Та розмова з Ясем Луцевим відразу розкрила йому очі на поступовання вуйка. Усе що почув, і що ранче довідався від старого Дмитра зложилося на оден образ, що вуйко лихий чоловік не лише до чужих посторонних людей, але і до його самого, бо з його найбільше користає.
Андрій чудувався собі, чому він ранше того не бачив і давав себе так дурити. Але тому треба покласти край, а це станеться, коли він стане твердою ногою на свойому і вирвесь з під опіки того злого чоловіка. А щоб це осягнути, треба непремінно оженитися і то не з ким другим, а з Тачинською, щоб знайти опору в старім Тачинськім.
Як Андрій вернув у вечір з поля, то вуйко вже знав, що Ясьо з ним при оранню щось балакав. А той Ясьо, то його найбільший воріг. Йомуби вже давно був Тучко скрутив вязи, лише що той шлятич, хоч і худо-пахолок, мав пів села крівних, а між ними і старого Дмитра Штокала. Такого чоловіка та ще з таким гострим язиком небезпечно було зачіпати.
Андрій надумувався над цим, чи сказати вуйкови про це, що йому Ясьо говорив чи ні. Коли б він лише сам це чув, бувби мовчав і задержав це для себе. Але це чув і погонич і він певно Тучкови скаже, щоб зєдна-ти собі його ласку. Та заки Андрій роздумав гаразд, що йому робити, як Тучко вже його сам про це спитав:
Що тобі Ясьо нині говорив? Чи також відраджував?
Ні не відраджував, а навряд говорив, що беру жінку з доброго гнізда.
Це видалось Тучкови неімовірним.
— Ов! А чи не брешеш ти часом?
Андрій спаленів мов бурак і обрушився.
Я ніколи не брешу. Так говорив, як я кажу, та ще сказав, що ви вуйку багато грошей на моїм сватанню у Тачинського заробите...
От шельма! А він ті гроші рахував?
З його говорения виходило, що вуйко, возьме гроші, аж інтерес зробиться, отже тих грошей, ще ніхто не рахував.
Тучко не мав вже охоти питати далі, та Андрій сам договорив.
— Він ще казав, що вуйко взяв багато грошей з того польського повстання.— Андрій попав в досаду і повторив цілу бесіду Яся.
Тучко почервонів мов бурак. Його ці слова вкололи в найболючіше місце, котре він змагався перед усіми закрити. У його тепер стягнулися брови, що аж глибокі борозди на чолі повстали, губи дріжали, а ніздря роздулись. Це було познакою найбільшого гніву.
А ти що йому на це сказав?
Нічого, я лише слухав, бо мусів, а коли я йому казав, іцоб мені такого не говорив, то мені на це відповів, що говорить це до своєї сліпої кобили, а не до мене.
Того шельму мушу пізвати до суду, а ти будеш мені свідком...
Не лише я буду свідчити, але і Микола, що зі мною орав, бо він також чув...
Тучко найбільше сердився цим, що люди знають, що Тачинський обіцяв йому хабара. Звідки вони можуть це знати? Хиба Тачинський де виговорився? Але це також неможливе, бо він через це і себе осмі-шивби. А може хто підслухав їх розмову в коршмі на кобилячій голові? Оба вже були на підпитку і заголосно говорили, бо вони лише той однісенький раз про це говорили. Тепер Тучкови стало ясно, чому Дмитро не хотів сказати від кого він це чув, бо вони свояки з Ясем.
Але Тучко й не думав позивати Яся за це до суду, Моглаби справа розяснитися, а тим він опублічивби себе. Краще буде зробити самому справу десь так в тісній вулиці і вибити порядно так, щоб собі раз на все замкнути хавку.
Від тепер Тучко чатував на Лесьового Яся аж поки одного дня в ранці, як людей на вулиці не було видно, вони стрінулись оба сам на сам.
Слухай, ти щенюку,— каже до Яся,— як ти не перестанеш на мене гавкати і зубів собі мною теребити, то так тебе провчу, що руський місяць будеш вилизуватися з ран.
Я полежу руський місяць, бо я Русин, але ти полежиш собі три польські місяці, бо ти перевертень, ребелянт, дідько знає що, бо ти тому лише Поляка вдаєш і в рогатій шапці ходиш, бо з Поляків маєш користь.
Брешеш шельмо, бо ти цих грошей не рахував...
А на що мені цього? Як польські повстанці не моглися цього дорахувати, що ти у них вкрав, то яке мені діло?
Ти ще й тепер смієш? Твій тато жидівські коні пас...
Може і пас, але їх не вкрав, а тобі своїх коней ніхто навіть не повіривби...
Ти хаме, драбе, гільтаю, свинопасе...— шипо-тів крізь зуби Тучко.
Ти ребелянте, ти злодію, ти вуйку громадський,— кричав Ясьо.
Він хотів мати як найбільше свідків.
Тучко плюнув в кулаки і став поволи приступати до Яся, затиснув зуби і дививсь на його, начеб хотів провертіти очима на скрізь.
Ясьо засукав рукави сорочки і відступився під пліт.
— Не приступай до мене блище, бо як тебе заціджу межи очі, то тобі жовток носом вискочить...
Від Ясевого крику зробився в селі гамір і рух. Стали виходити із хат люди. Вони нераз бачили як шляхтичі посварилися та почубилися. Тепер було трохи цікавіше бачити, як не хто будь, а перший дук в селі Тучко, бучу заводить...
Тучко бачучи це, ще більше скипів. Він вже й не тя-мився, що робить. Прискочив до Яся, та хотів його зацідити кулаком межи очі. Ясьо в саму пору відхилив голову і хопив Тучка за горло. Тучко затопив свої пальці в густу чуприну Яся, а цей валив кулаком навмання і кричав на ввесь рот:
— Ребелянте, злодію сирітського добра, розбійнику, як смієш порядних людей на вулиці нападати...
Тепер оба схопились за півперек і оден другого змагався повалити на землю. По селу залунав крик і люди стали збігатися як на пожар. Ясьова жінка бігла селом і пищала:
— Люди, ратуйте, не дайте; розбійник, ребелянт, злодій, чоловіка мені забє, ратуйте!..
Позбігалася шляхта і хотіла їх розвести, та це не було легко. Шляхтичі змагались їх уговорити і успо-коїти.
— Фе! шляхта! встидайтеся таку публіку заводити в селі...
Тучкови плила кров з розбитого носа по сорочці і камізельці, у Яся було 'подрапане лице і трохи волосся лишилося між пальцями Тучка.
Коли не могли їх уговорити, кількох сильніших шляхтичів похапали їх за руки, і таки на силу розвели.
— Панове шляхта, не публічтеся, так не ладно! — Та вони все скакали до себе мов когути. їх зараз розвели геть від себе. Тучка повели до сусідньої хати і спинили кров з носа, та обмили лице.
Зараз їду до суду робити віс-репорт *, я його провчу — відгрожувався Тучко.
Певно, що так треба зробити,— говорили сторонники Тучка.
Але у Яся теж покалічене лице і вимикане волосся — говорили сторонники Яся.— Він не зачіпався, а йшов спокійно вулицею.