Боже мій! Як Затиркевич — Риндичка наливала з пляшки горілку в чарку! Вона брала чарку й держала її у простягнутій лівій руці. Пляшку держала у правій руці, і, схиливши трохи набік голову (ліве око сліпе), вона вдивлялась, — ні, не вдивлялась, а прицілювалася! — в чарку і, потихеньку підносячи пляшку до чарки, наливала. Не наливала, а накапувала, тремтячи, щоб, не дай бог, не пролити ані краплиночки.
— Призволяйтеся!
Глядач буквально вибухав оплесками і криком, коли Затиркевичка — Риндичка вступала до співу в пісні "Во саду лі, в огороді…". Починав писар, підхоплювала Пріськамосковка, гудів старшина, завивав, виводячи, Гарасько:
Во саду лі, в огороді Пташечки поють…
І от коли повторювалася друга фраза "Пташечки поють", Затиркевичка повним голосом не вступала, а врізалася в хор на словах "Ой там наші родителі, ой там наші приятелі горілочку п'ють".
Різке, однотонне бабське "меццо" своїм металом і розрізало, і якось перекривало пісню… Пісня кінчалася, а Затиркевиччине меццо ще лунало в театрі, носилося за лаштунками, виривалося в садок і гуляло деякий час між деревами…
Яка шкода, що тоді не було змоги зафільмувати гру Ганни Петрівни чи хоч записати на плівку! Та хіба тільки її самої?!
Неперевершена була Г. П. Затиркевич-Карпинська в ролях бабів та молодиць.
Секлета в "За двома зайцями", Лимериха, Ганна в "Безталанній", Одарка в "Сватанні на Гончарівці", Гапка в "Зайдиголові" та ін. — це були коронні ролі великої артистки.
Хто б міг подумати, що з тендітної поміщицької панночки, вихованки Київського інституту благородних дівиць, виросте така незрівнянна Риндичка?
Ганна Петрівна народилася в січні 1856 року в родині поміщика з Полтавщини Петра Ковтуненка. Батьки й на гадці не мали, що їхня "благородна" донька зганьбить себе званням артистки, та ще й українського театру.
Але любов до театру, любов до народу перемогла.
Не злякав молодої жінки ні розрив з батьками, ні сварки з чоловіком.
Перевіривши себе в аматорській виставі в Ромнах в ролі Одарки у "Сватанні на Гончарівці", яка відбулася 9 грудня 1882 року, де Ганна Петрівна мала величезний успіх, вона 20 травня 1883 року дебютувала в Полтаві в трупі М. Л. Кропивницького у водевілі М. Старицького "Як ковбаса та чарка…" під прибраним ім'ям Прилуцької.
Зимовий сезон 1883 року Ганна Петрівна грає в Одесі як професіоналка-артистка, відразу завоювавши симпатії глядача.
Трохи не повні сорок літ свого життя й праці віддала Ганна Петрівна українському театрові.
Померла вона 12 вересня 1921 року в Ромнах на 66му році свого чудесного життя, незадовго перед тим, ніби жартуючи, сказавши:
— Тут, у Ромнах, я почала своє театральне життя, тут я й помру!
Український народ, відзначаючи сто літ з дня народження великої артистки Ганни Петрівни ЗатиркевичКарпинської, низько схиляє голову перед її могилою, перед її світлою пам'яттю!
СЕРГІЙ ЄСЕНІН (Вечір артиста Бориса Чернова)
Велика концертна зала, повнісінька слухачів. І тихо в залі, тихо… Ні скрипу крісла, ні притриманого навіть кашлю… Тільки колинеколи підноситься у глядача біла носова хустка до очей… Тихо…
Слухають вірші Сергія Єсеніна…
Читає артист Російського драматичного театру ім. Лесі Українки Борис Чернов.
Одягнений у фрак і циліндр, у білих рукавичках, артист так нагадав мені постать поета, коли він, повернувшись ізза кордону 1923 року, виступив в оточенні групи поетівімажиністів (Рюрик Івнєв, Шершеневич та інші), як тоді влаштували Сергієві Єсеніну урочисту "королівську" зустріч у Москві в залі Політехнічного музею. Відчувалося, що вся ця імажиністська урочистість, інсценізоване "королівство" дратували поета: сумовиті були поетові чудесні великі очі і нерадісне прекрасне його обличчя, снопом кучерявого золотого волосся увінчане. З великою щирістю хриплуватим, тихим голосом читав Сергій Єсенін свої душевні ліричні вірші.
Літературний монтаж із творів Сергія Єсеніна, який (монтаж) виконує артист Борис Чернов, зроблений, на наш погляд, дуже вдало. Додержуючись хронологічного порядку творів, переплетених з біографічними відомостями про поета та з літературними спогадами і висловлюваннями про нього (М. Горького та інших), Борис Чернов (він і автор монтажу) включив до монтажу єсенінську лірику, і переважно про любов до батьківщини. Це — правильно. Ніщо так не характерне для Сергія Єсеніна, як глибока любов до рідного краю. Всі оті "кабацькі" та "хуліганські" вірші — всі вони наслідок "мятущейся" поетової душі, і не вони характеризують його творчість.
От у чім Сергій Єсенін:
Я буду воспевать
Всем существом в позте
Шестую часть земли
С названьем кратким Русь.
Щоб висловити свою безмежну й ніжну любов до батьківщини, поет знайшов чудесні, самому тільки йому притаманні слова, сповнені якнайглибшого почуття і найтоншого, неповторного аромату. Єсенінські слова!
Щоб так читати твори поета, як це робить Борис Чернов, мало їх розуміти, їх треба посправжньому глибоко любити і відчувати!
Борис Чернов розуміє, відчуває, любить, глибоко любить твори Сергія Єсеніна і вміє донести всю їхню красу і ніжність до слухача. Він серцем читає Єсеніна.
Народ любить вірші Сергія Єсеніна!
Полюбить він і того, хто зуміє донести до нього всю красу єсенінських віршів. Прекрасний вечір!
А КОМУ, СПРАВДІ, СОРОМ?
У Кіровограді працює український музичнодраматичний театр імені Кропивницького. Давненько він там уже отаборився, той театр, і потроху грає…
Справи в нього, як і в кожного театру, нерівні: іноді добрі, іноді гірші, одне слово, як той казав: "Часом з квасом, порою з водою"…
Акторський колектив у театрі імені Кропивницького згуртований міцно, складається він з кваліфікованих акторів і старшого, і молодшого покоління. Найвизначніші з акторів тт. М. Білецький, 3. Німенко, Г. Рябова, Параконєв, Тимош та інші.
Серед тих, що звуться "та інші", єсть так само талановиті люди. Ми це знаємо, але всіх їх тут називати незручно, бо пишемо не афішу, а для газети.
Серед акторів чимало добрих співаків і танцюристів.
Колектив очолює заслужений артист УРСР М. Донець, завмузчастиною С. Чумаченко.
Колектив як колектив.
В репертуарі театру — українська класика і сучасна радянська п'єса, переважно музична комедія: "Наталка Полтавка", "Катерина", "Безталанна", "Не ходите, Григорий Иваиович, на танцевальные вечера" (як називають деякі наші перекладачі п'єсу "Ой не ходи, Грицю…"), "В неділю рано зілля копала…", "Сватання на Гончарівці", "Пошились у дурні", а також "Червона калина", "Шумить Дніпро", "Біла акація", "Людина шукає щастя" і т. д.