"Сучасну нам дійсність, — говорить В. Г. Бєлінський, — неможливо малювати в дусі і формі шекспірівської драми. Те ж саме можна сказати і про байку. Езоп не годиться для нашого часу. Вигадати сюжет для байки дуже легко ("ничего не стоит"), та й вигадувати не треба: беріть готове і вмійте розповісти і застосувати (курсив В. Г. Бєлінського. — Авт.). Розповідь і мета — ось у чім суть байки; сатира та іронія — ось її головні властивості".
Одного часу було загуло про те, що байка як літературний жанр уже віджила, що для нашого, мовляв, часу байка непотрібна і т. д. і т. ін.
Нам здається, що гудіння це виникло тому, що не з'являлися, мабуть, "на цьому поприщі люди з талантом і розумом".
Появилися люди "з талантом і розумом", які вміють розповідати, вміють застосовувати, і в радянській літературі заблищав "прекрасний рід поезії — байка".
Чи відповідає вищезазначеним вимогам, як байкар, Павло Ключина?
Давайте поміркуємо…
Чи вміє наш молодий байкар вибрати інтересний сюжет для своїх байок, чи є в нього уміння цікаво розповідати в своїх байках про певні політичні та громадські явища в нашому житті і чи досягає він своїми байками корисної мети?
У збірочці, що її оце ми з вами розглядаємо, надруковано тридцять байок Павла Ключини.
Що це за байки? З ким або з чим воюється байкар, за що він бореться?
Тематикою своєю збірку можна поділити на три розділи: а) недруги зовнішні, б) внутрішній накип і в) бур'ян на літературно-мистецькій ниві.
Підступні наміри всіляких імперіалістичних лакуз і акул, наклепницька брехня чужоземних ворогів дотепно й нищівно висміюються в байках першого розділу. Сюди належать байки "Пень та Дерево", "Свиня в морі", "Місяць та Злодій", "Вовки" й інші.
Непереможність Радянської країни, сила нашої правди показується з цих байках.
Ми скажемо заморським брехунам:
Ніщо не допоможе вам.
Брехню з брехнею можна зшити,
Та нашу правду не закрити,—
говориться в байці "Місяць та Злодій".
Байки другого розділу бичують порушників радянських законів, різних хапуг, підлабузників, окозамилювачів, ледарів, чваньків і т. д.
До них належать: "Соняшник", "Ювілей", "Осел та Лисиця", "Лобода" і т. д.
Не милує автор безпринципності, хвастощів, приятелізму і т. ін., що подекуди ще засмічують наше літературномистецьке життя.
До таких належать: "Жаба на п'єдесталі", "Сорокакритик", "Жайворонок і Тетерук" і т. ін.
Виходить, отже, що Павло Ключина сюжети вибирати вміє.
А як він розповідає? Цікаво чи нї? Уміє він розповідати чи не вміє? Умієї
Може, повірите на слово, чи треба доводити? От Хоми невірні!
Ключина розповідає свої байки простою, народною, сучасною мовою. Нема в нього ніяких мовних фіглівміглів, штучних дотепів. Мова в його байках гостра, дотепна, колюча. Така, якою саме й слід писати байки. І до того ще й сатирична, бо для байок сатира обов'язкова. "Сатира — поезія байки", — говорить В. Г… Бєлінський.
Що б, приміром, сказали читачі, якби байкар узяв та й написав байку отакою сучасною мовою:
На даному відрізкові часу Спожив наш кореш Кіт Де сто якихось грам, А цілу ковбасу…
Таку мову незабаром "зживуть" (теж сучасне українське слово!) навіть із циркулярів, і залишиться вона тільки у декого з членів-кореспондентів, а байки повинні писатися такою мовою, як у Павла Ключини.
Наприклад:
Індик зробив перестановку кадрів:
Він Селезня направив до курчат,
А Півня — до качат.
(віндик-адміністратарі).
Зразу вам і сатира, і хороша мова. Або:
— А де ти там засів? Іди розказуй про вовків. Я гусака прогнала.
("Хлопчик та Гусак")
Іще приклад:
Маленький Горобець зайняв гніздо орлине
(Орел кудись переселився з гір).
І загордився Горобець з тих пір,
Немов Орел, він поглядав з вершини.
(Юрел")
Горобець в орлиному гнізді… Сатира!
Деякі байкарі, на здоров'я їм, дуже люблять поговорити. І байки у них як байки, і моралі в байках як моралі, та іноді забагато і в байках, і в моралях слів…
Ключина, спасибі йому, не з таких. У нього коротесеньке: "Сказав, мов п'ятака дав".
Дивіться, які в його байках моралі:
Похожі дуже справи вовчі
На справи паліїв війни.
("Вовки")
Додати слід: таке і з тим буває,
Хто ворогу допомагає
Ростити пазурі.
("Шуліка й Півень")
Коли зустрінете зазнайку,
Згадайте цю коротку байку.
("Соняшник")
Живеться, справді, добре Мишам,
Де Лев такі накази пише.
("Випадок у діброві")
Що ж, хитро зроблено. Буває й так. ("Байка про тхора і критику")
Бачите: дватри рядочки (а то й один!) — і мораль. Виходить, отже, що розповідати Павло Ключина вміє. Про мету Ключининих байок ми вже зазначали, говоривши про те, з ким воюється байкар і за що він бореться.
28а
От і маємо ми з вами в радянській українській літературі ще одного талановитого байкаряі Велика це, товариші, радість!
* * *
Щоб не забути. Це спеціально для трго, щоб рецензія наша була класичною, тобто мала й отой розділ, що починається: "Але попри всілякі досягнення, є ще й недоліки".
Є в Ключини байка "Оселдипломат". Не осляча це "спеціальність" — дипломатія.
І потім у байці "Козелфутболіст" є такі рядки:
Він Зайцю ногу перебив, Рогами бік обдер Лисиці, Двом Баранам набив лоби І зіпсував хутро Куниці.
Не хутро (наголос на о), а хутро (наголос на у). Але попри всілякі і т. д. і т. ін.
ДОБРОЇ ПУТІ!
От іще й Микола Білкун є! А ви кажете… Воно таки справді ще нас малувато, та, проте ж, ростемої Числом збільшуємося, властивостями дужчаємо, поліпшуємося (та й довге яке слово!). Коротше кажучи, кращаємо, і не однакові ми, а, так би мовити, асорті! Різного тобто характеру.
Хто такі суть — ми?
Ми — це письменники гумористи та сатирики.
Ну, розуміється, ми ще далеко не Гоголі і не Щедріни, та, дивись, поволенькиповоленьки, та й загоголиться і защедріниться.
Колись і М. В. Гоголя, і М. Є. Щедріна не було, а потім і появилися… Та і в нас буде…
Хотілося, щоб швидше, — та для Гоголя й для Щедріна можна й почекати.
Одне слово, у бібліотеці "Перця" вийшла книжечка Миколи Білкуна "Старий друг".
Це перша книжечка Білкунова, а зветься вона "Старий друг", по першому у книжечці оповіданню.
Отже, і письменник молодий, і книжечка молода, та, проте, таку книжечку можна назвати "другом". Не старим, а новим, а таки другом, бо книжечка весела, толкова і — ми не боїмося цього слова! — талановита.