— Так ось ви і домагаєтеся, щоб його арештували? Правильно я вас зрозумів? — запитав Стравінський.
"Він тямковитий, — подумав Іван, — слід визнати, що серед інтелігентів також трапляються на диво розумні. Цього не заперечиш", — і відповів:
— Цілком слушно! Та як же не домагатися, ви поміркуйте самі. А тим часом мене силоміць затримали тут, тицяють в очі лампу, купають у ванні, про дядечка Федю розпитують!.. А його вже на світі давно нема! Я вимагаю, щоб мене якнайшвидше випустили.
— Ну що ж, славно, славно! — відгукнувся Стравінський. — От і з’ясувалось усе. Справді, яка рація затримувати в лікарні людину здорову? Гаразд. Я вас зараз же випишу звідси, якщо ви мені скажете, що ви нормальні. Не доведете, а тільки скажете. Отже, ви нормальні?
Запала цілковита мовчанка, і дебела жінка, яка вранці ходила коло Івана, побожно глянула на професора, а Іван ще раз подумав: "А таки розумний".
Пропозиція професора йому дуже сподобалася, але перш ніж відповісти, він глибоко замислився, морщачи лоба, і, нарешті, твердо сказав:
— Я — нормальний!
— Ну от і славно, — полегшено вигукнув Стравінський, — а коли так, то розміркуймо логічно. Візьмімо ваш учорашній день, — він обернувся, і йому негайно подали Іванів аркуш. — У пошуках невідомого чоловіка, який відрекомендувався вам як знайомий Понтія Пілата, ви вчора діяли так, — Стравінський почав загинати довгі пальці, зиркаючи то на аркуш, то на Івана, — повісили на груди іконку. Було?
— Було, — похмуро погодився Іван.
— Зірвалися з огорожі, пошкодили собі обличчя. Так? Прийшли в ресторан з запаленою свічкою в руці, в самій білизні, і в ресторані побили когось. Привезли вас сюди зв’язаним. Потрапивши сюди, ви телефонували в міліцію і просили вислати кулемети. Потім ви зробили спробу викинутися з вікна. Так? Запитую: чи можна, діючи в такий спосіб, будь-кого впіймати чи заарештувати? І коли ви людина нормальна, то самі відповісте: в жодному разі. Ви прагнете вийти звідси. Будь ласка. Але дозвольте вас запитати, куди ви відразу подастеся?
— Певно, в міліцію, — відповів Іван уже не так твердо і трохи нітячись під поглядом професора.
— Прямо звідси?
— Еге ж.
— А на квартиру до себе не заїдете? — швидко попитав Стравінський.
— Та ніколи тут заїжджати! Доки я по квартирах буду їздити, він зслизне!
— Так, а що ви насамперед скажете в міліції?
— Про Понтія Пілата, — відповів Іван Миколайович, і очі йому заволокло тьмяним серпанком.
— От і славно! — вигукнув упокорений Стравінський і, обернувшись до того, хто був з борідкою, наказав: — Федоре Васильовичу, випишіть, будь ласка, громадянина Бездомного в місто. Але цю кімнату лишіть вільною, постіль можна не міняти. Через дві години громадянин Бездомний буде тут знову. Ну що ж, — звернувся він до поета, — успіху я вам бажати не буду, бо в успіх цей ані на йоту не вірю. До скорого побачення! — І він підвівся, а почет його заворушився.
— На якій підставі я знову буду тут? — збентежено спитав Іван.
Стравінський ніби чекав на це запитання, відразу сів і заговорив:
— На тій підставі, що тільки-но ви в кальсонах з’явитеся в міліцію і скажете, що бачилися з людиною, яка особисто знала Понтія Пілата, вас негайно привезуть сюди, і ви знов опинитеся в оцій самій кімнаті.
— До чого тут кальсони? — розгублено озираючись, спитав Іван.
— Головним чином, Понтій Пілат. Але й кальсони також. Ми ж бо казенну білизну з вас скинемо і віддамо вам вашу одіж. А вас приставлено сюди в кальсонах. Проте на квартиру до себе ви заїздити і не збираєтесь, хоч я і натякнув на це. Далі доточиться Пілат... і справа готова!
Від цієї миті щось дивне поробилося з Іваном Миколайовичем. Його воля наче розтріскалася, і він відчув, що заслабкий, що потребує поради.
— Так що ж робити? — спитав він цього разу нерішуче.
— Ну от і славно! — відгукнувся Стравінський. — Це найслушніше запитання. Тепер я скажу вам, що, власне, з вами трапилося. Вчора вас хтось дуже настрахав і пригнітив розповіддю про Понтія Пілата і подібними речами. І ось ви, знервований, засмиканий чоловік, пішли по місту, розказуючи про Понтія Пілата. Цілком природно, що вас мають за божевільного. Ваш рятунок зараз лише в одному — в цілковитому спокої. І вам неодмінно треба залишитися тут.
— Але ж його необхідно зловити! — уже благально вигукнув Іван.
— Гаразд, але самому ж навіщо бігати? — Викладіть на папері всі ваші підозри та обвинувачення проти цієї людини. Немає нічого простішого, як переслати вашу заяву куди слід, і коли, як ви гадаєте, ми маємо справу зі злочинцем, усе дуже швидко з’ясується. Але тільки одна умова: не напружуйте мозок і намагайтеся менше думати про Понтія Пілата. Мало що можна наговорити! Не всьому треба йняти віри.
— Зрозумів! — рішуче заявив Іван. — Прошу видати мені папір і перо.
— Видайте папір і коротенький олівець, — наказав Стравінський дебелій жінці, а Іванові мовив так: — Але сьогодні раджу не писати.
— Ні, ні, сьогодні ж, неодмінно сьогодні! — занепокоєно вигукнув Іван.
— Гаразд. Тільки не напружуйте мозок. Не вийде сьогодні, вийде завтра.
— Він утече!
— О ні, — переконано заперечив Стравінський, — він нікуди не втече, гарантую вам. І пам’ятайте, що тут у нас вам усіляко допоможуть, самі ви не впораєтеся. Ви мене чуєте? — раптом багатозначно спитав Стравінський і заволодів обома руками Івана Миколайовича. Взявши їх у свої, він довго, дивлячись Іванові просто в очі, повторював: — Вам тут допоможуть... ви чуєте мене?.. Вам тут допоможуть... Ви дістанете полегшу. Тут тихо, все спокійно... Вам тут допоможуть...
Іван Миколайович несподівано позіхнув, вираз його обличчя пом’якшав.
— Так, так, — тихо сказав він.
— Ну от і славно! — за своїм звичаєм скінчив розмову Стравінський і підвівся. — До побачення! — Він потис руку Іванові, а коли виходив, повернувся до того, що був з борідкою, і сказав: — Так, а кисень усе ж спробуйте... і ванни.
За якусь хвилинку перед Іваном не було ні Стравінського, ані почту. За ґратами у вікні, в полудневому сонці, пишався радісний і весняний бір на протилежному березі, а ближче виблискувала річка.
Розділ 9
КОРОВ’ЄВСЬКІ ВИТІВКИ
Никанор Іванович Босой, голова житлового товариства будинку № 302-біс по Садовій вулиці в Москві, де мешкав покійний Берліоз, загруз у величезних клопотах, починаючи від попередньої ночі з середи на четвер.