Тучко обіцяв поговорити про це з Андрієм і то незадовго. Та це не так зараз можна було зробити, бо Андрій виминав Тучка як лихого, та обходив його аж поза третю вулицю. Тоді Тучко післав за ним наймита, щоб Андрій прийшов до його в дуже важній і пильній справі.
Якого діявола він від мене хоче? — подумав собі Андрій і пішов.
Ов! Андрусю,— привитав його Тучко,— чи ти за море виїздив, що ніколи не покажешся мені на очі?
Я все при роботі і вільної хвилини не маю.
Слухай, небоже, приходила сюди до мене Зося жалуватися на тебе, що ти її покинув, та за иншими бігаєш... Тай люди мені дещо таке говорили...
Я лише, радби знати, що на мене люди говорять, і котрі?
Кажуть, що у тебе тепер в хаті пекло завелось, крики, свари...
Правда, що є і крики і свари, але це не я кричу...
Тучко підморгнув на Андрія...
— Бачиш, сину, такі річи бодай для людського ока треба робити трохи обережніше. Ніхто з нас не святий, та треба якось так, щоби людям не на очах, бо зараз жінці виязичать. Я тебе цілком виправдую, бо така старуха, якою Зося тепер стала, такого молодого чоловіка як ти не загріє і не притягне до себе, але всеж треба більше вважати. Андрій обрушився.
— Ви мене не спитали, ще, чи це правда, що на мене Зоська наговорила, а вже мені цілу проповідь вичитали. Бігме, що не знаю, чого ви хочете, і чого до мене причепились? Я би мав паскудити себе і содомію в селі заводити? Чи ви не могли зміркувати, що Зоська цілком вдуріла і чіпається мене і безвинних людей напастує? Які вам на це поставила причини? Вона собі все видумує, вишукує, бачить всюди мальованого чорта на стіні і з кождим днем скаженіє від заздрости та недає мені дихати. Я терплю, що можу, а далі і терпцю мені не стане і щось такого станеться, що всі пропадемо, і моя праця знівечиться, а діти підуть по під людські плоти.
Андрій говорив дріжачим голосом начеб від плачу здержувався. Тучко дививсь на його і мусів повірити. Андрій, як раз попав на цю тему, забажав говорити дальше доки не викине з під серця всьої жовчи, що там накипіла. Але зараз нагадав собі: "Перед ким ти говориш і хочеш пожалітись на свою недолю? Як раз перед чоловіком, що за юдин гріш запродав тебе, запропастив на віки, от краще ти замовчи".
Та я вже бачу, що ти не винен і вірю тобі. Я мушу їй наговорити, щоб не робила комедії, бо нема задля чого, а їй лише в голові так поковбачилося. Ось як воно з старими злючими бабами...
Ви мені вірте, або ні, то це мене ні морозить ні гріє. Але я на цім дуже зле вийшов, що я вам повірив. Повірив у вашу прихильність до мене, у щире серце і на цім страшно попарився. Я тепер дуже бідний, а хто мене в цю біду вгатив, як не ви? Який чорт бувби мене звів до купи зі старшою від мене
десять літ дівкою, колиб не ви, мій славетний опікун? За сороківці ви цілу мою молодість, мою долю запропастили. А скільки мого добра при вас пристало? І ви маєте чоло мене до себе прикликати і будьто над моєю долею бідкати? Ой вуйку! Я вас звільнив від складання рахунків перед людським судом, але цей найвищий суддя що над нами, не звільнить вас від порахунків за ваші погані діла. Па-мятайте собі, що між нами всьо покінчено. Відвя-жіться від мене геть і до моїх справ не пхайте носа, бо бігме не стерплю. Ви памятайте, що я вже не цей малолітний Андрусь, що тремтів на ваш голос, але я вже доспілий чоловік з досвідом набутим за великі гроші, купленим кровю мойого серця. Вважайте, що я вже не цей, якого ви нераз побивали, але в мені тепер така медвежа сила, яка може вас роздавити, як гниле яблуко. Бувайтеж здорові, вуйцуню,
не доводіть мене до цього, щоб я вас прокляв, бо сирітське прокляття багато у Господа важить.
Андрій вийшов схвильований не пращаючись і не оглядаючись. Це було перший раз, що Тучко вислухав таке важке обвинувачення не спалахнувши гнівом, а навіть не пробував себе вибрехати. Може бувби зробив це, і обернув кота хвостом, колиб це був хтось посторонний чув. Але тут не було нікого чужого, а вони оба знали, що це правда. Може бувби навіть і кинувся на його, та перед Андрієвими руками мов довбнями мав респект. Андрій говорив до Тучка так перший раз, а Тучко пригвозджений до стіни і упокорений мусів цього вислухати. Це страшно Тучка лютило і він подумав собі: "Йди до бісової мами, але я тобі такого зухвальства не подарую".
Аж тепер став Тучко лютитись, та не мав на кім своєї злости зігнати хиба на собі самому, що такого упокорення дізнав. Із цього його голова розболіла, сопів як ковальський міх, поклався зараз у постіль і Тереня мусіла прикласти мокре рядно до голови.
Знаєш Тереню цей ледар признався мені, що Зоськи не любить і за молодицями бігає.
Того можна було сподіватися. Вистарчить поставити побіч його Зоську, він хлоп мов мальований, а вона мов кочерга... Я це предбачувала і остерігала, та ніхто на мої слова не зважав.
І ти вже протів мене? Ну, добре окамянуйте мене зараз.
Не в цім річ, щоб тебе камянувати, але нігде правди діти, вони обоє нещасливі і хиба через смерть одного буде другому лекше...
Андрій вертав до дому сумний мов снігова хмара. Поки жінка йому колики на голові тесала в хаті, то ще було пів біди... Тепер вона його зневажає поміж людьми і язиком мов прянником по воді плеще. Він ще раз попробує її уговорити, а коли і це не поможе, то Бог знає, що станеться.
В дома застав жінку, як поралася коло вечері. Він присів, подумав трохи і каже:
— Ходи Зосю до мене і присядь тут побіч, хай з тобою поговорю по давньому на розум.
Вона сіла побіч на лавці, а він взяв її за руку.
— Кликав мене вуйко на розмову і прочитав мені отченаш, який ти йому переповіла. Слухай жінко! То вже до сього прийшло, що ти на мене жалоби по чужих хатах розносиш? Знаєш, що инший чоловік зро-бивби тобі за це? Збивби тебе, щоб ти на жаднім боці не могла лежати. Я цього не зроблю, бо шаную в першу чергу самого себе, і уважаю на наші неповинні діти. Не бив мій тато мами, то і я не буду. Чого ти мене вчіпилася? Чого підозріваєш мене о це, чого не було? Я тобі можу присягнути, що я в нічому не винен. Що тобі привиджується? Тобою заволоділа чортівська заздрість і вона тобою термосить. Таким побитом, то ти хиба сама даєш мені пізнати, що я так повинен робити відколи ти постарілась, і стала така несмачна.