— То в шахп ви мене теж? — несміливо сказав автор.
— Шахп — гра, а в грі повно випадковостей.
Віп дістав з портфеля маленьку шахову дошку, зроблеиу з не відомих авторові порід дерева, висипав з пеї дивпого різьблення червоні й білі фігурки, від яких просто несила було відірвати погляд.
— — Слонова кістка! — вдоволено ноилямкав товстими губами Кпурець.— Сувенір з Індії, і — Ви там були?
— Я скрізь був! Для цього досить напружити уяву... , Грати з таким собі Хоттабичем двадцятого століття в шахи! (Автор несміливо переставив пішака е2 на е4, тобто зробив наяба-пальпішпй хід, який тільки можна зробити в цій мудрій грі, винайденій колись великим індійським народом. Варфоломії! Кнурець (довго думав (хоч над чим тут думати!) і походив пішаком а7. Гамбіт. Цс автор знав ще з школи, де вчитель математики Радуль-ський вів шаховий гурток і головпу увагу звертав на знання дебютів. Іспанська партія, ферзевий гамбіт, захист Філідора, староіндійський захист. Це звучало так романтично, як назви гір і річок на карті світу. Але з часом усі дебюти переплуталися в авторовій |голові, і зостався там тільки отой жалюгідний хід пішаком Ь2-е4.
До дев'ятого ходу автор так-сяк переставляв фігури, стежачи не так за становищем на дошці, як за рухами товстих, волохатих рук Варфоломія Кпурця. Десятий хід був цілком випадковий, але доктор ерудичних наук аж підскочив.
— Цей хід зробив Капабланка в дванадцятії! партії матчу з Альохіпнм!
— То, може, мені переходити? — спитав автор.
— Як переходити? У вас же тепер відкривається така атака! Ви ж пам'ятаєте, як далі грав Капаблапка?
Пам'ятати, як грав Капабланка в дванадцятій партії матчу з Альохіпим па звання чемпіона світу?
Ясна річ, автор грав не так, як Капабланка, але Варфоломій Кнурець згадував, де, коли й хто робив подібні ходи, так що партія В шахи нагадувала футбольне змагаїшя по радіо, коли по бачиш ні футболістів, ні гри, а чусш тільки балачки коментатора. Варфоломій Кнурець пам'ятав усе, що можна було пам'ятати про шахи, він приголомшив автора своєю шаховою ерудицією, буквально вбив його знанням предмета і просто нелюдською пам'яттю, а партію... програв. Зіграли ще й ще, і всі партії Кнурець не програв, а, як-то кажуть, "продув". Коментувати вмів, а грати — піяк.
— Як же це? — дивувався автор.
— Не практик,—зітхнув Кнурець.—Моя стихія—теорія. Чисті зпапня. Те, до чого не можна доторкнутися рукою. Та що рукою! Є речі, до яких навіть людський мозок ніколи не пристосується. [Наприклад, уявити собі гуголь.
, — Гуголь?
І — Не плутати з Гоголем і Гегслем! — добродушно засміявся доктор ерудичних паук.— Гуголь — це одиниця із ста нулями. От цифрочка!
— Але навіщо таке число?
— Все потрібне людям. І хтось повинен збирати в своїй голові всю цю всячину і тримати її там, щоб при нагоді.. Не повірите, а я працюю науковим консультантом у сорока трьох міністерствах і ста двадцяти двох науково-дослідних інститутах! Редакції, товариства, установи — цо вже як громадське доручення. Сумлінно виконую навантаження.
— Як же це можливо? — пе повірив автор.
— Дуясе просто. Людям потрібні знання, факти, дані, просто неймовірності. Мене питають — я відповідаю.
— У вас довідники? Спеціальна служба? Варфоломій Кнурець поляскав себе по лобі.
— Усе тут.
— Але ж яким чином?
— Дуже просто. Ще з дитинства. Хочу все знати. І уявіть: без ніякого напруження. Ніяких самозречень. Цілком нормальне життя. Навіть був одружений. Тричі. Всі жінки втекли. Кажуть: нудно. Видно, попадалися дурні жінки. Не вмію вибирати. Взагалі нічого не вмію робити, а знаю все.
— Все?
— У межах загальних зацікавлень. Можете попитати. Будь ласка.
Автор спробував питати — Варфоломій Кнурець відповідав. Це була ненаукова фантастика. Він справді знав усе на світі. Скільки слонів було в Ганнібала при його переході через Альпи, коли була битва при Лепанто, хто така Мюзидора, а хто такий Мелузин, що таке ептропія повідомлень, в чому полягає критерій стійкості Най-квіста, яка завдовжки річка Синюха, який середній надій на корову в колгоспах Полтавської області в 1974 році, яка різниця між коралом і сералем, гогами і магогами.
Це була ніч запитапь і відповідей, автор ставив запитання ча-соп дурні, тоді доктор ерудичних наук гнівався, але однаково відповідав, бо ерудити добрі навіть тоді, коли гніваються. Знання вони призбирують з єдиною метою: віддавати людям. Зустріч з ерудитом приголомшує, породжує в тобі комплекс нижчості й тяжке почуття неповноцінності, але згодом ловиш себе на думці, що в ерудита є якийсь гандж. Слухаєш його далі і відчуваєш: він починає набридати своєю одноманітністю і, сказати б, неприродністю. Не чоловік, а пристрій для запам'ятовування. Його б віддати в іпститут Глушкова як додаток до одної з обчислювальних машин. Нудьга від ерудита з'являється, мабуть, тому, що знання його — мертві. Вони спрямовані тільки в минуле, належать дню вчорашньому. День нинішній наповнений для ерудита незбагненністю і таємничістю. Ерудит цілком безпорадний, наївний, губиться перед дрібницями, в усьому шукає аналогій і часто стає смішним через те. Бо яка аналогія, скажімо, може бути між римським імператором Веспасіаном, який наклав податок на римські нужники (його знаменитий вислів "гроші не пахнуть" наводить Маркс у першому томі "Капіталу"), щоб мати кошти для війни з Іудеєю, і товаришем Вивершеним, що звелів (проти всіх радянських законів!) колгоспам платити по дві з половиною копійки з кожного гектара бемлі для спорудження в райцентрі адміністративного будинку, (де б товариш Вивершений нарешті міг мати свій власний кабінет, якого йому не належало за посадою? Веспасіап, як відомо, війну з Іудеєю виграв, а товариша Вивершеного зняли з роботи "в зв'язку з пошатпувшимся...". От тобі й ерудиція, ось тобі й аналогії!
Ніч у вагоні промайнула, як у сучасних повістях,— "враз", "раптом", зпенацька", автор задрімав лиш перед світанком, і снилися йому гоги й магоги, гегелі й гуголі. В столиці шляхи автора і Варфоломія Кнурця розійшлися так, що й не знати було, чи зійдуться ще колись. До того ж автора вже за годину-дві став розбирати сумнів: а чи був справді Варфоломій Кнурець, чи, може, приснився? І чп може існувати чоловік, схожий на Варфоломія Кнурця, в наших умовах? І що скаже, довідавшись про це авторове знайомство, прискіпливий читач, якого в художпіх творах передовсім цікавить, що ж робить герой твору, "які державно-господарські чи етично-моральпі проблеми розв'язує"?