До цієї хвилини Мадлена слухала, потупивши зір, але тут вона спинила мене рухом руки.
— Пане,— сказала вона тремтячим від хвилювання голосом,— я також знаю усі ваші думки; але мої почуття до вас ніколи не зміняться, і я краще кинуся в Ендр, ніж зв'яжу з вами свою долю. Я не стану говорити вам про себе, але якщо ймення моєї матері має ще владу над вами, то її іменем прошу вас ніколи не бувати у Клошгурді, поки я тут. Сам ваш вигляд викликає у мене сум'яття, і я ніколи не зможу його подолати.
І, уклонившись мені з гідністю, вона відвернулася й повільно побрела до замку, не озираючись, незворушна, якою лише одного разу була її мати, але безжальна. Прозірливий дівочий погляд проник, хоча й з запізненням, в серце матері, і, може, Мадленина ненависть до того, хто здавався їй лиходієм, ще зросла: адже вона була мимовільною його спільницею. Тут усе загинуло. Мадлена ненавиділа мене, не бажаючи зрозуміти, чи був я винуватцем, чи жертвою цього лиха; можливо, вона однаково зненавиділа б нас обох, свою матір і мене, якби ми були щасливі. Отож від ясного замку моїх сподівань лишилися самі руїни. Мені одному було дано охопити поглядом життя цієї великої непоцінованої жінки, я один осягнув таємницю її почуттів, я один пізнав глибину її душі: ні її батько, ні матір, ні чоловік, ні діти — ніхто не розумів її. Як дивно! Я порпаюся в цій купі попелу, і мені дає втіху перегрібати її перед вами; всі ми можемо знайти тут часточки наших найкоштовніших скарбів. Скільки родин мають свою Анрієтту! Скільки вдячних створінь покидають нашу землю, не спіткавши на своєму шляху проникливого спостерігача, який вивчив би їхнє серце і зміряв усю його глибочінь! Таке життя людське; часто матері не знають своєї дитини, як і дитина — своєї матері; те саме буває з подружжям, коханцями та братами! Чи міг я знати, що прийде день, коли над батьковою домовиною я судитимуся з Шарлем де Ванденесом, зі своїм братом, чиїм успіхам я стільки сприяв! Боже мій, яка повчальна буває найпростіша історія! Коли Мадлена зникла в замкових дверях, я вернувся, пригноблений, попрощатися з графом і вирушити до Парижа; я дибав правим берегом Ендру, яким колись уперше прийшов до цієї долини. З журбою в серці минув я мальовниче селище Пон-де-Рюан. Одначе тепер я став багатий, я здобув успіхи в політичному житті і вже не був стомленим бідним мандрівцем, який блукав тут 1814 року. В ту пору серце моє було сповнене бажань, а сьогодні повне сліз; тоді мені треба було всього добитися в житті, тепер його було спустошено. Я був ще молодий, мені минуло двадцять дев'ять років, але серце моє зів'яло. Збігло лише кілька років, і дивовижний краєвид утратив свої яскраві барви, а життя здавалося мені препоганим. Ви можете зрозуміти, що я відчув, коли обернувся й побачив на терасі Мадлену.
Пойнятий глибокою зажурою, я не думав про те, куди і навіщо я їду. Я був далекий від думок про леді Дадлей, коли, сам того не помітивши, ввійшов на подвір'я її дому. Зробивши цю помилку, я вже не міг відступити. Ми жили з нею по-дружньому, і тепер, беручись сходами, я сумно міркував про всі прикрощі, які спричинить розрив із нею. Ви знаєте характер і спосіб життя леді Дадлей і зрозумієте, яка недоречна була моя поява, коли мажордом ввів мене в подорожньому костюмі до вітальні, де Арабелла в пишному вбранні сиділа з п'ятьма гостями. Лорд Дадлей, один з найвидатніших державних діячів Англії, стояв перед каміном, поважний, холодний, зарозумілий, з тим насмішкуватим виразом, з яким він виступає в парламенті; він посміхнувся, почувши моє ймення. Біля Арабелли були її сини, напрочуд схожі на де Марсе, одного з позашлюбних дітей старого лорда; сам де Марсе також був присутній тут і сидів поряд з маркізою на маленькій канапі. Побачивши мене, Арабелла одразу прибрала пихатого вигляду, пильно роздивляючись мого подорожного кашкета, і кожним порухом, здавалося, питала, що мені тут треба. Вона зміряла мене зневажливим поглядом, мовбито їй відрекомендували сільського дворянина. Наша близькість, вічне кохання, присяги й запевнення, що вона помре, якщо я покину її, дивовижні чари Арміди72 — все зникло, як сон! Можна було подумати, що я ніколи не торкався до її руки, що я був сторонньою людиною і вона навіть не знайома зі мною. Незважаючи на те, що я вже набув витримки дипломата, я був здивований, та і кожний би здивувався на моєму місці. Де Марсе єхидно посміхався, з підкресленою увагою роздивляючись свої черевики. Я швидко вирішив, як поводитися. Від усякої іншої жінки я прийняв би відставку без ремства; але я був уражений, побачивши цю героїню, яка запевняла, що помре з кохання, і тут же насміялася з такої смерті, і я захотів відповісти зухвальством на зухвальство. Вона знала про лихо, що скоїлося з леді Брендон; нагадати Арабеллі про неї — означало ударити в її серце кинджалом, хоча Від цього могло зламатися його лезо.
— Пані,— сказав я,— маю надію, ви пробачите мені за несподіване вторгнення, коли довідаєтеся, що я прибув із Турені і що леді Брендон дала мені до вас доручення, яке не терпить зволікання. Я боявся, що ви вирушите до Ланкаширу і я можу вас не застати; але якщо ви зостаєтеся в Парижі, я ждатиму тієї години, коли ви зволите прийняти мене.
Вона нахилила голову, і я вийшов. Від того дня я зустрічаю її тільки в товаристві, ми обмінюємося люб'язними уклонами, а іноді й шпильками. Я нагадую їй про невтішних жінок з Ланкаширу, а вона мені про француженок, у яких розпач викликає шлункові хвороби. Завдяки її старанням я придбав смертельного ворога в особі де Марсе, якому вона виявляє палку симпатію. А я кажу, що вона поєдналася з двома поколіннями. Отож я зазнав цілковитої поразки. Тепер я заходився здійснювати план, задуманий мною в Саше. Я з головою поринув у роботу, мене поглинула наука, література і політика. Після піднесення на трон Карла X73 я взявся до дипломатії, бо мою давню посаду за покійного короля скасовано. Я поклав собі не зважати ні на одну жінку, хай би яка прегарна, прерозумна чи віддана вона була. Це рішення я здійснив цілком; я набув незвичайної ясності розуму, величезної працездатності і збагнув, як багато сил ми марнуємо на жінок, які дарують натомість лише кілька солодких слів. Але всі мої наміри провалилися: ви знаєте, як і чому.