— Воскресла. Українська література воскресла. І чуємо відповідь:
— Воїстину воскрес!
Юр. Меженно
КРИТИЧНІ ЗАМІТКИ
Заздалегідь передбачаючи, що мої погляди викличуть не один докір, не один полемічний відгук, а можливо, що ще хто сунеться й бити, я наперед зрікаюсь всякої полеміки (полеміка лише розпалює, не доказуючи), битися не буду, бо бійка в пенсне не є бійка, а без пенсне я нічого не бачу, і починаю свої думки аксіомою, що творчий індивідуум тільки тоді може творити, коли визнає себе істотою вищою над колективом і коли, не підлягаючи колективові, все ж* таки почуває, що він не індивідуум, а колектив…
Я так довго спинився на цьому, так багато писав про це, щоб потім не обтяжати читача довгими міркуваннями, а просто перейти до сухих цифр, які все інше доведуть і доведуть наочно.
Візьмемо ми першийліпший вірш.
Ну, хоч такий:
Диби, диби…
Ішла баба по триби,
А дід по опеньки
В неділю раненько.
• • *
Гоп-гоп-гоп. Гу-ту-ту.
Вари кашу круту,
Підсипай молочка,
Погодуй козачка.
* * *
Печу, печу хлібчик
Дітям на обідчик;
Печу, печу папку,
Всажу на лопатку,—
Шусть у піч, шусть у піч.
Що в художньому творі найголовніше? Ясно що… Художність. Образи.
Образ в поезії мусить мати два моменти: те, що говориться, і те, п р о що говориться. Що заступає собою про що. І що мусить заступати собою про що так, щоби ми нічого не розуміли. Це є тайна стислості…
Я так довго спинивсь на образі, щоб потім в сухих цифрах довести свою думку.
Що ми маємо в наведених віршах?
На протязі 13 рядків усі образи з одним тільки моментом про що.
1) Про діда, 2) про бабу, 3) про гриби, 4) про опеньки, 5) про гопгоп, 6) про гутуту, 7) про кашку, 8) про молочко, 9) про козачка, 10) про хлібчик, 11) про обідчик, 12) про лопатку, 13) про шусть і 14) про піч.
13 рядків, а образів про що 14.
На рядок припадає по 1 1із одномоментового образу. Тобто коли б автор наважився писати цілу поему, приміром, рядків на 1000, то ми б у ній мали такихо одноманітних 1076 12із образів.
На наш погляд, це забагато і псує враження.
Візьмімо далі конструкцію окремих рядків і слів, бо ж відомо, що в поезії на кожне слово слід уважати, бо кожне, навіть на перший погляд незначне слово в поезії має величезне значення.
Беремо перший рядок:
Диби, диби…
Один рядок тільки, а маємо д в і однакові слові… Автор повторюється.
Візьмемо кожне слово окремо. Перше слово. Маємо літеру Д — 1, И — 2, літер Б — 1.
Друге слово. Літера Д — 1, літер И — 2, літер Б — 1.
Щоб не бути голословними, підставляємо.
Перше слово: Д — 1; И — 2; Б — 1.
Друге слово: Д — 1; И — 2; Б — 1.
Цілковита тотожність.
І тут автор вірний собі — повторюється…
Щоб нам не закинули в якійнебудь нагінці щодо автора, складемо:
Перше 1 f 2 f 1 = 5.
Друге 1 і 2 f 1 = 5.
Гадаю, що ніхто ж не доводитиме, що 5 у першім слові не тотожне з 5 у другім…
Отже, автор, як бачимо, повторюється майже в кожнім слові…
Щоправда, є в його й доволі влучні вирази, де отого повторювання не помітно. Приміром:
Гутуту (п'ятий рядок) Підсипай молочка (сьомий рядок).
Тут ви не маєте жодної аналогічної літери. Але таких місць у автора небагато…
Невдалий вірш.
