Уранці сонце марно намагалося пробитися крізь вікна, вкриті сірим пилом. Арнолд підвівся й позіхнув
— Нічого немає? — запитав Грегор.
— Боюсь, що так...
Грегор пішов по каву. Коли він повернувся, власник будинку і двоє здоровенних полісменів з обличчями бурякового кольору про щось сперечалися з Арнолдом.
— Я вимагаю, щоб ви негайно забрали з мого холу свій пісок! — кричав власник.
— До того ж, — додав один із полісменів, — існує заборона на використання промислових установок у діловому районі.
— Це не промислова установка, — спробував заперечити Грегор. — Це Мелджійський Безплатний...
— А я сказав промислова! — відрубав поліцейський. —І наказую негайно припинити виробництво!
— У тому-то й проблема, — втрутився Арнолд, — що ми не можемо її вимкнути...
— Як це не можете вимкнути? — підозріливо запитав поліцейський. — Ви що, знущаєтесь? Я наказую вам вимкнути цю установку.
— Офіцере, клянуся...
— Слухай, розумнику. За годину я повернуся. Або ви до цього часу її вимкнете й заберете звідси все сміття, або я вручу вам повістку до суду!
Усі троє пішли.
Грегор і Арнолд поглянули один на одного, потім на Безплатного Виробника. Кімната була засипана тангризом до рівня столів, а сірій порошок усе сипався й сипався.
— Чорти б їх забрали! — сказав Арнолд на межі істерики. — Має бути якийсь вихід! Повинен бути ринок. Адже все це безплатне. Кожна крихта цього порошку безплатна, безплатна, безплатна!!
— Заспокойся, — втомлено промовив Грегор, витрушуючи з волосся сірий пил.
— Невже ти не розумієш? Коли отримуєш щось безплатно, та ще й в необмеженій кількості, то повинен бути якийсь спосіб його застосування. Усе це — безплатне...
Двері відчинилися, і до офісу зайшов високий худий чоловік у темному діловому костюмі. У руках він тримав невеликий складний прилад.
— Так, це тут, — вимовив він. Грегора осінила розпачлива думка.
— Це у вас лаксіанський ключ? — запитав він.
— Який ключ? Ні, навряд, — промовив чоловік. — Це реєстратор витоків.
— А... — протягнув Грегор.
— І, схоже, він привів мене до джерела проблеми, —строго відказав чоловік. — Мене звуть Гарстерс.
Він згріб пил зі столу Грегора, поглянув на останні показники свого приладу й почав заповнювати якийсь бланк.
— У чому річ? — запитав Арнолд.
— Я з міської енергетичної компанії, — відповів Гарстерс. — Учора від полудня ми реєструємо колосальний витік енергії з наших ліній.
— І цей витік відбувається звідси? — запитав Грегор.
— З вашої машини, — сказав Гарстерс. Він заповнив бланк, склав його і сховав до кишені. — Дякую за співпрацю. Рахунок ми згодом надішлемо поштою.
З певним зусиллям він відчинив двері й, уже йдучи, обернувся, щоб поглянути на Виробник.
— Певно, ваша машина виготовляє щось надзвичайно коштовне, якщо воно виправдовує такі витрати енергії. Що це? Платинова пудра?
Він усміхнувся, привітно кивнув і вийшов. Грегор обернувся до Арнолда:
— Оце так він "не потребує постачання енергії"?
— Розумієш, — відповів Арнольд. — Я гадаю, він просто черпає її з найближчого джерела.
— Я бачу, "з повітря, з космосу, з Сонця", а також з найближчої лінії енергетичної компанії!
— Мабуть, так. Але загальний принцип...
— До біса загальний принцип! — промовив Грегор. — Ми не можемо вимкнути цю кляту скриню без лаксіанського ключа! А ключа ні в кого нема, ніхто навіть не знає, як він виглядає. Незабаром ми потонемо в нікому не потрібному порошку, вивозити його нам нема за що. До того ж виявляється, що ми палимо енергію, немов наднова зірка!
— Повинно бути якесь рішення, — похмуро промовив Арнолд.
— Та ну? Може, ти його знайдеш?
Арнолд сів на те місце, де колись був його стіл, і заплющив очі. У двері голосно постукали, ззовні почулися сердиті голоси.
— Замкни двері, — сказав Арнолд.
Грегор замкнув. Арнолд напружено думав кілька хвилин і раптом підхопився.
— Не все втрачено, — сказав він. — Ми ще заробимо на цій машині!
— Давай краще знищимо її, — сказав Грегор. — Скинемо в океан, чи щось таке.
— Ні! У мене є план! Ходімо готувати корабель до відльоту.
Наступні кілька днів були найтривожнішими в історії "ААА Ейс". За великі гроші вони найняли людей, щоб очистити будинок від тангризу. Виникла наступна проблема — транспортування машини, з якої фонтаном бив сірий порошок, до зорельота. Нарешті все було позаду. Виробник стояв у трюмі, поступово заповнюючи його тангризом, а корабель уже вийшов за межі Сонячної системи й летів на граничній швидкості.
— Це єдине логічне рішення, — міркував Арнолд пізніше. — Природно, на Землі немає ринку збуту для тангризу. Отже, немає сенсу намагатися продавати його на Землі. А от на планеті Мелдж...
— Мені це не подобається, — сказав Грегор.
— Без варіантів. Возити тангриз на Мелдж надто дорого, але ми перенесемо туди все виробництво. У нас буде необмежений ринок збуту.
— А якщо він і там не потрібен? — спитав Грегор.
— Як він може бути не потрібен? Тангриз — це хліб для мелджійців. Це їхня основна їжа. Як ми можемо прогоріти?
За два тижні на екранах зорельота з'явилася планета Мелдж. її поява була більш ніж своєчасною. Тангриз на той час цілковито заповнив трюм. Грегор з Арнолдом задраїли всі люки. Але дедалі більший тиск тангризу загрожував розірвати корабель по швах. Доводилося щодня викидати за борт тонни тангризу, а це забирало час, до того ж втрачалися тепло й повітря.
Спіральною траєкторією вони посадили на Мелдж корабель, по вінця заповнений тангризом, майже без кисню й тепла.
Одразу після посадки на борт піднявся здоровенний митник з обличчям помаранчевого кольору.
— Ласкаво просимо на Мелдж! — привітався він. —Нашу маловідому планету рідко відвідують гості. Надовго до нас?
— Можливо, — відповів Арнолд. — Ми збираємось започаткувати тут бізнес.
— Чудово! — промовив чиновник, доброзичливо усміхаючись. — Наша планета дуже потребує свіжої крові та нових підприємств. Можна поцікавитись, що це буде за бізнес?
— Ми збираємось продавати тангриз, основний продукт харчування...
Обличчя чиновника спохмурніло.
— Ви збираєтесь продавати що?
— Тангриз. У нас — Безплатний Виробник, і ми... Митник натиснув кнопку наручного телефону в себе на зап'ясті.