— Діти мої,— сказав він, коли його попросили висловити свою думку,— це справа надто серйозна, щоб я міг з'ясувати її сам-один. Мені треба порадитися з дружиною.
Старий підвівся, взяв свого ціпка і вийшов на превеликий подив присутніх, які подумали, що він змалів розумом. Та незабаром дід повернувся і сказав:
— Мені не довелося йти аж на кладовище; ваша бабуся вийшла мені назустріч, і ми поговорили з нею біля струмка. Вона сказала, що в одного нотаря в Блуа ви знайдете квитанції, які вам допоможуть виграти процес.
Ці слова він промовив твердим голосом. Уся його поведінка й вираз обличчя свідчили, що такі видіння були для нього звичні. Справді згадані квитанції знайшли, і справу було залагоджено без суду.
Ця історія, що відбулася під батьківським дахом на очах у Луї, якому було тоді дев'ять років, чимало сприяла тому, що він повірив у чудесні видіння Сведенборга, котрий за своє життя дав не один доказ прозорливості свого внутрішнього "я". Стаючи дорослішим і в міру того, як розвивався його розум, Ламбер майже неусвідомлено став шукати в законах людської природи причину чуда, яке з дитинства привернуло його увагу. А як інакше назвати випадок, що зібрав навколо нього безліч фактів та книжок, які стосувалися цих явищ і перетворив його на сцену, де відбувалися грандіозні й чудесні вистави в царині думки, й водночас на актора, котрий на тій сцені грав? Луї мав би право на славу навіть у тому випадку, якби висунув тільки ось це психологічне твердження (а він висунув його у п'ятнадцять років! ) : "Події, в яких виражається діяльність людства і які є продуктом людського інтелекту, мають причини, де вони наперед угадані, оскільки наші вчинки здійснюються в думках, перш ніж знаходять зовнішній вираз; передчуття або пророцтва — перший натяк на ці причини", і я переконаний, що в його особі слід оплакувати втрату генія, рівного Паскалю, Лавуазьє, Лапласові. Можливо, химеричні уявлення про янголів надто довго панували над його трудами; але хіба не в пошуках золота алхіміки, самі того не усвідомлюючи, створили хімію? Адже недарма Ламбер згодом заходився вивчати порівняльну анатомію, фізику, геометрію та інші науки, які мали зв'язок з його відкриттями; немає сумніву, що він мав намір зібрати факти й піддати їх аналізу, а це єдиний смолоскип, який може провести нас крізь найтемніші, найтуманніші сфери буття. Звичайно ж, він мав досить тверезого глузду, щоб блукати в лабіринті теорій, які можна викласти в кількох словах. Хіба в наші часи найпростіший досвід, що спирається на факти, не вартий більшого, ніж найдосконаліші системи, хай навіть обгрунтовані блискучими умовисновками? Правда, я не спілкувався з ним у ту пору життя, коли його дослідження були, безперечно, найпродуктивнішими, і можу тільки припускати, грунтуючись на перших міркуваннях та роздумах Луї, яку велику вагу мали його наукові розвідки.
Легко зрозуміти, в чому була слабкість "Трактату про волю". Хоч Ламбер і був обдарований якостями, властивими видатним людям, він усе ж таки був іще дитиною. Хоча він уже вмів мислити абстрактно, умів звертатися до глибоких і блискучих аналогій, його розум легко піддавався принадливим віруванням, до яких такі схильні молоді люди. Його концепція була позначена зрілістю генія лише в кількох пунктах, у більшості ж — вона була сформована тільки в зародку. Для людей, закоханих у поезію, найбільша вада Ламбера видалася б привабливою. Його творіння несло на собі сліди боротьби, яка точилася в цій прекрасній душі між двома великими принципами — спіритуалізмом та ідеалізмом; скільки геніїв переживали цю душевну боротьбу, й жоден не осмілився злити ці начала воєдино! Спершу Ламбер був спіритуалістом у чистому вигляді, але він неминуче мусив рано чи пізно визнати матеріальність думки. Розбитий висновками аналізу, проведеного в ту пору, коли серце ще спонукало його милуватися рожевими хмаринками, розсіяними в Сведенборгових небесах, він не знайшов у собі зразу мужності створити цілісну, строгу, злиту воєдино систему. Звідси й виникли певні суперечності, які відбилися навіть у моєму короткому нарисі про його перші дослідження. Та хоч яким незавершеним видається нині його творіння, чи не було воно чернеткою нової науки, таємниці якої він мав намір згодом дослідити, ретельно опрацювавши її засади, вивівши і пов'язавши наслідки?
Через півроку після того, як у нас вилучили "Трактат про волю", я покинув колеж. Наша розлука була раптовою. Моя мати, стривожена тим, що у мене протягом тривалого часу не спадала висока температура і що внаслідок сидячого способу життя в мене може початися коматозний стан, симптоми якого вона помітила, забрала мене з колежу, оформивши все за чотири чи п'ять годин. На звістку про мій від'їзд Ламбер дуже зажурився. Ми сховалися, щоб разом поплакати.
— Чи побачу я тебе коли-небудь? — ніжно казав він мені, стискаючи мене в обіймах.— Ти, звісно, житимеш,— провадив він,— а от я умру. Якщо зможу, я явлюся тобі.
Тільки підліток може вимовити подібні слова з такою переконаністю в голосі, що вони сприймаються як провістя, як обіцянка, жахливого здійснення якої слід справді остерігатися. Довго переслідувала мене думка про цю з'яву, яку пообіцяв мені мій найближчий друг. І досі я знаю дні смутку, сумнівів, страху, самоти, коли змушений гнати від себе спогад про те журливе прощання, яке, правда, було не останнім. Коли ми йшли через двір до виходу, Ламбер припав до одного із заґратованих віконець їдальні, щоб востаннє подивитися на мене. Тоді я попросив матір здобути для Луї дозвіл пообідати з нами в готелі. Надвечір я провів його до фатальних воріт колежу. Ніколи коханець із своєю коханкою не проливали стільки сліз при розлуці, скільки пролили ми.
— Прощай же! Я залишуся сам-один у цій пустелі,— сказав він мені, показуючи на двір, де гралися й галасували дві сотні дітей.— Коли я повертатимуся, стомлений, напівмертвий, після тривалих мандрів по просторах своєї думки, в чиєму серці знайду я спочинок? Щоб сказати тобі все, досить було одного погляду. А хто зрозуміє мене тепер? Прощай! Краще б я ніколи не зустрічав тебе, я не знав би тоді, чого мені так бракуватиме.