийшли з канцелярії й завернули у невеличкий коридор, який через кілька кроків привів їх до маленьких дверей, звідки вони короткими сходами спустилися до приготованого для них човна. Матроси в човні, коли їхній командир скочив туди одним стрибком, — відсалютували. Сенатор саме напучував Карла, щоб той спускався обережно, як Карл ще на верхньому східці раптом зайшовся плачем. Сенатор обняв його правою рукою за шию, пригорнув до себе, а лівою погладив по голові. Так, притулившись один до одного, вони східець за східцем спустилися в човен, де сенатор знайшов Карлові зручне місце якраз навпроти себе. Потім він зробив знак, матроси відштовхнулись від корабля і відразу почали завзято гребти. Ледве вони віддалилися на кілька метрів, як Карл несподівано побачив, що вони пливуть з того боку корабля, на який виходять вікна канцелярії. З усіх трьох вікон визирали Шубалеві свідки і так приязно бажали їм щасливої дороги й махали руками, що навіть дядько подякував їм, а один матрос умудрився послати рукою поцілунок, не перестаючи гребти. Справді було так, наче ніякого кочегара більше не існувало. Карл, що майже торкався своїми коліньми дядькових, пильно подивився йому у вічі, і його взяв сумнів, чи цей чоловік зможе коли-небудь замінити йому кочегара. А дядько ухилився від його погляду і дивився на хвилі, що гойдали їхній човен.
(Переклав Євген Попович)
"Кочегар" — перший розділ роману "Америка" — написаний десь між 1910—1912 pp. Однак Кафка, мабуть, розглядав цей уривок і як щось закінчене, бо зважився опублікувати його. "Кочегар" вийшов окремою книжечкою 1913 р. у видавництві "Курт Вольф" у серії "Найновіший день". У щоденнику за 24 травня 1913 р. Кафка залишив такий запис: "Сповнений пихи, позаяк "Кочегар", на мій погляд, вдався таки непогано. Увечері читав його батькові й матері; коли читаю батькові, який слухає вкрай неохоче, кращого критика, ніж я сам, годі й знайти. Багато мілких місць перед вочевидь неприступними глибинами".
"Кочегар" — один з найбільш соціально загострених творів Кафки. Сам письменник згадував, що в той період значний вплив на нього мав Діккенс. В "Кочегарі" уже досить виразно відчуваються звичайні для Кафки настрої безнадії, відчаю, невіри у можливість щось змінити.