Проте хист у автора мається, і, слід гадати, що з часом з нього щось і вийде.
Я. Мамонтов
КОЛИ НАРОД УЖЕ ВИЗВОЛИВСЬ (Трагедія на 2 акти)
Місце дійства — дуже великий центр дуже суспільного життя. Час — наш час. І трохи раніш і позавчора навіть.
АКТ ПЕРШИЙ
Дієвий персонал
Альберт. Горобець. Кароліна. Галка. Гармата.
Обстанова: великий майдан перед храмом. Праворуч — мармурові сходи й колони. На сходах чорна галка, а на колоні сірий горобець. Серед майдану "Пам'ятник визволення". На задньому плані перспектива великого міста. За містом річка, за річкою поле, за полем ліс, за лісом нічого не видно. Між містом і річкою — гармата. День національного визволення. Гуде, звичайно, дзвін (урочисто гуде). Горожани й т. ін. всі в святочних убраннях. У храмі спів (урочистий спів).
Альберт. Прощай! Кароліна. Прощай, Альберте!
Альберт виходить. Кароліна довгодовго дивиться йому вслід, потім ламає над своєю головою свої руки так, що чути тріск, і, з риданням підібравши спідницю, сідає иа сходи пам'ятника.
Кароліна. Альберте! Альберте! Альберте! Альберте! Альберте! Альберте!
Гармати. Ббббух! Галка. Каррр! Горобець. Цвірінь.
Чути гарматний постріл.
Завіса
АКТ ДРУГИЙ
Дієвий персонал
Альберт. Горожани.
Кароліна. Горожанки.
Конрад. Вояки. Конрадів приятель.
Обстанова: не дуже великий майдан у великому місті.
Праворуч будинок і ліворуч будинок. Праворуч одремонтований, а ліворуч ще ремонтується. Між тими будинками був сквер, але його вирубано. Трохи далі ліворуч храм, звідки чути урочисте: "За Василя", а праворуч другий храм, звідки чути урочисте: "За Тихона". Неділя. Після суботи. Горожани в піджаках і сандаліях, а горожанки в спідницях і сандаліях.
Проходять вояки. Вояки (колективно):
"Так за Совет Народніх Комісарів Ми грянем грозноє: ура! ура! ура!"
Пройшли.
Двоє горожан. Ідуть ліворуч, обнявшись.
Перший горожанин. Пиво, брат, уже шістдесят карбованців… І што б єто значило?
Другий горожанин. Невозможно жить…
Пройшли.
Біля будинку ліворуч поволі з'являються горожани. Приходять ще й ще, й ще. Натовп більшає. В руках у їх папірці, хустки.
Чути голоси, гамір:
— В чергу, граждане, в чергу!
— Куди лізеш?! Я за ними!
— Граждани, скажіть їй, што я за вами!
— Иш яка!
— Тихше, граждани, тихше!
— І што воно й за вдасть така! За паршиву корзинку з яблуками двадцять п'ять лимонів!
— І патент!
— Ох і довела ж! Когда ж єто кончиться?!
— Та ще й облігації бери!
Становляться в чергу й лускають насін ія. Приходить Конрад з приятелями.
К о н р а д. І що тільки вони зробили?! Пиварні мав, броварні мав! Квасом тепер на базарі торгую! Ну, недовго вже! Є певні чутки. (Нахиляється до приятеля і щось шепоче).
Приятель. Так… так… А все Альберт наробив! Казав тоді — порішіть… Бачите, що вийшло.
Конрад. Що вийшло? Йому й тепер непогано! А нам!? А нам!? О горе! Горе! (Становиться в чергу і плаче).
Проходять Альберт і Кароліна.
Кароліна. О Альберте! О мій коханий!
Альберт. О Кароліно! О моя дружинонько люба! О, визволився народ! О, визволився з ним і звір лютий, що сидів у ньому, закований тими ланцюгами! Тигра сиділа лютая,