— Я хоцю друга шлюпка, — сказав він нарешті й поволік свою торбу по палубі до лівого борту.
— Віддавай кінці, — скомандував капітан Доун.
Вишкребок, здоровий молодий ньюфаундленд, що доти весь
час весело бігав та стрибав по палубі, угледівши стількох людей зі шхуни в човні за бортом, плигнув через поруччя, що підіймалось над водою вже зовсім невисоко, і ляпнувся на купу ящиків та клунків у шлюпці.
Човен гойднувся, і Нішіканта з пістолетом у руці зарепетував:
— Геть його! Викиньте назад!
Один матрос послухався, і зчудований Вишкребок, пролетівши трохи в повітрі, гепнувся спиною на палубу. Але він сприйняв те як шорсткуватий жарт і став у захваті качатись та звиватися всім тілом, певний, що з ним бавитимуться й далі. Тоді схопився й кинувся до Майкла, приязно дзявкаючи, але на відповідь почув тільки суворе, остережливе гарчання.
— Мабуть, доведеться взяти і його до нашої кумпанії, еге, сер? — сказав Доутрі й заспокійливо погладив рославого щеню-ка по голові, а той щасливо і вдячно лизнув йому руку.
Першорядний судновий стюард конче мусить бути людиною вельми кмітливого й меткою. А Дег Доутрі був першорядний стюард. Посадивши Старого Моряка в безпечніший кут, він наказав Великому Джонові рознайтовлювати другу шлюпку та брати її на талі, Квека послав у трюм набрати в барильця води з тих решток, що там зосталися, а A-Моя в камбуз по харчі.
Веслярі на першій шлюпці, вщерть забитій людьми, їхнім майном та припасами, щосили налягли на весла, аби швидше відвести її від осередку небезпеки, тобто від "Мері Тернер". Та не відпливли вони ще й на сотню ярдів, як велетенська тварина, не влучивши в шхуну, з розгону промчала повз неї, тоді враз завернула, збивши цілий вир, і ледь не налетіла на шлюпку. Так близько пропливла вона, що веслярі з того борту мусили піднести весла вгору. Хвиля, піднята китом, сильно гойднула перевантажену шлюпку, аж вона зачерпнула низьким бортом води. Нішіканта, що з пістолетом у руці стояв на кормі, де вибрав собі вигідне місце, похитнувся, інстинктивно махнув руками, щоб не впасти, — і впустив пістолета у воду.
— Ага! — зраділо гукнув Доутрі. — Ну як, Нішіканто? Тепер тебе ніхто не боїться! Маєте м’ясо, хлопці! Дешеве м’ясо! Як до цього дійдеться, з’їжте його першого. Звісно, він смердюх, і м’ясо з нього смердітиме, та дарма, у скруті й таке з’їсться. Тільки вимочіть через ніч у морській воді.
Грімшо, чиє місце на кормі було не таке вигідне, не відстав від Доутрі: він умить підвівся, простяг руку, вхопив гладкого лихваря за в’язи, струсонув його й турнув долілиць на дно шлюпки.
— Ага! — знову озвався зі шхуни Доутрі.
А Грімшо неквапно зайняв вигідніше лихвареве місце сам.
— Хочете до нас? — гукнув він стюардові.
— Ні, дуже дякую, сер, — відповів той. — Нас забагато, краще ми в цьому човні розмістимося.
У першій шлюпці одні почали вихлюпувати воду, інші чимдуж налягли на весла. А Доутрі взяв A-Моя й спустився в трюм під кают-компанією набрати ще провізії.
Поки вони були внизу, кит черкнув боком передню частину лівого борту, махнув могутнім хвостом і змів геть бізань-ванти та шмат фальшборту. Набігла розлога склиста хвиля, гойднула шхуну, і бізань-щогла впала за борт.
— Далебі, китище, — озвався Доутрі до A-Моя, коли вони вийшли на палубу й побачили, чого наробив цей останній удар.
А-Мой знову подався до камбуза по харчі, а Доутрі, Квек і Великий Джон налягли на шлюп-талі й перекинули шлюпку через лівий фальшборт спочатку одним кінцем, тоді другим.
— Перечекаємо, поки вдарить знову, а тоді спустимо її на воду, поскидаємо в неї все й ушиємося, — сказав стюард Старому Морякові. — Часу ще маємо досить. Шхуна, як набере води, то-нутиме не швидше, ніж тепер.
На той час палуба вже була майже врівень з водою, і судно гойдалося на хвилях важко й незграбно.
— Агов! — раптом згадавши, гукнув Доутрі до капітана Доуна на першій шлюпці, що відпливала все далі. — Який курс на Маркізи, сер? Звідси! І скільки туди миль?
— Норд-норд-ост чверть на ост! — долетіла ледве чутна відповідь. — Просто на Нука-Гіву! Зо дві сотні миль! Держіть повним бейдевіндом до пасату і втрапите!
— Дякую, сер! — гукнув стюард, побіг на корму, розбив скло в нактоузі й забрав на шлюпку компаса.
Кит барився нападати; люди на шхуні вирішили, що він уже вгамувався, і стояли та дивились, як він гойдається на хвилях ярдів за двісті від них. А "Мері Тернер" поволі тонула.
— Мабуть, можна спробувати? — спитав Доутрі Великого Джона; але відповів йому інший голос.
— Кокі! Кокі! — почувся жалібний крик із люка мисливського кубрика, а за ним дратливе, сердите: — Стонадцять чортів! Стонадцять чортів!
— Треба забрати, — вирішив Доутрі, кинувся до люка, проліз крізь сплутані снасті грот-стеньги, що загороджували дорогу, і зазирнув у кубрик. Там на краєчку койки сидів біленький жмутик життя, весь настовбурчений, раз у раз підіймав рожевого чубчика на голівці й чистою людською мовою проклинав зрадливість долі, моря та моряків.
Доутрі простяг йому вказівний палець, какаду перепурхнув па нього, тоді моторно збіг по рукаві на плече, міцно вчепився кігтиками в сорочку, діставши ними аж до тіла, нахилив голівку стюардові до вуха і вдячно, радо зацокотів:
— Кокі! Кокі!
— Ах ти шибенику! — засміявся Доутрі.
— Слава богу! — вимовив какаду голосом, таким схожим на стюардів, що той аж здригнувся.
— Ах ти шибенику! — ще раз промовив Доутрі, нахиливши голову й притулившись до папуги щокою й вухом. — А дехто, бач, думає, ніби самі люди чогось варті у світі!
Кит усе не нападав, але вода вже заливала шкафут, і Доутрі наказав спускати шлюпку. А-Мой перший квапливо стрибнув на прову. Та Доутрі помилявся, гадаючи, що маленький китаєць боїться потонути із шхуною. Кухар просто вибрав у шлюпці місце якнайдалі від нього та від Квека.
Відіпхнувшись від шхуни, вони нашвидку поскидали ящики та клунки з банок і посідали. А-Мой узявся за переднє весло, за друге — Великий Джон, за трете — Квек, а Доутрі, з Кокі на плечі, сів загребним. Майкл, зіп’явшися на купу клунків у прові, сумно дивився на "Мері Тернер" і сердито огризався на дурного Вишкребка, що вже поривався гратись. Старий Моряк став біля стернового весла і, щойно всі повсідалися на свої місця, віддав наказа гребти.