Карпи Карповичі та Діани виховують нам отаких Поем та Белл, і тільки здорове робітниче оточення, піонерія, комсомол рятують їхніх Жанеків (Ваньків) від Поеминої долі, невважаючи на "вату", на градусники, на манні каші, на шоколад їхніх мамів Діан.
Та, на наше щастя, в нашому радянському суспільстві більше Карпів Сидоровичів, ївг Карпівних, Максимів Кочубеїв, Галь, Прісь, Колосових, Нетудихат, Сашків, чудесної нашої молоді, яких з такою любов'ю вивів у своїй комедії В. Минко.
Вони — наша надія і наше майбутнє! Вони збудують комунізм!
"Не називаючи прізвищ" — п'єса кусюча. Ви послухайте, як реагують місцеві Діани та Поеми на комедію: лаються, плюються і, обурені, залишають театр:
— Нема в нашому суспільстві таких Діан! Нема таких Поем! Автор зводить наклеп на радянських жінок!
Ага! Значить, допекло!
А сидить собі поруч вас солідна людина, очевидно, керівний товариш, і з сумом говорить:
— Та що там говорити?! І я вроді такий, як Карпо Карпович! Ну, не зовсім, а ви знаєте, деякі риси і в мене є! Автор у точку поцілив!
* * *
Поставив п'єсу режисер В. Оглоблін. У В. Оглобліна багато дотепних режисерських вигадок, особливо в сценах з хлопцями Жанеком і Сашком, дівчатробітниць, чудесна сцена із шматком хліба і т. д. і т. ін. Хороший, справжній комедійний темп вистави. В особі В. Оглобліна маємо досвідченого талановитого режисера, багатого на хороші режисерські вигадки.
Дуже приємне оформлення художника Шабліовського. Київський краєвид викликає захоплення всього залу.
Акторське виконання.
Ну, хіба може А. М. Бучма не блискуче грати Карпа Сидоровича? Кожний рух, кожна інтонація, проходка по сцені — перед вами справжній муляр, що і одеський театр будував, і харківський банк, а тепер йому за сімдесят, а він по три норми дає і сина свого, заступника міністра, бореть. І фізично, і морально зборює. Коли Бучма любить онуку Галю, чи Максима Кочубея, чи Сашка, чи ївгу — він любить їх посправжньому, а коли ненавидить Діану та Поему чи засуджує сина Карпа, — то теж і засуджує, і ненавидить не поакторському, а полюдському, посправжньому. Хай живе Бучма! Хай радує!
І П. Нятко, і Д. Мілютенко, і М. Кропивницька, і В. Бжеська — всі вони хороші, добре грають… Так би й нам хотілося!
А молодь, так та таки здорово порадувала в цій виставі!
Ми зовсім не хочемо протиставляти молодь франківському старшому акторському поколінню.
Ми тільки хочемо підкреслити, що, на нашу радість, молоді франківці ростуть, "виграються" і душі, й серця наші радують!
Ну, як же можна не милуватися з М. Досенка (Жанек), — як у цій ролі розквітло його комедійне обдаровання! А з С. Олексієнка (Сашко)?! Хлопці, ну, хлопці, й квит!
На бакшу їх тільки пускати не дуже слід: усі кавуни покрадуть!
Чудесна Галя — О. Кусенко! Скільки в неї теплоти, ніжності до діда, до матері, до подруг, до нареченого! І скільки чарівності!
Дуже хороше грає Галю і т. Яблонська!
Хто з них краща?
Одна з них краща, а друга ще краща!
Хто саме? Дозвольте мені сказати перефразованими словами Л. М. Толстого: ляжу в труну, підніму віко, скажу, захлопну віко і вмру.
Прекрасний Л. Жуковський — Максим Кочубей. Отаким і повинен бути радянський інженер: щоб не держався за столицю, щоб перебудовував наші Захлюпанки — на Ясні Зорі, щоб учив дурноверхих Поем і любив наших чудесних Галь.
Жора Поцілуйко — Гашинський. Таку підлоту в "блискавках" треба вміти зробити. Гашинський уміє. І знаєте чому? Він ненавидить Жору! І правильно робить!
Обидві Белли (В. Півторадні, В. Івашова) дуже противні. Значить, хорошо і правильно обидві артистки їх грають.
Дівчатка: Пріся — особливо (О. Смоляр), Н. Швацька, Т. Калениченко — приємні, життєрадісні, веселі.
А їхній бригадир П. Пасєка — їм до лиця.
Хороший В. Цимбаліст — Нетудихата.
Не можна не згадати теплим словом гри домробітниці Полі — М. Шульга. Як же вона, бідолашна, бігає на грубі оклики своїх "панів" — Діан, Поем і т. д. З неї, кінець кінцем, вийде рекордсменспринтер.
А молодець Поля — правильно кваліфікувала своїх Діан* із Поемами: "П'явки в крепжоржетах"!
* * *
Хороша вистава. Кусюча вистава. Корисна вистава.
…От що. Я на місці художника В. Шабліовського дачу побудував би ближче до "Кукушки". Тоді глядачі, замість "Кукушки", ходили б у театр Франка, сиділи б і співали разом із акторами:
Постой…
Выпьем, ейбогу, еще…
…Бездельник, кто с нами не пьет.
За кого вип'єм?
За театр ім. Франка, за п'єсу, за автора, за режисера, за художника, за акторів, за театральних робітників!
Та й за глядачів разом!
…Налей, налей бокали!
Р. S. У другому складі Карпа-Сидоровича грає І. Маркевич, Карпа Карповича — Г. Тесля, Діану — Ф. Барвінська, Ївгу — Чайка. Хороше грають!
ПРО АНАТОЛІЯ КОСМАТЕНКА
Цього літа, року, значить, нашого 1953го, бригада радянських письменників подорожувала по західних областях України.
Письменники побували в Ровні, у Львові, Дрогобичі, Бориславі, Станіславі, у Чернівцях.
Заїздили письменники в райони, знайомилися з життям трудящого люду: робітників, колгоспників, інтелігенції.
Виступали, знайомили трудящих з розвитком радянської літератури, читали свої твори і т. д. і т. ін.
Наші доповідачі, знайомлячи аудиторію з письменниками, що були в складі бригади, говорили приблизно так (за точність доповідей я не ручусь, а зовсім навпаки!):
— Перед вами виступлять:
Дуже відомий і дуже популярний письменник… Відомий і популярний… Популярний і відомий…
Письменник, що понаписував і ще й понаписує.І т. д.
І вже аж наприкінці говорилося:
— І молодий, дуже ще молодий (це голосно!), талановитий (це трішки тихше!) байкар Анатолій Косматенко! Ще він і не член Спілки радянських письменників, та вже на те закандзюбилося, ще вроді він і не письменник, а проте байкар. Взагалі, мовляв, послухайте, а там видно буде.
Анатолій Косматенко виходив на трибуну.
В залі тихішало.
Всі, видать, цікавилися:
— Що ж воно за такий за дуже молодий?
Ну, дівчатка, ті по своїй лінії: дивляться, таки справді молодий, і не лисий, а чубатий, і знову ж таки блондин, і на зріст поставний, одне слово, — прикидали самі собі дівчата, — .безперечно, талановитий.
Старіші й солідніші глядачі думали: "Дивись, молодий, і не член, а байкар, і талановитий байкар! Поослухаемо!" І всі уважно слухали.