Перший, що був попереду, запитав Іуду:
— Скільки дістав оце зараз? Кажи, якщо хочеш жити!
Надія спалахнула в серці Іуди, він одчайдушно прокричав:
— Тридцять тетрадрахм! Тридцять тетрадрахм! Усе, що дістав, зі мною! Ось гроші! Беріть, але лишіть живим!
Чоловік попереду миттю вихопив з рук Іуди калитку. І в той же мент за спиною в Іуди змигнув, як блискавка, ніж і вдарив закоханця під лопатку. Іуду швиргонуло вперед, і руки зі скрюченими пальцями він викинув у повітря. Передній чоловік упіймав Іуду на свій ніж і по руків’я засадив його в серце Іуди.
— Ні... за... — не своїм, високим і чистим молодечим голосом, а голосом низьким і докірливим проказав Іуда і більше не видав жодного згуку.
Тіло його з такою силою гепнуло об землю, що вона загула. Тоді третя постать з’явилася на дорозі. Цей третій був у плащі з каптуром.
— Не гайтеся, — наказав третій.
Вбивці швидко запакували калитку разом з цидулою, яку дав третій, у шкіру і перехрестили її мотузкою. Другий запхав згорток за пазуху, а потім обоє убійники кинулися з дороги урізнобіч, і пітьма проковтнула їх поміж маслин. Третій же присів навпочіпки коло забитого і заглянув йому в обличчя. З мороку воно виринуло тому, хто дивився, білим як крейда, і якимсь натхненно прекрасним.
За кілька секунд нікого з живих на дорозі не було. Бездиханне тіло лежало, розкинувши руки. Ліва ступня потрапила в місячну пляму, так що виразно проглядав кожен ремінець сандалії. Весь Гефсиманський сад у цей час гримів солов’їним співом. Куди подалися двоє Іудиних різунів, не знає ніхто, але путь третього чоловіка в каптурі відома. Зійшовши з путівця, він подався в хащу маслинових дерев, прямуючи на південь. Він переліз через садову огорожу далеко від головних воріт, на південному краї саду, там, де пообвалювалося горішнє каміння муру. Незабаром він був на березі Кедрону. Тоді він увійшов у воду і брів певний час водою, доки не зобачив віддалеки обриси двох коней і людини побіля них. Коні теж стояли в потоці. Вода струмувала, обмиваючи їхні копита. Коновод сів на одного коня, чоловік у каптурі на другого, і поволі вони обидва пішли потоком, і було чути, як скреготало каміння під копитами коней. Потім вершники виїхали з води, вибрались на єршалаїмський берег і пішли ступою попід городським муром. Тут коновод відокремився, поскакав уперед і згинув з очей, а чоловік у каптурі зупинив коня, зліз з нього на безлюдній дорозі, скинув свій плащ, перекинув його навиворіт, витяг з-під плаща плаский шолом без пір’я і одягнув на голову. Тепер на коня вискочив чоловік у військовій халамиді й з коротким мечем при боці. Він смикнув поводи, і гарячий кавалерійський кінь пішов ристю, підтрушуючи вершника. Тепер шлях був недовгий — верхівець під’їздив до південної брами Єршалаїма.
Під склепінням брами танцювало і скакало неспокійне полум’я смолоскипів. Вартові вояки з другої кентурії Блискавичного легіону сиділи на кам’яних лавах, граючи в кості. Побачивши військового, що над’їхав, вояки посхоплювалися з місць, той махнув їм рукою і в’їхав у город.
Город було залито святковими вогнями. За кожним вікном грало полум’я світочів і звідусіль, зливаючись у незграйний хор, звучали славослів’я. Іноді заглядаючи у вікна, що виходили на вулицю, верхівець міг бачити людей за святковим столом, на якому лежало м’ясо козляти, стояли чаші з вином між тарель з гіркими травами. Насвистуючи якусь тиху пісеньку, вершник помірною ристю брався вуличками Подолу, прямуючи до Антонієвої вежі, зрідка позираючи на ніде в світі небачені п’ятисвіччя, що палали над храмом, або на місяць, який вис ще вище п’ятисвіч.
Палац Ірода Великого не брав участі у святі пасхальної ночі. В приміщеннях на затиллях палацу, звернених до півдня, де квартирували офіцери римської когорти та легат легіону, світилися вогники, там виказувався якийсь рух і життя. Передня ж частина, чільна, де був єдиний і мимовільний мешканець палацу — прокуратор, — вся, зі своїми колонадами і золотими статуями, немовби осліпла під яскравим місяцем. Тут, усередині палацу, панували морок і тиша. А до середини прокуратор, як і казав Афранію, волів не йти. Він звелів приготувати постіль на балконі, там, де обідав, а вранці вів допит. Прокуратор ліг на приготоване ложе, але сон не брався його. Оголений місяць висів високо в чистому небі, прокуратор не зводив з нього очей протягом кількох годин.
Десь опівночі сон зрештою змилувався над ігемоном. Судомно позіхнувши, прокуратор розщібнув і скинув плащ, зняв з сорочки пояс із широким крицевим ножем у піхвах, поклав його на крісло біля ложа, скинув сандалі й витягнувся. Банга тут же скочив до нього в постіль і ліг поруч, головою до голови, і прокуратор, поклавши собаці на шию руку, склепив нарешті очі. Тільки тоді заснув і пес.
Ложе було в напівмороці, закрите від місяця колонадою, але зі сходів ґанку до постелі пролягла місячна смуга. І лишень прокуратор опустив зв’язок з тим, що було довкола нього насправді, він враз рушив по світляній дорозі й пішов по ній вище й вище, просто до місяця. Він навіть розсміявся уві сні від щастя, так-бо все склалося чудово і неповторно на прозорій блакитнявій дорозі. Супроводив його Банга, а поруч з ним ішов мандрівний філософ. Вони сперечалися про щось складне та важливе, до того жоден з них не міг подолати іншого. Вони ні в чому не сходилися один з одним, і від цього їхня суперечка була особливо цікава і нескінченна. Звичайна річ, сьогоднішня страта виявилася чистісіньким непорозумінням — адже ось філософ, що вигадав таку неймовірну нісенітницю, як те, що всі люди добрі, йшов поряд, отож він був живий. І, певно, цілком жахливо було б навіть помислити про те, що таку людину можна стратити. Страти не було! Не було! Ось у чому вся принада цієї проходки вгору по місячних сходах.
Вільного часу було стільки, скільки бажалося, а гроза мала бути лише надвечір, і боягузтво, безперечно, один з найстрашніших пороків. Так казав Ієшуа Га-Ноцрі. Ні, любомудре, я перечу тобі: це найстрашніший порок!
Ось, до прикладу, не був страшком теперішній прокуратор Іудеї, а колишній трибун у легіоні, тоді в Дівочій Долині, коли люті германці мало не загризли Щуролупа-Велетня. Та даруйте, філософе! Невже ви, з вашим розумом, допускаєтеся думки, що заради людини, яка діяла злочинно супроти кесаря, занапастить свою кар’єру прокуратор Іудеї? — Так, так, — стогнав і хлипав уві сні Пілат.