І убогий, і багатий
Поле разом мали.
Разом вони обробляли,
Разом засівали.
І на щастя біднякові
Жито уродило,
А багатому все поле
Куколем заплило.
І відрікся багач поля,-
Боже, твоя воля! —
Да і каже: "Котре гарне,
То те моє поле..."
І зачалась межи ними
З того суперечка.
Бідний просить, бідний молить,
Багач — ні словечка.
Наостаток ніби зм'якнув
І бідному каже:
"Завтра нас сам бог розсудить
І поля покаже!"
XVI
Вбогий вийшов, а багатий
В опівнічку саму
Серед поля убогого
Викопує яму.
І садовить у ту яму
Дитя своє враже,
І соломою вкриває,
І до него каже:
"Гляди ж,— каже,— як спитаю,
Чиє сеє поле,
То ти крикни: "Твоє власне,
А бідного голе".
А убогий і не знає.
Рано поставали,
Позбирали всю громаду,
Коло поля стали.
І багатий ізняв шапку
І зачав питати:
"Скажи, боже, хто тут сіяв,
Вбогий чи багатий?"
"Ні, не вбогий, а багатий!" —
Голос одвічає,
А тим часом з-меж народу
Господь виступає.
Виступає й багачеві
Став він говорити:
"З сего часу син твій буде
Вічне землю рити".
І сказав усе народу,
Да і віддалився...
А народ поглянув в яму —
В ямі кріт лиш рився.
XVІI
Вгамувалися багаті
І не обдирали.
Лиш не сим, то другим люде
Бога прогнівляли.
Було святенько, неділя,
Дзвони задзвонили,
І до церкви на молитву
Каждого будили.
Добрі люде позбуджались,
Як годиться, вмились,
Надягнули, хто що має,
Богу помолились.
І на утрені стояли
В церковці святії!
Но не так-то воно було
В їдній хаті злії.
І там, правда, позбуджались
Да роботу мають:
Їдні — закришку щипають,
Ті — дрова рубають.
Господиня їсти варить,
А господар хати...
Ще до служби пообідав
І пішов орати.
І оре він серед поля,
На воли гукає,
Аж Христос іде до него,
Йому розважає:
"Що ти робиш, чоловіче?
Неділенька! Свято!"
"Таких свят,— плугатар каже,
Єсть в року багато!"
І скарав його син божий
Карою своєю:
Плуг, плугатар і погонич
Щезли під землею.
XVІІІ
І приходить бог до церкви,
Став людей збирати.
І у церкві на амбоні
Людям став казати:
"Я, Ісус Христос, син божий,
Кажу, щоб ви знали,
Щоб ви день недільний чтили,
Свята шанували.
Щоби в свято не рубали,
В полі не орали
І коріння в огородах
Своїх не копали.
Щоб коріння не копали
Старії й малії,
Щоб зарання всі стояли
В церковці святії.
Бо я дав вам для роботи
Шість днів на неділю,
А седьмий день для покою
Й найменшому зіллю.
Да ще кажу, щоб всі люде
Милосердя мали,
Калік, старців не гнушались,
Сиріт пригортали.
Щоби старших шанували,
Отця-неньку чтили
І, що я лиш вам говорю,
Теє все чинили.
І як будете, всі люде,
Теє все чинити,
Добре буде вам і дітям
В божім світі жити.
XIX
Як не будете чинити
Того, що я кажу,
Тяжко буду вас карати,
Тяжко вас накажу.
Пущу голод, стануть люде
3 голоду вмлівати.
Пущу помір, зачнуть люде
Мором умирати.
Будуть війни меж царями,
Межи королями,
Буде бійка, буде лихо
Межи всіма вами.
Син на батька, доч на неньку
Стануть підійматись.
Як вода,— крівля по світі
Буде розливатись.
І тогді зачнете, люде,
Мене пізнавати.
А як ні,— то я ще тяжче
Стану вас карати.
Стануть громи сильні бити,
І небо блищати,
І град стане зілля ваші
В нивах побивати.
Злетять птахи — птахи злії —
І будуть літати.
І, літаючи, живих вас
Будуть заїдати.
Щоби, люде, гнів мій знали,
А все розум майте
І мене до того гніву
Недопроваджайте.
Бути свідками неправди
Тяжко стережіться,
Людям кривди не робіте,
Мною не кленіться".
XX
Служба божая кінчилась,
Дзвони залилися,
Люде помолились богу
Да і розійшлися!
Розійшлися і зачали
За обід сідати,
Аж приходить і спаситель
До їдної хати.
І приходить з Петром-Павлом;
Просять його сісти.
Просять його за стіл сісти,
З ними разом їсти.
Сіли вони кінець стола.
Борщ на стіл подали,
Стали їсти всі, і гості
Кілька ложок взяли.
За борщем подали кашу
Да й перепрошають,
Що на стіл подати більше
Нічого не мають.
А бог глянув на полицю:
"Що ж там на полиці?
Вареники, либонь,— каже,-
Або варениці".
"Де там вони узялися? —
Жінка говорила.-
То я вчора півмакітри
Черепах зловила..."
"Нехай будуть черепахи!
Нічого діяти!" —
І з сим словом поклонився
Да й пішов із хати.
Жінці стидно чогось стало,
Беруть її страхи...
Глянь в макітру, а в макітрі
Справді черепахи.
XXI
Осінь була й проминула,
Сніжки припадали,
І по селах, як звичайне,
Весілля настали.
Хлопці швендяли усюди,
Сватались, женились.
І дівчата коло хлопців
Вились, чепурились.
І багато через зиму
Дівчат зав'язалось.
Много й хлопців-вітрогонів
Захазяйнувалось.
Но їдно лиш серед зими
По року новому
Було славнее весілля
У селі їдному.
Чого думка лиш бажала —
Все спекли, зварили.
І на вечір на багатий [22]
Христа запросили.
Сидять гості і балюють
(Було їх немало).
Стали їсти, стали пити,
Вина недостало.
І казав господь принести
Води із керниці.
І побігли за водою
Жваві молодиці.
І принесли, виливають...
Аж тут диво сталось —
Зо всіх відер, кілько було,
Вино виливалось.
Аж тогді по правді гості
Всі забалювали.
І той вечір усі люде
Багатим назвали.
XXIІ
І у нас багатий вечір
Каждий рік буває.
І господь в керницях воду
В вино претворяє.
Лиш не знати, в яку пору,
В якую годину,
Щоб послати до керниці
З відрами дівчину.