Вербинецького пана застав в дома і незадовго договорився, що Людвіка приняли на двірського ри-мара. Через зиму він якраз' буде потрібний, і роботи йому не забракне. За два дні фіра Тучка перевезла мізерію Людвіка до двірської хати, а разом з ним і корець пшениці, а Андрієва хата випорожнилася. Тучко згодив майстрів і сам пильнував, щоб робота йшла швидко. За тиждень хата була відновлена і причепурена.
Тучко повів сюди Андрія і каже:
— Чого ти хотів, то і маєш. Завтра привезуть від столяра стіл, лавки, кілька крісел і можеш перенестися тепер під осінь на своє. За проче, що треба, подбає вуйна.
Андрій знав що коло його хати пораються, знав що Людвіка вже нема, але вуйко нічого йому не відповідав на його питання, а все лиш: побачиш. Тепер Андрій дуже зрадів, хоч не міг догадатися причини. Справді той вуйко примхуватий, мов мартова погода. Тут не хоче чогось, а тут зараз начеб порох підпалив. Що йому сталося? Андрій поцілував вуйка в руку і подякував, а вуйко подумав собі: "Я тобі подякую, як з бахуром з хати вступишся, а я мати му спокій".
Андрій поїхав зараз на коні до Тачинських:
Ну! слава Богу, що будемо в своїй хаті, житимемо на своїм і будемо своїми панами.— Андрій розповів все, що сталося, бо Тачинський догадувався чогось по тім, що Людвіка приняли до двора на службу.
Тепер, мамо, приладьте для нас якої посудини, щоб хоч на початок було.
З тим вернув він до дому, і розповів усьо Зосі, котра нічого ще про це не знала. Зося аж руками сплеснула, така була рада.
— Ну! славаж тобі Господи! — говорив у вечір Тучко до жінки,— позавтра Андрій перебирається до своєї хати. Вже все готове. Тепер вже будемо спокійно спати.
Тучкова теж зраділа, бо це дитяче "мявкання" їй теж остогидло. Другої днини поїхали обоє Тучки до міста і накупили всього краму потрібного для Андріїв на нове хазяйство.
Андрій цілий той день ладив і причепурював собі гніздочко, а другої днини по обіді перевів сюди жінку і дитину. Відтак через кілька днів поперевозив сюди своє збіжжя, сіно, перевів корови. Привезли дещо і від Тачинських. Андрій приняв зараз наймита і наймичку, кромі цього купив собі — на це вже тесть мусів дати гроші — столярський старий верстат, сто-лець до тесання обручів і трохи знаряддя.
Та воно лише так зразу здавалося, що вже все. Бо коли роздивився по кутах то не одного ще не ставало. Андрій взявся запопадливо до праці від рана до вечера. Та тепер він знав, що працює для себе. Він поставив свій верстат в алькирі і тут працював до пізна в ночі.
Його оселя не була обгороджена, плоти пооблітали, а хата виглядала як придорожна коршма. Андрій їздив далеко за ріку рубати лозину на плоти і тої лозини звіз багато. Заздалегідь згодив майстрів плоти городити і пошивати будинки. Оден майстер цілими днями вязав в стодолі сніпки із житньої соломи на пошиття будинків.
На бажання Андрія приїхав Тачинський і вибрав в городі місце на садок, навчив його щіпити і обіцяв з весною привезти кільканайцять щепок овочевих дерев. Андрій випросив собі ще два вулиї з бджолами, бо відразу хотів мати і свою пасіку.
— Чого ти так спішишся? Краще робити поволи, одного року це, а другого те.
— Ні, тату, все потребує рости і розвиватися, хай-же зачинає рости все від разу.
Як тільки наблизилась весна, в оселі Андрія аж закипіло. Городили плоти, пошивали будинки, садили щіпи. Сусіди дивлячись на таку запопадливість молодого хазяїна, любувалися ним: "Ой здавалося молоде зелене, а то буде хазяїн на всю губу, у його все начеб під руками росло".
Мимо тяжкої праці Андрій був веселий, вдоволений, при праці і підспівував, та підсвистував. До всіх був привітний і чемний, наклепів і набріхувань не слухав.
Треба було обробити поле і до цього взяв від тестя одного плуга, та не пустив його до дому, поки все до чиста не обробив, не засіяв.
Зося була теж вдоволена. Вона перемінилася зі-всім. Працювала запопадливо коло дому, ходила боса, обмащувала та білила хату, ходила коло коров, копала з наймичкою в городі. Цього Андрій не сподівався, бо уважав її за "жінку з вашеця".
Зося одягалася як звичайна шляхтянка. Перевяже було хусткою голову, винесе Дмитруся до огороду з колискою, а сама копає або садить грядки. Та при тім виспівує пісеньок, що аж люди заслухуються.
Вона теж була для всіх дуже ввічлива. Тим вона зєднувала собі між шляхтою симпатію.
Дивиться на все це Тучко. Люди хвалять перед ним Андрія і його жінку, та він лише вуса підкручує.
— Це з моєї школи, з під моєї руки...— похваляється.
Одно лише Тучкови не подобається, що Андрій тепер цілком від його відсахується, навіть ніколи до вуйка не забіжить, а вже щоб коли його в дечому порадився, то про це нема й мови.
Коли Андрієви треба у чому порадитись, то біжить до тестя сам або посилає жінку, а в нагальній потребі зайде до старого Дмитра. Того Дмитра вважав він, так, як і ціле село, за праведника, що порадить щиро. Вуйкови він не довіряє. Це його ціле поведения видалось йому загадочним.
Андрій поводився у всьому, як статочний хазяїн. У коршмі його ніхто ніколи не бачив. Як треба було робітників почастувати горівкою, то посилав за цим наймичку, а сам не ходив ніколи. До міста їздив лише в конечній потребі. Прийде було неділя або свято, то колиб лише з церкви та пообідати, він трохи проспиться на оборозі, та вже не може собі ради дати, щоб свято скінчилося і можна взяться до роботи. Одна лише слаба сторона і навичка, котрої не може перемогти, то рушниця4. Не йде у поле без неї, але тепер на весну стріляє лише яструбів, кані та ворони, що людям шкоду роблять.
Біля Зелених свят Андрій був з усею роботою готовий. Його оселя перемінилася так, що не можна її було пізнати. Вона огороджена новіським високим плотом, стріха обшита на ново, хата вибілена з верху і в середині. Вікна і одвірки обвела Зося пасму-гою сивої глини. На обістю чисто і позамітано. В огороді щіпи поприймалися, грядки гарно обкопані зеленіють яриною. Ворота і фіртка виплетені з верболози. Та ще Зося обгородила кусок подвіря перед вікнами і насадила всілякого зіля, яке привезла собі з Вербинців від мами. Та ще серед садку бренять бджоли довкруги двох улиїв. Андрій приготовився і на рійку і держав за хатою ще три улиї про запас.